Станом на сьогодні відносини між українським та російським професійним злочинним світом та відповідними неформальними в’язничними ієрархіями залишаються відносинами колонії та метрополії, де остання з усіх зусиль намагається залишити колишню «колонію» (так само як й інші «колонії») під контролем, використовуючи для цього усі можливі політичні інструменти, технології та важелі впливу, внаслідок чого Росія набула характеристик навіть не police state і навіть не carceral state, проте вже prison state.
Prison state – це не про кількість в’язниць, кількість ув’язнених та кількість персоналу в’язниць. Це – про схвалення та внутрішнє сприйняття громадянами Росії ідеї, що Держава має управлятися «по понятіям», де окрема, достатньо велика група громадян має бути ув’язнена, проте решта громадян – лише «тимчасово й умовно розконвойована».
Офіційна формальна влади Росії не може не використовувати, ігноруючи офіційні державні кордони, митні служби та прикордонні загони, ці канали проникнення на українську «територію» – у самому широкому розумінні цього слова – для подальшої підтримки своєї постколоніальної політики, яка стає дедалі більш провальною з огляду на європейський та євроатлантичний вектор розвитку українського суспільства, остаточно сформований після чергового озброєного нападу Росії на Україну.
Аналізуючи феномен АУЄ-субкультури, потрібно зауважити, що було б помилкою аналізувати цей феномен та кореспондуючий рух лише як форму молодіжної субкультури, як це здебільшого вважається в Україні. За сучасних соціально-політичних умов такий звужений підхід є небезпечною спекуляцією. За результатами проведеного дослідження можна впевнено стверджувати, що АУЄ – це, власне, не субкультура, а саме культура, що є складовою загальнонаціональної російської культури. Більше того, можна стверджувати навіть не про складову, а саме про АУЄ-культуру російського суспільства.
About The Author
