Заявник страждав на епілепсію, і йому кілька разів діагностували легкі та більш серйозні психічні захворювання.
«Epure v. Romania», п. 5[1]
«Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania» [GC], п. 151; «Murray v. the Netherlands» [GC], п. 106; «V.D. v. Romania», п.п. 87-88; «Epure v. Romania», п. 106
Ці міркування справедливі і в тому, що стосується способу, за допомогою якого такі вразливі особи можуть формувати свої скарги перед національними судами. Суд зазначає, що у цій справі заявник зробив кілька спроб подати до відповідних національних органів влади свої скарги щодо невідповідності режиму його утримання конкретному стану заявника. Кожного разу його клопотання відхилялись фактично з двох підстав: або того, що його стан адекватно лікувався у в’язниці, або що його власна агресивна поведінка не дозволяла йому бути переведеним до менш суворого тюремного режиму. Однак саме очевидна неадекватність, у силу своєї циркулярності, цієї відповіді на скаргу заявника є основним питанням у цій справі.
«Epure v. Romania», п. 55
Спочатку, враховуючи той факт, що заявник мав можливість звернутися до національних судів з клопотаннями оцінити сумісність його тримання під вартою з його здоров’ям, Суд зазначає, що рішення, прийняті національною владою, стосувалися медичних висновків або правових норм, які, на думку національного суду, підтвердили реальну дієздатність заявника залишатися у в’язниці в режимі утримання під вартою, а також необхідність того, щоб він там перебував.
«Epure v. Romania», п. 70
У світлі викладеного вище, а також враховуючи скаргу заявника, що була подана до ЄСПЛ, Суд дійшов висновку, що ця справа не стосується питання про придатність заявника відбувати покарання, але стосується швидше якості наданої допомоги, і зокрема, чи робили національні органи влади все, що можна було розумно очікувати від них, щоб надати заявнику необхідну йому медичну допомогу та запропонувати заявнику певні перспективи поліпшення його стану.
«Epure v. Romania», п. 71
Ризик суттєвого погіршення психічного та фізичного здоров’я заявника, що виникає внаслідок утримання у в’язниці суворого режиму, що може погрішити стан хвороби заявника з параноїдальною шизофренією, є достатнім для порушення статті 3 Конвенції.
«Epure v. Romania», п. 72
Не можна сказати, що утримання у в’язничному приміщенні суворого режиму само по собі порушує питання відповідно до статті 3 Конвенції, оскільки міркування щодо громадського порядку можуть змусити державу запровадити посилений тюремний режим для певних категорій затриманих.
«Piechowicz v. Poland», п. 161[2]; «Epure v. Romania», п. 73
Тим не менш, держава має обов’язок забезпечити, щоб форма та спосіб виконання заходу не піддавали ув’язненого з психічними розладами стражданням або труднощам інтенсивності, що перевищує неминучий рівень страждань, властивий ув’язненню. Крім того, враховуючи практичні вимоги ув’язнення, здоров’я та добробут особи повинні бути належним чином забезпечені.
«Piechowicz v. Poland», п. 161; «Epure v. Romania», п. 73
Зобов’язання за статтею 3 Конвенції можуть поширюватися так далеко, що зобов’язуватимуть державу переводити ув’язнених (у тому числі тих, хто психічно хворий) до спеціальних установ для отримання належного лікування.
«Epure v. Romania», п. 74
У цій справі держава не тільки не забезпечила охорону здоров’я та благополуччя заявника шляхом його розміщення у спеціальному закладі, де він міг би отримувати належне лікування та нагляд на більш послідовній основі. Навпаки, незважаючи на його складний стан та історію самоагресії, органи влади вважали за доцільне помістити заявника до умов в’язничного суворого режиму саме на основі його агресивної поведінки.
«Epure v. Romania», п. 76
Перебування заявника в умовах такого суворого режиму ув’язнення на значний період часу (більше 1 року і 10 місяців) не сприяло його реабілітації та не стримувало його від вчинення подальших правопорушень, що, на думку національних судів, є основною метою покарання. Головне є те, що це мало серйозні негативні психологічні та емоційні наслідки, що спричинили погіршення психічного стану заявника, як це підкреслювали медичні органи та суди.
«Epure v. Romania», п. 76
Докази з різних медичних джерел підтверджують, що у заявника було декілька серйозних захворювань, які з часом вимагали більш регулярного медичного обслуговування та нагляду.
«Epure v. Romania», п. 77
Беручи до уваги загальний стан здоров’я заявника, враховуючи вразливу та важку ситуацію, в якій заявник опинився через свою постійну втрату працездатності, що підтверджується медичними довідками, заявник відповідно до національного законодавства мав право на помічника з особистої гігієни, не порушуючи при цьому окреме питання.
«Epure v. Romania», п. 78
Однак упродовж декількох періодів, у тому числі під час переїзду між тюрмами чи тюремними лікарнями, і, незважаючи на кілька поданих ним запитів з цього приводу, заявник залишався без допомоги. Це саме по собі призводить до твердої презумпції порушення статті 3 Конвенції.
«Epure v. Romania», п. 79
Хоча з матеріалів справи видно, що в певний час заявник мав допомогу різних ув’язнених, Суд особливо стурбований якістю їх допомоги, оскільки вони не мали необхідної кваліфікації для надання такої допомоги такій особі як заявник з його складним станом через психічні вади.
«Epure v. Romania», п. 80
При цьому спосіб призначення особистих помічників заявника, мабуть, базувався на оцінці їх адекватної фізичної форми та на тому, чи мали вони дисциплінарні стягнення чи не, а не на тому, чи мали вони якусь медичну підготовку.
«Epure v. Romania», п. 80
У зв’язку з цим Суд посилається на медичні докази, а також на твердження заявника, які свідчать про те, що приступи у заявника були частими і могли відбуватися в будь-який час дня і ночі, і включали епізоди високої роздратованості, агресивної поведінки та повної втрати самоконтролю.
«Epure v. Romania», п. 80
Було очевидним, що заявник у будь-який момент мав ризик впасти до стану з дуже серйозними наслідками, що вимагав би екстреної медичної допомоги, де водночас кваліфікована медична допомога не могла бути надана. Отже, залишення заявника без спеціалізованої допомоги у таких ситуаціях повинно була викликати значну тривогу щодо заявника.
«Epure v. Romania», п. 80
За обставин, коли співробітники в’язниці вважали, що їх звільнили від обов’язку забезпечувати безпеку та догляд за найбільш вразливими ув’язненими, чиї співкамерники були зобов’язані надавати їм щоденну допомогу або, за необхідності, першу екстрену допомогу Суд уже встановлював порушення статті 3 Конвенції на підставі того, що така допомога не є частиною будь-якої організованої допомоги з боку держави для забезпечення того, щоб заявник утримувався в умовах, сумісних із повагою до його людської гідності. Таким чином, ця допомога не може вважатися відповідною або достатньою з огляду на фізичні вади заявника
«Semikhvostov v. Russia, п.п. 84-85[3]; «Farbtuhs v. Latvia», п. 60; «D.G. v. Poland», п. 147[4]; «Epure v. Romania», п. 81
Почуття неповноцінності та безсилля, що характерне для осіб, які страждають на психічні розлади, вимагає підвищеної пильності при перегляді того, чи дотримується (чи буде дотримуватися) Конвенція.
«Epure v. Romania», п. 82
Беручи до уваги, що помічники з особистої допомоги, які надавали заявникові допомогу на нерегулярній основі, явно не були навчені надавати йому будь-які заходи екстреної допомоги, допомога заявнику з боку інших ув’язнених у жодному разі не становила частину дієвої допомоги з боку держави, щоб забезпечити утримання заявника в умовах, сумісних з дотриманням його людської гідності. Тому така допомога не може вважатися придатною чи достатньою.
«Epure v. Romania», п. 83
Більше того, навіть у тих випадках, коли заявник перебував під опікою та безпосереднім наглядом навченого персоналу, а саме перебуваючи в тюремній лікарні, він встиг завдати собі серйозної шкоди, забивши цвяхи у голову. Ці випадки, розглянуті з урахуванням медичного стану заявника, мали насторожити органи влади достатньою мірою, щоб запровадити більш адекватну стратегію, здатну послідовно та ефективно реагувати на серйозні психічні захворювання заявника.
«Epure v. Romania», п. 84
Суд також звертає увагу на аргументи Уряду щодо відсутності у заявника установки на лікування. Однак, хоча Суд усвідомлює той факт, що заявник був вразливою особою через його стан здоров’я та його тримання під вартою, співпраця заявника є лише одним фактором, який слід враховувати при оцінці ефективності необхідного лікування, і що обов’язок надавати належну допомогу на основі індивідуального лікування покладається насамперед на відповідні органи.
«Epure v. Romania», п. 85
Аргумент Уряду про те, що заявник отримував допомогу, що відповідає його потребам, фактично не є точним. Навпаки, усі докази у матеріалах справи, зокрема той факт, що заявник часто перебував у ситуації заподіяння собі шкоди, навіть перебуваючи під спеціалізованим наглядом, і єдиними заходами, які неодноразово вживались на рівні в’язниці, були санкції за дисциплінарні проступки, мабуть, свідчить про неможливість правильного визначення владою його медичних потреб і, відповідно, неможливість забезпечення йому комплексного терапевтичного лікування та спостереження, як вимагав його складний психічний стан.
«Epure v. Romania», п. 86
З огляду на стан здоров’я заявника та його інвалідністьнаціональні органи влади не запровадили та не забезпечили послідовну відповідну терапевтичну стратегію, здатну адекватно реагувати на медичні потреби заявника, щоб уникнути піддавання заявника поводженню, що суперечить статті 3 Конвенції.
«Epure v. Romania», п.п. 87-88
[1] «Epure v. Romania», application № 73731/17, judgment 11.05.2021
[2] «Piechowicz v. Poland», application № 20071/07, judgment 17.04.2012
[3] «Semikhvostov v. Russia, application № 2689/12, judgment 06.02.2014
[4] «D.G. v. Poland», application № 45705/07, judgment 12.02.2013
