«Ув’язнені нелегальні мігранти» є терміном, що використовується для позначення осіб, позбавлених волі за законодавством про іноземних громадян, або тому що вони незаконно в’їхали на територію держави (чи намагалися це зробити), або тому що в них закінчився дозвіл на перебування на території цієї держави[1].
«Шукачі притулку» не є «ув’язненими нелегальними мігрантами», хоча відповідні особи можуть стати такими у разі якщо їхню заяву на надання притулку відхилено, а дозвіл на перебування в країні анульовано[2].
Якщо шукача притулку позбавлено свободи під час розгляду його клопотання, йому повинні надаватися всі гарантії, що відповідають його статусу, які є ширшими за гарантії, які надаються нелегальним мігрантам[3].
Відповідно до своєї адміністративної природи, утримання під вартою мігрантів не повинно мати карального характеру: це не є санкцією чи покаранням. Отже, мігрантам, які утримуються під вартою, мають бути забезпечені як режим, так і матеріальні умови відповідно до їхнього правового статусу[4].
Центр для утримання іноземців повинен бути дуже ретельно підібраний та належним чином підготовлений[5].
Колишнє складське приміщення з обмеженим або відсутнім сантехнічним обладнанням, заповнене ліжками або покладеними на підлогу матрацами, де утримуються разом упродовж тижнів або навіть місяців, у поганих гігієнічних умовах, до сотні осіб, позбавлених можливості займатися будь-якою діяльністю або вийти на свіже повітря є непридатним для утримання нелегальним мігрантів[6].
Місця тримання в пунктах перетину кордону часто визнавались такими, що не прилаштовані, зокрема, для тривалого тримання. Делегації Комітету зустрічали навіть в окремих випадках осіб, яких упродовж декількох днів тримали в приміщенні аеровокзалу в імпровізованих умовах. Безсумнівно, що такі особи повинні мати можливість та відповідні засоби для того, щоб спати, мати доступ до свого багажу, до туалетів або іншого сантехнічного обладнання і до кранів з водою. Таким особам слід дозволяти щодня виходити на свіже повітря. Окрім цього, слід забезпечити їм доступ до продуктів харчування та, якщо це необхідно, медичну допомогу[7].
Позбавлені свободи нелегальні мігранти часто спочатку утримуються в «пунктах тимчасового тримання при пунктах в’їзду в країну», транзитних зонах аеропортів та поліцейських відділках. Очевидно, що ці місця у багатьох випадках не є належними приміщеннями для перебування осіб, особливо на тривалий термін. Відповідно, термін перебування затриманих мігрантів у таких закладах має бути абсолютно мінімальним (тобто менше 24 годин)[8].
Перебування в транзитній («інтернаціональній») зоні може, в залежності від обставин, наближатись до стану позбавлення волі згідно визначення підпункту f пункту 1 статті 5 Конвенції, і тому, відповідно, такі зони теж належать до об’єктів інспекцій Комітету. Рішення, яке було винесено 25 червня 1996 року Європейським судом з прав людини у справі «Амююр проти Франції» може розглядатись як підтвердження такої позиці[9].
Тримання нелегальних мігрантів у поліцейських дільницях, в умовах, ледве прийнятних для утримання осіб упродовж доби, тижнів не кажучи вже про тижні, є неналежним[10].
В деяких країнах делегації Комітету зустрічались із випадками тримання іммігрантів упродовж тривалого часу (декілька тижнів, а в окремих випадках, навіть місяців) в поліцейських дільницях з надзвичайно скромними матеріальними умовами. Ці особи були позбавлені можливості займатись будь-якою діяльністю, інколи вони змушені були перебувати в одній камері з особами, яких підозрювали у вчиненні кримінального злочину.
Важко знайти виправдання для такої ситуації.
Комітет визнав, що в силу різних обставин позбавлені особи іноземці можуть певний час перебувати в поліцейських дільницях. Однак умови тримання в поліцейських дільницях часто – якщо не завжди – не передбачають тривалого перебування. Тому слід обмежити до мінімуму час, упродовж якого позбавлені свободи іноземці перебувають у таких закладах[11].
В’язниця за визначенням не є місцем для тримання осіб, які не підозрюються і не визнані винними у вчиненні злочину[12].
В окремих випадках делегації Комітету зустрічали позбавлених волі іммігрантів, яких тримали у в’язницях. Навіть якщо умови тримання цих осіб у згаданих вище закладах є більш відповідними – що, однак, не завжди має місце – Комітет вважає, що подібний підхід є помилковим. В’язниця за своїм призначенням не є місцем для тримання осіб, які не були визнані винними у вчиненні кримінального злочину або ж які не є підозрювані у вчиненні кримінального злочину[13].
Слід визнати, що в окремих випадках поміщення затриманого іммігранта до в’язниці є виправданим через потенційну схильність останнього до насильства. Окрім цього, позбавлений свободи іммігрант, який потребує медичної допомоги, може бути тимчасово вміщений до в’язничного лікувального закладу, якщо жодна інша безпечна лікувальна установа не є доступною. Однак у кожному випадку цих осіб слід тримати окремо від тих, хто перебуває в тимчасовому ув’язненні або вже засуджений судом[14].
Ув’язнені іноземці не повинні, в принципі, утримуватись у в’язницях. Мета, з якою нелегальні мігранти позбавляються волі, цілком відрізняється від тої, з якою інші особи – або як підозрювані, або як визнані винними у вчиненні злочину – утримуються у в’язницях[15].
У випадках, коли необхідно позбавити осіб свободи на тривалий проміжок часу відповідно до законодавства про в’їзд та перебування іноземців, цих осіб слід розміщувати в спеціально відведених для цього центрах, пропонуючи їм матеріальні умови та режим відповідно до їхнього правового статусу. Працювати в цих центрах має спеціально підготовлений персонал[16].
Цілком очевидно, що такі центри повинні мати в своєму розпорядженні належним чином обладнані приміщення для проживання – чисті та в добре відремонтованому стані, з достатньою площею для проживання тієї кількості осіб, яку планується в них розмістити[17].
Окрім цього, при виробленні концепції та обладнанні помешкань слід уникати, наскільки це видається можливим, найменшої подібності до помешкань карцерного типу. Щодо програми діяльності, то вона повинна передбачати перебування на свіжому повітрі, доступ до загальної кімнати, до радіо/телебачення і до газет/журналів, а також інші види активного відпочинку (наприклад, колективні ігри, настільний теніс). Чим довшим є термін перебування затриманої особи, тим більша кількість видів діяльності повинна бути їй запропонована[18].
Перед персоналом центрів для тримання іноземців стоять надзвичайно складні завдання. По-перше, персонал невідворотно зіткнеться з проблемою спілкування через те, що існуватиме мовний бар’єр. По-друге, багатьом особам, які тут перебуватимуть під наглядом, важко буде сприйняти той факт, що їх позбавили свободи, в той час як вони не підозрюються у скоєнні жодного кримінального злочину. По-третє, існує ризик виникнення напруження між особами, які тут перебуватимуть, якщо вони будуть громадянами різних держав або представниками різних етнічних груп. Тому Комітет приділяє першочергову увагу ретельному підбору та відповідній підготовці персоналу центрів, де іноземці будуть перебувати під наглядом. Персонал таких центрів повинен бути добре підготовленим в плані міжособистісного спілкування і повинен також володіти знаннями про різні культури, до яких належать особи, що перебувають у цих центрах. Як мінімум, декілька працівників персоналу повинні володіти мовами на належному рівні. Окрім цього, персонал повинен бути в змозі розпізнати можливі симптоми стресу (як після отриманої травми, так і викликаного соціокультурними змінами) та вжити належних кроків[19].
Умови тримання нелегальних мігрантів повинні відповідати характеру їх затримання, передбачаючи незначні обмеження та забезпечуючи можливість займатися різними видами діяльності. Наприклад, позбавлені волі нелегальні мігранти повинні мати можливість підтримувати значний зв’язок із зовнішнім світом (зокрема мати можливість часто користуватися телефоном та отримувати візити) і якомога менше обмежуватися в своєму пересуванні по закладу, де вони утримуються. Навіть коли умови тримання у в’язницях відповідають цим вимогам – що, звичайно, не завжди так – Комітет вважає, що утримання нелегальних мігрантів у тюремному середовищі є, з причин, указаних вище, докорінно хибним підходом[20].
У деяких країнах органи влади систематично вдаються до адміністративного утримання нелегальних мігрантів до їх депортації, іноді на необмежений час і без будь-якого судового контролю. Цілком очевидно, що автоматичне адміністративне затримання за таких умов може бути розглянуте як таке, що не відповідає, крім іншого, практиці Європейського суду з прав людини. Комітет вважає, що держави повинні дотримуватися вибіркового підходу під час здійснення своїх повноважень щодо позбавлення незаконних мігрантів волі. Рішення про затримання повинне прийматися лише після ретельного розгляду кожного окремого випадку[21].
[1] Гарантії для ув’язнених нелегальних мігрантів. 19-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2009)27-part, 2009. П. 76.
[2] Утримання мігрантів під вартою. CPT/Inf(2017)3, 2017.
[3] Гарантії для ув’язнених нелегальних мігрантів. 19-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2009)27-part, 2009. П. 76.
[4] Утримання мігрантів під вартою. CPT/Inf(2017)3, 2017.
[5] Гарантії для ув’язнених нелегальних мігрантів. 19-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2009)27-part, 2009. П. 78.
[6] Гарантії для ув’язнених нелегальних мігрантів. 19-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2009)27-part, 2009. П. 77.
[7] Позбавлення волі іноземців згідно з нормами законодавства про іноземних громадян. 7-а Загальна доповідь, CPT/Inf(97)10-part, 1997. П. 26.
[8] Утримання мігрантів під вартою. CPT/Inf(2017)3, 2017.
[9] Позбавлення волі іноземців згідно з нормами законодавства про іноземних громадян. 7-а Загальна доповідь, CPT/Inf(97)10-part, 1997. П. 25.
[10] Гарантії для ув’язнених нелегальних мігрантів. 19-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2009)27-part, 2009. П. 77.
[11] Позбавлення волі іноземців згідно з нормами законодавства про іноземних громадян. 7-а Загальна доповідь, CPT/Inf(97)10-part, 1997. П. 27.
[12] Гарантії для ув’язнених нелегальних мігрантів. 19-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2009)27-part, 2009. П. 78.
[13] Позбавлення волі іноземців згідно з нормами законодавства про іноземних громадян. 7-а Загальна доповідь, CPT/Inf(97)10-part, 1997. П. 28.
[14] Позбавлення волі іноземців згідно з нормами законодавства про іноземних громадян. 7-а Загальна доповідь, CPT/Inf(97)10-part, 1997. П. 28.
[15] Гарантії для ув’язнених нелегальних мігрантів. 19-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2009)27-part, 2009. П. 78.
[16] Позбавлення волі іноземців згідно з нормами законодавства про іноземних громадян. 7-а Загальна доповідь, CPT/Inf(97)10-part, 1997. П. 29.
[17] Позбавлення волі іноземців згідно з нормами законодавства про іноземних громадян. 7-а Загальна доповідь, CPT/Inf(97)10-part, 1997. П. 29.
[18] Позбавлення волі іноземців згідно з нормами законодавства про іноземних громадян. 7-а Загальна доповідь, CPT/Inf(97)10-part, 1997. П. 29.
[19] Позбавлення волі іноземців згідно з нормами законодавства про іноземних громадян. 7-а Загальна доповідь, CPT/Inf(97)10-part, 1997. П. 29.
[20] Гарантії для ув’язнених нелегальних мігрантів. 19-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2009)27-part, 2009. П. 78.
[21] Гарантії для ув’язнених нелегальних мігрантів. 19-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2009)27-part, 2009. П. 80.
