Справа стосується скарги заявниці відповідно до статті 3 та статті 8 Конвенції про те, що органи влади не провели ефективного кримінального розслідування за її заявами про сексуальне насильство з боку її батька, який був виправданий через порушення процесуальних правил в процесі отримання доказів у справі.
«R.B. v. Estonia», п. 1[1]
Заявниця народилася в серпні 2007 року. У вересні 2010 року її батьки розлучились. Заявниця продовжувала жити з матір’ю та зустрічалася з батьком згідно з домовленістю між її батьками. З лютого 2012 року зустрічі з дитиною відбувались за правилами, визначеними судом.
«R.B. v. Estonia», п. 5
Згідно із заявами матері заявниці у подальшому кримінальному провадженні, заявниця стала підозрілою щодо поведінки батька вже у 2009 році, коли її донька скаржилася на біль у нижній частині спини. У 2011 році матір заявниці почала помічати зміни у поведінці дочки, коли та повернулася від батька. Заявниця сказала своїй матері, що вона спала гола з батьком, що вона робила йому масаж по всьому тілу, включаючи статеві органи, і що він вставляв свої пальці в її анус і піхву, заподіявши заявниці болю.
«R.B. v. Estonia», п. 6
Як стаття 3 Конвенції, так і стаття 8 Конвенції покладають на держави зобов’язання охороняти фізичну та психологічну недоторканність особи. Позитивні зобов’язання органів влади у цьому контексті можуть включати обов’язок підтримувати та застосовувати на практиці адекватну правову базу, що забезпечує захист від актів насильства з боку приватних осіб. Зокрема, діти та інші вразливі особи мають право на ефективний захист.
«M.P. and Others v. Bulgaria», п. 108; «M. and C. v. Romania», п.п. 107-11; «R.B. v. Estonia», п. 78
Що стосується серйозних дій, таких як зґвалтування та інші форми сексуального насильства над дітьми, де ставляться під загрозу основоположні цінності та суттєві аспекти приватного життя, держави-учасниці повинні забезпечити дотримання ефективних положень кримінального законодавства. У таких випадках позитивні зобов’язання держави також містять вимоги, що стосуються ефективності кримінального розслідування.
«X. and Others v. Bulgaria» [GC];
«R.B. v. Estonia», п. 79
Ефективне розслідування в принципі повинно бути здатним привести до встановлення фактів справи, а також до ідентифікації та, якщо це можливо, покарання винних. Це не обов’язок результату, а натомість обов’язок вжиття засобів. Влада повинна вжити усіх можливих розумних заходів із забезпечення доказів, що стосуються інциденту, таких, зокрема, як показання свідків та висновки експертиз.
«R.B. v. Estonia», п. 80; «Z. v. Bulgaria», п. 65[2]
Якщо розслідування призводить до висунення обвинувачень у національних судах, процесуальні зобов’язання щодо ствержуваного жорстокого поводження поширюються і на стадію судового розгляду. У таких випадках провадження в цілому, включаючи стадію судового розгляду, повинно задовольняти вимогам заборони жорстокого поводження. Незалежно від остаточного результату провадження, механізми захисту, передбачені національним законодавством, мають діяти на практиці у спосіб, що дозволяє розглянути конкретну справу по суті упродовж розумного строку.
«W. v. Slovenia», п. 65[3]; «Z. v. Bulgaria», п. 65[4]; «R.B. v. Estonia», п. 81
Водночас не існує абсолютного права на кримінальне переслідування або на засудження будь-якої конкретної особи, якщо не було вчинено умисних чи з необережності помилок під час притягнення до відповідальності тих, хто вчинив кримінальні правопорушення.
«R.B. v. Estonia», п. 81
Зобов’язання держави за статтею 3 і статтею 8 Конвенції у справах про стверджуване сексуальне насильство над дітьми вимагають поваги до найкращих інтересів дитини. Право на людську гідність та психологічну недоторканність потребує особливої уваги, якщо жертвою насильства є дитина. На державах лежить обов’язок запровадити процесуальні правила, що гарантують та захищають свідчення дітей.
«C.A.S. and C.S. v. Romania», п. 82[5]; «M.M.B. v. Slovakia», п. 61[6]; «G.U. v. Turkey», п. 73[7]; «R.B. v. Estonia», п. 81
Відповідно до статей 3 і 8 Конвенції держави зобов’язані запровадити положення, що криміналізують сексуальне насильство над дітьми, та застосовувати їх на практиці шляхом ефективного розслідування та судового переслідування, беручи до уваги особливу вразливість дітей, їх гідність та їх права як дітей та як жертв. Ці зобов’язання також випливають з інших міжнародних документів, таких як inter alia Конвенція ООН про права дитини та Лансаротська конвенція. Притлумаченні зобов’язань держави, вказаних вище, Суд враховує відповідні норми та принципи міжнародного права, а також документи органів Ради Європи, що мають характер рекомендацій.
«A and B v. Croatia», п. 112; «R.B. v. Estonia», п. 81; «Z v. Bulgaria», п. 70.
Стверджуване сексуальне насильство щодо заявника підпадає під сферу застосування статей 3 і 8 Конвенції, що поклало на державу позитивні зобов’язання запровадити кримінально-правові положення, що ефективно карають сексуальне насильство над дітьми та застосовувати їх на практиці шляхом ефективного розслідування та судового переслідування.
«R.B. v. Estonia», п. 85
Суд повинен перевірити, чи було застосування кримінально-правових норм на практиці шляхом розслідування кримінального провадження та судового переслідування було неналежним настільки, що це призвело до порушення позитивних зобов’язань держави-відповідача за статтями 3 і 8 Конвенції. Кримінально-правові механізми слід впроваджувати так, щоб усунути особливу вразливість заявниці як маленької дитини, яка, за її твердженнями, стала жертвою сексуального насильства з боку свого батька, беручи до уваги в першу чергу найкращі інтереси дитини, а також цей зв’язок, щоб забезпечити захист її прав як жертви.
«R.B. v. Estonia», п. 87
Вирішуючи це питання, Суд буде враховувати критерії, встановлені міжнародними документами. Лансаротська конвенція, Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо дружнього до дітей правосуддя та відповідні директиви ЄС встановлюють ряд вимог щодо отримання доказів від дітей та збереження таких. Хоча Лансаротська конвенція набула чинності для Естонії після фактів цієї справи, інші відповідні документи містять положення, подібні до положень цієї Конвенції.
«R.B. v. Estonia», п. 88
Суд не бере до уваги заяви про процесуальні помилки чи поодинокі упущення. У центрі уваги Суду перебувають лише суттєві недоліки у провадженні та відповідному процесі прийняття рішень, а саме ті, які були здатні підірвати спроможність органів влади встановити обставин справи або винуватого злочинця. Суд не може замінити національну владу в оцінці фактів справи, а також не може вирішити питання про кримінальну відповідальність стверджуваного злочинця.
«X and Others v. Bulgaria», п. 186; «S.M. v. Croatia» [GC], п. 32; «R.B. v. Estonia», п. 88
Скарга заявниці стосується процесуальних недоліків у кримінальному провадженні в цілому, включаючи бездіяльність слідчого повідомити заявниці про її процесуальні права та обов’язки, а також реакцію Верховного Суду на це порушення, що призвело до виключення її свідчень та виправдання стверджуваного злочинця з процесуальних підстав.
«R.B. v. Estonia», п. 90
Після надходження заяв про сексуальне насильство 19 березня 2012 року влада негайно розпочала кримінальне провадження. Заявницю було допитано в той же день як потерпілу. Наступний допит відбувся 16 травня 2012 року. Допит проводив спеціально призначений слідчий тієї ж статі за присутності психолога. Заявницю супроводжувала її мати як її законний представник. Допит було записано на відео, щоб захистити показання заявниці для їх можливого використання у наступних судових засіданнях та забезпечити повагу до прав обвинуваченого, якому не дозволено безпосередньо перебувати під час допиту.
«R.B. v. Estonia», п. 91
Однак в жодному з цих допитів слідчий не роз’яснив заявниці її право не давати свідчення проти члена її сім’ї та її обов’язок говорити правду, оскільки такі вказівки вимагаються правилами кримінального процесу.
«R.B. v. Estonia», п. 92
Слідчі органи двічі допитували стверджуваного злочинця, який заперечував будь-яке сексуальне насильство над своєю донькою, і на додаток йому проводили психіатричну експертизу. Йому та його адвокату були надані відеозаписи показань заявниці та надана можливість, якою вони не скористалися, поставити їй письмові запитання.
«R.B. v. Estonia», п. 93
Докази, зібрані під час розслідування, були визнані достатніми, щоб звинуватити батька заявника у вчиненні сексуальних домагань у червні 2013 року та скерувати справу для судового розгляду.
«R.B. v. Estonia», п. 94
Враховуючи її вік, заявниця не була викликана для надання свідчень у суді, як пропонували експерти. Відеозаписи заявниці, зроблені на етапі досудового розслідування, були оприлюднені під час судових слухань та розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій. Захист також зміг поспостерігати за поведінкою потерпілої і поставити під сумнів достовірність її показань, стверджуючи inter alia про те, що на них чинив надмірний вплив її мати, яка була присутня під час допитів.
«R.B. v. Estonia», п. 95
На підставі зібраних доказів, включаючи висновки експертів та показання інших свідків, суд першої інстанції визнав докази заявниці про сексуальне насильство допустимими та засудив її батька за відповідним обвинувальним актом. Незважаючи на те, що апеляційний суд підтримав це рішення, його рішення не було одностайним. Один із судів поставив під сумнів достовірність показань потерпілої, на яких ґрунтувалося засудження, та виявив, що свідчення були отримані з порушенням процесуальних вимог щодо інформування свідка про обов’язок говорити правду та право не свідчити проти найближчого родича.
«R.B. v. Estonia», п. 96
Розглядаючи касаційну скаргу обвинуваченого, Верховний Суд встановив, що бездіяльність щодо повідомлення заявниці до надання нею показань про її обов’язок говорити правду та про її право відмовитись давати свідчення проти свого батька мала значення для визнання її свідчень недопустимими, адже її показання були вирішальним доказом у справі. Оскільки процесуальну помилку, про яку йдеться, неможливо було виправити, передавши справу до суду нижчої інстанції, де дитину-жертву не могли заслухати, виключення основних доказів призвело до виправдання обвинуваченого.
«R.B. v. Estonia», п. 97
В Естонії загальні правила, викладені в законі щодо допиту свідків, також застосовуються до дітей-свідків. Тим не менш, на практиці було визнано, що під час допиту дітей-свідків та надання їм прав та обов’язків необхідно враховувати їх вік та рівень розуміння ними стану справ.
«R.B. v. Estonia», п. 98
Відповідно до міжнародних стандартів, досудове розслідування та судовий розгляд мають проводитися таким чином, щоб захищати найкращі інтереси та права дітей, де такий захист вимагає прийняття дружніх до дитини та захисних заходів щодо дітей-жертв у кримінальному провадженні (див., наприклад, статтю 30 Лансаротської конвенції та пояснювальну доповідь до неї). У цьому контексті важливо, щоб у державах були встановлені процесуальні правила, які б гарантували та охороняли показання дітей.
«R.B. v. Estonia», п. 99; «G.U. v. Turkey», , п. 73
Є безсумнівним, що слідчий жодним чином не давав заявниці необхідних вказівок під час допиту її як дитини-свідка після відкриття кримінального провадження. Вся кримінальна справа в основному спиралася на достовірність свідчень заявниці. Однак Верховний Суд виключив ці свідчення повністю з сукупності доказів з процесуальних підстав, пов’язаних з ненаданням слідчим необхідних попереджень заявниці. Хоча Верховний Суд також вказував на інші процесуальні недоліки, зокрема у рішеннях судів нижчої інстанції, виявлений процесуальний недолік, допущений слідчими органами була сама по собі достатньою для виправдання обвинуваченого. Національні органи, зокрема суди, мають насамперед тлумачити та застосовувати національне законодавство. Роль ЄСПЛ зводиться до того, щоб з’ясувати, чи наслідки такого тлумачення були сумісними з Конвенцією.
«R.B. v. Estonia», п. 100
Неоголошення заявниці, 4-річній дитині, попереджень, загалом необхідних законом для будь-яких свідчень свідків, та наслідки, що випливають з цієї процесуальної помилки, визначені Верховним Судом, призвели до визнання свідчень недопустимими для цілей засудження обвинуваченого. Оскільки засудження останнього в значній мірі ґрунтувалося на показаннях заявниці та оскільки не було ніякого способу виправити пов’язану з цим процесуальну помилку, обвинуваченого довелося виправдати. Окрім питання, чи можна взагалі вважати такі попередження доречними у такій справі, як ця, рішення Верховного Суду у поєднанні з бездіяльністю слідчого підірвало ефективне кримінальне переслідування стверджуваних злочинів. Це пояснюється тим, що з огляду на неможливість повторного розгляду справи у судах нижчої інстанції, воно в кінцевому підсумку не змогло встановити факти справи та вирішити питання про вину стверджуваного злочинця.
«R.B. v. Estonia», п. 101
Для ефективного захисту прав дітей відповідно до міжнародних стандартів дуже важливо захистити їх свідчення як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Естонське законодавство, що стосується попереджень для свідків, не проводить відмінності між свідками відповідно до їх віку, а отже, не передбачає винятків або особливого правозастосування для свідків-дітей. У зв’язку з цим Суд зазначає, що відповідно до Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, де застосовуються менш суворі правила щодо дачі показань чи інші заходи, придатні для дитини, такі заходи самі по собі не повинні зменшувати значення до свідчень чи доказів дитини без шкоди для прав на захист. Однак у цій справі свідчення заявниці були визнані недопустимими саме через суворе застосування процесуальних правил, що не робили відмінності між дорослими та дітьми. Суд повторює, що його не турбує відповідальність будь-якого конкретного національного органу, оскільки те, що йдеться у всіх справах, що розглядаються, – це міжнародна відповідальність держави.
«R.B. v. Estonia», п. 102
У процедурному аспекті реакція національної влади на скарги заявниці про зґвалтування та сексуальне насильство з боку її батька містила значні недоліки, які недостатньо врахували її особливу вразливість та відповідні потреби як маленької дитини, щоб забезпечити їй ефективний захист як стверджуваної жертви сексуальних злочинів.
«R.B. v. Estonia», п. 103
Суд, не висловлюючи думки щодо вини обвинуваченого, приходить до висновку, що спосіб реалізації кримінально-правових механізмів у цілому у цій справі, що призвів до вирішення справи з процесуальних підстав, був недосконалим такою мірою, що відбулося порушення позитивних зобов’язань держави за статтями 3 і 8 Конвенції.
«R.B. v. Estonia», п. 104
[1] «R.B. v. Estonia», application № 22597/16, judgment 22.06.2021
[2] «Z. v. Bulgaria», application № 39257/17, judgment 28.05.2020
[3] «W. v. Slovenia», application № 24125/06, judgment 23.01.2014
[4] «Z. v. Bulgaria», application № 39257/17, judgment 28.05.2020
[5] «C.A.S. and C.S. v. Romania», application № 26692/05, judgment 20.03.2012
[6] «M.M.B. v. Slovakia», application № 6318/17, judgment 26.11.2019
[7] «G.U. v. Turkey», application № 16143/10, judgment 18.10.2016
