Суд пам’ятає про потенціал насильства, який існує у пенітенціарних установах, і про те, що непокора затриманих може швидко призвести до загострення ситуації.
«Gömi and Others v. Turkey», п. 77[1]; «Tali v. Estonia», п. 59[2]
Застосування сили може бути необхідним в окремих випадках для убезпечення у в’язниці, для забезпечення порядку або для цілей запобігання злочинам у в’язниці. Тим не менш, така сила може бути використана лише в тому випадку, якщо вона є необхідною і не повинна бути надмірною. Використання фізичної сили, яка не була суворо необхідна з огляду на поведінку ув’язненого, принижує людську гідність, і в принципі є порушенням статті 3 Конвенції.
«Vladimir Romanov v. Russia», п. 63[3]; «Ivan Vasilev v. Bulgaria», п. 63[4]; «Sharomov v. Russia», п. 27[5]; «Ribitsch v. Austria», п 38[6]; «Tali v. Estonia», п. 59[7]
Ув’язнені особи можуть бути вразливими щодо тиску на них.
«Sergey Savenko v. Ukraine», п. 29; «Artyomov v. Russia», п. 145[8]
Коли особа позбавлена свободи, то застосування щодо неї фізичної сили тоді, коли вона не викликана необхідністю, становить посягання на людську гідність і є порушенням статті 3 Конвенції.
«Sylenok and «Tekhnoservis-Plus» v. Ukraine», п. 67; «Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine», п. 54; «Davydov and Others v. Ukraine», п. 263; «Bouyid v. Belgium» [GC], п. 101[9]; «Tekin v. Turkey», п.п. 52-53; «Pantea v. Romania», п. 180; «Labita v. Italy», п.п. 119-120; «Artyomov v. Russia», п. 145
Застосування фізичної сили до особи, в якій не було суворої необхідності, враховуючи її власну поведінку, принижує людську гідність та в принципі є порушенням права, викладеного у статті 3 Конвенції. Суд також застосовував такий стандарт «точної пропорційності» і стосовно ситуації, коли особа вже перебувала під повним контролем поліції.
«Lopatin and Medvedskiy v. Ukraine», п. 56
Інколи засудженому дуже важко отримати докази жорстокого поводження з боку персоналу пенітенціарної установи. За цих обставин засуджений повинен отримати докази, наприклад, вимагаючи зробити йому медичний огляд. Суд нагадує: і для національних судів, і для Суду жорстоке поводження, що оскаржується, повинно має детально описано, щоб суд мав змогу повністю оцінити цю ситуацію.
«Naumenko v. Ukraine», п. 121
Щодо заперечення Уряду стосовно прийнятності заяви з того погляду, що заявник не звернувся до відповідного прокурора зі скаргами на незадовільні умови тримання його під вартою та ненадання належної і необхідної медичної допомоги, варто наголосити, що такі скарги не можна вважати ефективним і доступним засобом юридичного захисту для цілей пункту 1 статті 35 Конвенції.
«Yakovenko v. Ukraine», п. 75[10]
Щодо посилання Уряду на той факт, що заявник не звернувся до національних судів зі скаргами на умови тримання його під вартою, Суд нагадує, що в кількох попередніх рішеннях він відхилив подібні аргументи, визнавши такий засіб юридичного захисту неефективним, оскільки Уряд не довів, яким чином звернення до такого засобу може привести до покращання умов тримання заявників під вартою.
«Melnik v. Ukraine», п.п. 70-71; «Khokhlich v. Ukraine», п. 153; «Yakovenko v. Ukraine», п. 76; «Dvoynykh v. Ukraine», п. 50
У справі може бути встановлено відсутність доказів існування позитивного наміру принизити чи збентежити заявника. Однак, незважаючи на те що питання, чи метою поводження було прагнення принизити чи збентежити жертву, є фактором, який слід брати до уваги, відсутність такої мети не може виключати констатації порушення статті 3 Конвенції. Умови, в яких утримувався заявник, могли завдати йому значних фізичних та/або психологічних страждань та принизити його людську гідність.
«Melnik v. Ukraine», п.п. 110-112; «Kalashnikov v. Russia», п. 101; «Aliev v. Ukraine», п. 149; «Peers v. Greece», п. 74; «V. v. the UK», п. 71
Органи влади не дотрималися свого позитивного обов’язку захистити фізичну цілісність заявника в рамках їхнього обов’язку наглядати за особами, яких позбавлено свободи, та не допускати посягання на їх фізичну цілісність. Таким чином, держава є відповідальною за погане поводження із заявником під час тримання його під вартою, у зв’язку з чим було порушення статті 3 Конвенції.
«Oshurko v. Ukraine», п. 73[11]
Державні органи повинні вживати додаткових заходів для деталізації медичних висновків стосовно походження тілесних ушкоджень ув’язнених.
«Sergey Savenko v. Ukraine», п. 30
Державні органи повинні демонструвати особливу ретельність при встановленні конкретних обставин стверджуваного жорстокого поводження із заявником з боку представників в’язничної адміністрації.
«Sergey Savenko v. Ukraine», п. 30
[1] «Gömi and Others v. Turkey», application № 35962/97, judgment 21.12.2006
[2] «Tali v. Estonia», application № 66393/10, judgment 13.02.2014
[3] «Vladimir Romanov v. Russia», application № 41461/02, judgment 24.07.2008
[4] «Ivan Vasilev v. Bulgaria», application № 48130/99, judgment 12.04.2007
[5] «Sharomov v. Russia», application № 8927/02, § 27, judgment 15.01.2009
[6] «Ribitsch v. Austria», application № 18896/91, judgment 04.12.1995
[7] «Tali v. Estonia», application № 66393/10, judgment 13.02.2014
[8] «Artyomov v. Russia», application № 14146/02, judgment 27.05.2010
[9] «Bouyid v. Belgium» [GC], application № 23380/09, judgment 28.09.2015
[10] «Yakovenko v. Ukraine», application № 15825/06, judgment 25.10.2007
[11] «Oshurko v. Ukraine», application № 33108/05, judgment 08.09.2011
