Пасивне паління, якщо воно саме по собі не є порушенням статті 3 Конвенції, може бути ще одним обтяжуючим фактором неналежних умов тримання під вартою.
«Sylla and Nollomont v. Belgium, п. 41[1]
Між державами-членами Ради Європи немає єдиної думки щодо захисту від пасивного паління у в’язницях. У деяких державах-членах курців розміщували в камері разом з некурящими, тоді як у деяких державах їх тримали окремо. Більше того, в деяких державах паління дозволялося лише у визначених місцях загального користування, тоді як у деяких державах таких обмежень не існує.
«Aparicio Benito v. Spain» (dec.)[2]
У справі, де ув’язненого, який не палить, помістили до окремої камери, де паління дозволялося лише у загальній зоні відпочинку з телевізором, Суд не встановив, що проблема зі здоров’ям пов’язана з пасивним палінням.
«Aparicio Benito v. Spain» (dec.)
Перебування ув’язненого, який не палить, в одному приміщенні у в’язничній лікарні, всупереч пораді лікаря, становить порушення статті 3 Конвенції.
«Florea v. Romania», п.п. 60-62[3]
Держава зобов’язана вживати заходів щодо захисту ув’язненого від шкідливих наслідків пасивного паління, якщо, як у справі заявника, медичні обстеження і рекомендації лікарів вказують, що це необхідно з медичних причин.
«Elefteriadis v. Romania», п.п. 49-55[4]
У цій справі органи влади були зобов’язані вжити заходів щодо захисту здоров’я заявника, зокрема шляхом відділення його від ув’язнених-курців, як він неодноразово вимагав. Це уявлялося не тільки бажаним, проте й можливим, адже у в’язниці була камера, в якій ніхто з ув’язнених не палив. Хоча заявник, мабуть, дійсно користувався правом щоденної прогулянки у в’язничному дворі, займався спортом тричі на тиждень і перебував у відносно великій камері, що мала природне освітлення і вентиляцію та не була переповнена. Зазначені позитивні обставини водночас не були достатніми для усунення шкідливих наслідків пасивного паління, якому піддавався заявник. Зокрема, після утримання в камері з курцями медичні довідки, видані кількома лікарями, відзначили погіршення дихання заявника і виявили додаткове захворювання, а саме хронічний обструктивний бронхіт. Що стосується того факту, що заявник утримувався в судових кімнатах очікування з ув’язненими-курцями, – навіть якщо допустити, що це були нетривалі періоди, – це суперечило рекомендаціям лікарів, які пропонували заявнику уникати паління або схильності тютюнового диму. Той факт, що заявник був згодом переведений до камери з некурящими, мабуть, був викликаний наявністю достатнього простору в тюрмі, в якій він утримувався в той час, а не об’єктивними критеріями національного законодавства, що забезпечують роздільне утримання курців і некурців. Таким чином, немає даних про те, що заявник буде міститися в таких сприятливих умовах, якщо в’язниця, в якій він утримується, виявиться переповненою в майбутньому. Що стосується мотивів, наведених національними судами при відхиленні його вимоги про компенсацію, сам факт припинення оскаржуваної ситуації в зв’язку з його переведенням до більш сприятливих умов не звільняє національні суди від обов’язку розгляду питання про шкідливі наслідки ситуації і присудження компенсації. Суд не знайшов розумним за обставин цієї справи покладати на заявника тягар доведення його тверджень шляхом подання доказу страждання, яке викликане триманням під вартою в умовах, що суперечать статті 3 Конвенції. Ухвалення такого формального підходу виключило б можливість компенсації у багатьох справах, в яких утримання під вартою не супроводжувалося погіршенням фізичного або психічного здоров’я ув’язненого.
«Elefteriadis v. Romania», п.п. 49-55[5]
[1] «Sylla and Nollomont v. Belgium», applications № 37768/13, 36467/14, judgment 16.05.2017
[2] «Aparicio Benito v. Spain» (dec.), application № 36150/03, decision 04.05. 2004
[3] «Florea v. Romania», application № 37186/03, judgment 14.09.2010
[4] «Elefteriadis v. Romania», application № 38427/05, judgment 25.01.2011
[5] «Elefteriadis v. Romania», application № 38427/05, judgment 25.01.2011
