Страждання через захворювання природного походження можуть охоплюватись статтею 3 Конвенції у випадках, якщо вони загострюються або існує ризик їх загострення внаслідок заходів, за які може бути відповідальна держава. Проте поріг у цих ситуаціях є високим, оскільки стверджувана шкода походить не від дій чи упущень органів влади, а від протікання самої хвороби.
«Hristozov and Others v. Bulgaria», п. 111
Вимога заявників зводилася до того, що відмова органів влади надати їм доступ до експериментальних лікарських засобів, які, на думку заявників, потенційно могли врятувати їм життя, дорівнювала нелюдському поводженню, за яке держава мала нести відповідальність, оскільки вона не захистила їх від страждання на останніх стадіях хвороби. Однак Суд уважає, що подібна вимога виходить з розширеного тлумачення поняття нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження, яке Суд не може прийняти.
«Hristozov and Others v. Bulgaria», п. 113
Немає підстав стверджувати, що своєю відмовою надати заявникам доступ до лікарського засобу, навіть потенційно здатного врятувати життя, але безпечність та ефективність якого все ще була під сумнівом, органи влади прямо долучилися до заподіяння фізичних страждань заявникам. Враховуючи те, що зазначені відмови не дали змоги заявникам використати лікарський засіб, який, на їхню думку, міг би покращити їхні шанси на одужання і виживання, вони дійсно спричинили їм душевні страждання, особливо з огляду на той факт, що цей лікарський засіб виявився доступним в інших країнах у винятковому порядку.
«Hristozov and Others v. Bulgaria», п. 113
Відмова органів влади не досягла достатнього рівня жорстокості, щоб бути охарактеризованою як нелюдське поводження. Стаття 3 не накладає на держави обов’язку згладжувати відмінності в рівні медичного забезпечення в різних країнах.
«Hristozov and Others v. Bulgaria», п. 113
