Стаття 3 Конвенції до цього розглядалась у численних схожих справах, у яких заявники скаржились, що вони зазнали нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження у зв’язку зі смертю або зникненням їхніх близьких родичів. Чи є член сім’ї зниклої особи жертвою поводження у світлі статті 3 Конвенції, залежатиме від існування спеціальних факторів, які спричиняють страждання родичам, розміру та характеру, що відрізняються від емоційного стресу, який може розглядатись як неминуче спричинений родичам жертви. Основні елементи повинні включати близькість родинних зв’язків, особливі обставини відносин, ступінь участі члена сім’ї в подіях, які розглядаються, участь членів сім’ї у спробах отримати інформацію про зниклу особу та яким чином державні органи відповідають на такі запити.
«Er and Others v. Turkey», п. 94[1]; «Gongadze v. Ukraine», п. 184; «Orhan v. Turkey», п. 358
Насильницьке зникнення особи може ставити питання про порушення статті 3 Конвенції щодо близьких родичів зниклої особи. Сутність такого порушення статті 3 Конвенції полягає не стільки у факті зникнення як такого, скільки в реакції та ставленні органів влади до цієї події, коли вона стає відомою.
«Zhebrailova and Others v. Russia», п. 63; «Babusheva and Others v. Russia», п. 108; «Karimov and Others v. Russia», п. 124; «Bazorkina v. Russia», п. 139; «Orhan v. Turkey», п. 358
Ставлення слідчих органів до заявниці та її сім’ї дійсно завдало серйозних страждань, які прирівнюються до принижуючого гідність поводження всупереч статті 3 Конвенції.
«Gongadze v. Ukraine», п. 186
Заявники є близькими родичами безвісно зниклої людини і були очевидцями викрадення. Понад 4 років вони не отримували відомостей про свого родича. Упродовж цього періоду вони особисто та поштою зверталася із запитами про свого родича до різних інстанцій. Незважаючи на вжиті ними зусилля, заявники так і не отримали будь-якого прийнятного пояснення або інформації про те, що стало з їх родичем після викрадення останнього. В отриманих ними відповідях здебільшого заперечувалася відповідальність держави за затримання чи заявникам просто повідомляли, що слідство у справі триває. Безпосереднє відношення до вищесказаного мають і висновки Суду щодо процесуальної частини статті 2 Конвенції.
«Takhayeva and Others v. Russia», п. 102
У світлі вищевикладеного заявники зазнали і продовжують зазнавати емоційного стресу й моральних страждань у результаті зникнення свого родича і нездатності з’ясувати, що з ним сталося. Те, як влада реагує на їхні скарги, слід уважати нелюдським поводженням, що порушує статтю 3 Конвенції.
«Takhayeva and Others v. Russia», п. 103
[1] «Er and Others v. Turkey», application № 23016/04, judgment 31.07.2012
