Національні органи несуть відповідальність за тілесні ушкодження, якщо не доведуть того, що заявник був травмований до взяття його під варту, або не поясняють походження його травм.
«Teslenko v. Ukraine», п. 89
Якщо встановлено, що особа потрапила під поліційну варту при доброму здоров’ї, але під час звільнення має тілесні ушкодження, на відповідну державу покладається обов’язок надати правдоподібне пояснення причин виникнення таких ушкоджень.
«Süleyman Demir and Hasan Demir v. Turkey», п. 39[1]; «Lopatin and Medvedskiy v. Ukraine», п. 53; «Bekos and Koutropoulos v. Greece», п. 47; «Zhebrailova and Others v. Russia», п. 54; «Tomasi v. France», п.п. 108-111[2]; «Selmouni v. France» [GC], п. 87; «Bazorkina v. Russia», п. 104; «Bilyy v. Ukraine», п. 65[3]; «Kirpichenko v. Ukraine», п. 71; «Kobets v. Ukraine», п. 45; «Korobov v. Ukraine», п. 68; «Kovalchuk v. Ukraine», п. 59[4]; «Menesheva v. Russia», п. 52; «Mikiashvili v. Georgia», п. 69[5]; «Ogorodnik v. Ukraine», п. 80; «Ribitsch v. Austria», п. 34; «Zelenin v. Russia», п. 39
На державу покладається тягар доведення, згідно з яким вона має надати правдоподібне пояснення тілесних ушкоджень, яких зазнала особа під час перебування під контролем міліції.
«Buglov v. Ukraine», п. 71
Коли вся або значна частина інформації стосовно подій, про які йдеться, відома виключно державним органам – як це має місце у справі щодо ув’язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, – і коли у таких осіб під час їх ув’язнення з’являються тілесні ушкодження, це породжує відповідні обґрунтовані презумпції факту. При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення.
«Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine», п. 55; «Ribitsch v. Austria», п. 34; «Salman v. Turkey», п. 100
Органи влади зобов’язані відповідати за тілесні ушкодження, завдані особам, які перебувають під їхнім контролем під вартою. Виходячи з обов’язку представників органів влади нести відповідальність за осіб, які перебувають під їхнім контролем, навіть виправдання поліцейських у кримінальному процесі не звільняє державу від відповідальності, яку покладає на неї Конвенція.
«Yavuz v. Turkey»[6]; «Berktay v. Turkey», п. 168[7]; «Bursuc v. Romania», п. 80[8]
Якщо якась особа дістає тілесні ушкодження під час перебування під вартою, коли вона повністю під контролем поліцейських, будь-яке ушкодження, отримане упродовж цього періоду, стає серйозним непрямим доказом.
«Bursuc v. Romania», п. 80; «Salman v. Turkey», п.п. 97-100
Уряд повинен надати розумне пояснення стосовно походження цих ушкоджень і навести докази на підтвердження фактів, які ставлять під сумнів заяву потерпілого, особливо в тому разі, коли ці твердження підкріплюються медичними довідками.
«Selmouni v. France» [GC], п. 87; «Mehmet Eren v. Turkey», п. 34; «Berktay v. Turkey», п. 167; «Altay v. Turkey», п. 50
У разі якщо національні органи не провели медичного огляду до взяття заявника під варту, Уряд не може посилатись на це у своєму захисті та стверджувати, що ушкодження, про які йдеться, передували взяттю заявника під варту в міліції.
«Korobov v. Ukraine», п. 68; «Teslenko v. Ukraine», п. 89; «Turkan v. Turkey», п. 43[9]
Медичний огляд разом із правом доступу до адвоката та правом повідомити третю сторону про затримання є основоположними запобіжними механізмами проти жорстокого поводження із затриманими особами і повинні застосовуватися від самого початку позбавлення свободи.
«Teslenko v. Ukraine», п. 89
Заявник зазнав насильства під час свого затримання. Але заявник не надав жодних незалежних доказів, здатних підтвердити його заяви, ніби ушкодження були завдані працівниками міліції. Не було жодного свідка події. За відсутності будь-яких незалежних свідків, які були присутні під час побиття, Суд уважає неможливим установити, чи були ушкодження заявникові завдані працівниками міліції, як це стверджується. Однак Суд уважає, що в сукупності медичні докази, свідчення заявника, факт його перебування у райвідділі міліції упродовж 3-х днів та відсутність будь-якого іншого вірогідного пояснення щодо походження ушкоджень заявника викликають розумну підозру, що ці ушкодження могли завдати працівники міліції.
«Afanasyev v. Ukraine», п.п. 62-63
Стаття 3 Конвенції створює позитивний обов’язок ефективно розслідувати заяви про жорстоке поводження. Однак питання, чи буде відповідним та необхідним установлювати процесуальне порушення статті 3 Конвенції, коли заявник також спирається на статтю 13 Конвенції, залежатиме від обставин кожної справи.
«Assenov and Others v. Bulgaria», п.п. 101-106; «Afanasyev v. Ukraine», п. 69
Для того щоб визначити, чи заборонено поводження справді мало місце, Суд повинен спиратися на всі елементи доказів, які йому надані, чи, у разі потреби, на ті, які він зможе собі офіційно отримати.
«Naumenko v. Ukraine», п. 109
У цій справі немає переконливих доказів щодо обставин, за яких заявник зазнав тілесних ушкоджень, зокрема щодо того, яким саме був характер застосованої до заявника сили і ступінь її застосування. Втім, беручи до уваги відповідні медичні докази і доводи сторін, всю відповідальність за тілесні ушкодження заявника несе міліція. Лише цього висновку достатньо, щоб констатувати порушення статті 3 Конвенції, незалежно від того, чи були заподіяні тілесні ушкодження під час затримання заявника, чи згодом під час допиту його в міліції.
«Sylenok and Tekhnoservis-Plus v. Ukraine», п.п. 69-70; «Kaverzin v. Ukraine», п. 120
Заявник отримав низку ушкоджень. Як видно з матеріалів справи, медичного обстеження, проведеного упродовж декількох годин після арешту заявника, у нього було кілька синців, походження яких ніколи не було належним чином установлено. За цих обставин, а також ураховуючи покладений на державу тягар надати правдоподібне пояснення походження травм, отриманих особою під контролем поліції, Суд доходить висновку, що Урядом не надано переконливих доказів, що всі тілесні ушкодження заявника були повністю завдані йому інакше, аніж під час перебування під вартою в поліції. Відповідно, мало місце порушення статті 3 Конвенції в тому, що заявник був підданий нелюдському і такому, що принижує гідність, поводженню.
«Adnaravlov v. Ukraine», п. 45[10]
Хоч не можна встановити точний час, місце або спосіб завдання заявнику тілесних ушкоджень з огляду на їх характер, ступінь тяжкості та розсіяне розташування, через ненадання Урядом ретельного та докладного пояснення їх походження, держава несе відповідальність за нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження.
«Danilov v. Ukraine», п. 67[11]
Намагаючись довести відсутність у заявника тілесних ушкоджень на момент звільнення його з міліції, Уряд покладався, зокрема, на висновок фельдшера швидкої медичної допомоги, яка оглянула заявника безпосередньо перед його звільненням з відділу міліції. Фельдшер не зафіксувала жодних ушкоджень на тілі заявника та зазначила відсутність у заявника ознак гострого невідкладного стану. Проте у згаданому випадку медичний огляд був доволі обмежений. Його метою було не документування тілесних ушкоджень заявника, а скоріше надання йому невідкладної медичної допомоги. Оскільки такої необхідності могло не бути у той момент, межі огляду фельдшером, а також її висновок ймовірно були обмежені медичними питаннями, які належали до сфери її компетенції, а не фіксацією усіх тілесних ушкоджень заявника. Загальна формула, яку фельдшер використала у своєму висновку, як видається, підтверджує, що її огляд було обмежено питанням необхідності надання заявникові термінової медичної допомоги («Gerashchenko v. Ukraine», № 20602/05, п. 84; «Karabet and Others v. Ukraine», №№ 38906/07, 52025/07, п. 266; «Kobets v. Ukraine», № 16437/04, п. 47)
«Serikov v. Ukraine», п.п. 61-62
[1] «Süleyman Demir and Hasan Demir v. Turkey», application № 19222/09, judgment 24.03.2015
[2] «Tomasi v. France», application № 12850/87, judgment 27.09.1992
[3] «Bilyy v. Ukraine», application № 14475/03, judgment 21.10.2010
[4] «Kovalchuk v. Ukraine», application № 21958/05, judgment 04.11.2010
[5] «Mikiashvili v. Georgia», application № 18996/06, judgment 09/10/2012
[6] «Yavuz v. Turkey», application № 67137/01, judgment 10.01.2006
[7] «Berktay v. Turkey», application № 22493/93, judgment 01.03.2001
[8] «Bursuc v. Romania», application № 42066/98, judgment 12.10.2004
[9] «Turkan v. Turkey», application № 33086/04, judgment 18.09.2008
[10] «Adnaravlov v. Ukraine», application № 10493/12, judgment 27.11.2014
[11] «Danilov v. Ukraine», application № 2585/06, judgment 13.03.2014
