У цій справі Уряд відмовився взяти на себе відповідальність за жорстоке поводження, заявлене заявником, заперечуючи будь-які невдачі чи бездіяльність з боку в’язничної влади. На їх думку, оскільки заявник не подав жодної офіційної скарги, не можна було очікувати, що адміністрація в’язниці захистить його.
Однак у звітах КЗК насильство серед ув’язнених у в’язниці в Сремській Митровиці неодноразово вказувалось на серйозну проблему як до, так і після подій у цій справі.
У цих звітах КЗК відзначив велику кількість випадків, що стосуються насильства між ув’язненими, і зазначив, що в’язниця або державні органи не вживали жодних дій для виправлення такої поведінки або зменшення її. КЗК також розкритикував невдачі медичного персоналу у в’язниці в Сремській Митровиці, щоб належним чином реєструвати травми, спричинені насильством серед ув’язнених.
З огляду на обставини цієї справи Суд зазначає, що працівники в’язниці в Сремській Митровиці, мабуть, помітили, що брови заявника були поголені, що у нього була дивна зачіска і що його шкіра була пошкоджена. Вони також повинні або повинні були чути крики заявника та співи націоналістичних пісень вночі.
Суд доходить висновку, що адміністрація в’язниці не помітила жодної з ознак насильства, перелічених вище, або не реагувала на них; вона також не змогла забезпечити безпечне середовище для заявника, а також не змогла виявити, запобігти або відстежувати насильство, якого він зазнав. Відповідно, у цьому відношенні було порушено статтю 3 Конвенції.
«Gjini v. Serbia», п.п. 84-88[1]
Це правда, як зауважує Уряд, що заявник ніколи не подавав офіційну кримінальну скаргу до відповідних органів влади (тобто в міліцію чи прокуратуру) і не скаржився адміністрації в’язниці на конкретні вчинки поводження, якого він зазнав у в’язниці в Сремській Митровиці.
Однак, беззаперечним є те, що після того, як адвокат заявника поскаржився керівництву в’язниці на жорстоке поводження через кілька днів, заявника перевели в іншу камеру.
Крім того, згодом заявник подав свою цивільний позов до цивільного суду в Белграді, поскаржившись, зокрема, на жорстоке поводження у в’язниці в Сремській Митровиці та вимагаючи компенсації за це. Упродовж 2008, 2009 та 2010 років заявник продовжував скаржитися на різні національні органи влади, включаючи Президента Республіки, Міністерство юстиції та омбудсменів, на жорстоке поводження, яке він зазнав.
Беззаперечним є те, що жодного разу не проводилось розслідування заяв заявника щодо жорстокого поводження з боку його співкамерників у в’язниці Сремська-Митровиця. Таким чином, Суд не повинен встановлювати, чи було ефективно розслідування заяв заявника, оскільки такого розслідування не було. Питання полягає, швидше, у тому, чи неподання заявником офіційної кримінальної скарги завадило державним органам провести розслідування або звільнило їх від загального обов’язку.
У цьому відношенні Суд зазначає, що органи влади на той час знали або повинні були знати про жорстоке поводження із заявником, крім того, він неодноразово піднімав це питання. Отже, не було жодного формального чи фактичного елемента, який би заважав розслідуванню.
Більше того, у національному законодавстві не було нічого, що заважало б органам в’язничної влади реагувати або заважати іншим органам порушувати кримінальне розслідування. Навпаки, сербська законодавча база чітко передбачала зобов’язання всіх державних органів повідомляти про кримінальні злочини, що підлягають державному переслідуванню, про що вони інформуються.
Враховуючи зазначене вище, Суд зазначає, що відсутність кримінальної скарги від заявника не завадило прокурору порушити кримінальне провадження та не завадило іншим національним органам влади інформувати прокурора про твердження про жорстоке поводження.
У світлі вищевикладеного, за відсутності ефективного офіційного розслідування, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання заявником національних засобів правового захисту шляхом використання процедури кримінальної скарги та приходить до висновку, що порушення статті 3 Конвенції в її процесуальному аспекті.
«Gjini v. Serbia», п.п. 96-103[2]
[1] «Gjini v. Serbia», application № 128/16, judgment 15.01.2019
[2] «Gjini v. Serbia», application № 128/16, judgment 15.01.2019
