Заявник скаржився на те, що розслідування жорстокого поводження під час тримання під вартою у поліції не було ефективним, і що його права не були захищені. Покарання офіцерів поліції не було пропорційним стражданням, які заявник переніс внаслідок жорстокого поводження.
«Barovov v. Russia», п. 29[1]
Уряд стверджував, що заявник не може бути жертвою стверджуваного порушення, оскільки національна влада засудила двох офіцерів поліції, визнала бездіяльність слідчого органу та надмірну тривалість розслідування, а також забезпечила заявника компенсацією.
«Barovov v. Russia», п. 31
Заявник заявив, що звільнення офіцерів поліції від кримінальної відповідальності та умовні вироки були несумісними з превентивною роллю кримінальних санкцій у випадку катування, що нічого не було зроблено для притягнення до відповідальності третього учасника його жорстокого поводження, а компенсація була недостатньою.
«Barovov v. Russia», п. 31
По-перше, національні органи повинні усувати будь-яке порушення Конвенції. У зв’язку з цим питання про те, чи може заявник заявити, що він став жертвою стверджуваного порушення, є актуальним на всіх етапах провадження у рамках Конвенції. Рішення чи заходу, сприятливого для заявника, в принципі недостатньо, щоб позбавити його статусу жертви для цілей статті 34 Конвенції, якщо національні органи влади не визнають це прямо чи по суті, а потім не забезпечують відповідного відшкодування за порушення Конвенції.
«Gäfgen v. Germany» [GC], п. 115[2]; «Barovov v. Russia», п. 37
Якщо особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана жорстокому поводженню з боку офіцерів поліції або інших агентів держави незаконно та з порушенням статті 3 Конвенції, це положення слід читати разом із загальним обов’язком держави відповідно до статті 1 Конвенції про забезпечення кожної людини під її юрисдикцією прав та свобод, визначених у Конвенції, що вимагає, як наслідок, ефективного офіційного розслідування.
«Barovov v. Russia», п. 38
Основною метою такого розслідування є забезпечення ефективного виконання національних законів, що забороняють катування та нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання у справах, що стосуються агентів держави, а також забезпечення їх відповідальності за жорстоке поводження, яке відбувається під їх контролем.
«Barovov v. Russia», п. 38
Для того, щоб розслідування було ефективним, воно повинно мати можливість встановити та покарати винних. Хоча це не є обов’язком досягнення результатів, а радше використання засобів, будь-який недолік у розслідуванні, що підриває його здатність встановлювати причину ушкоджень або особу відповідальних агентів держави, ризикує порушити необхідний стандарт ефективності.
«Barovov v. Russia», п. 38
Швидка реакція органів влади у розслідуванні звинувачень у жорстокому поводженні є важливою для підтримки довіри громадськості до дотримання принципу верховенства права та запобігання будь-якої видимості змови або терпимості до протиправних дій.
«Bouyid v. Belgium» [GC], п.п., 117, 119, 120, 121[3]; «Barovov v. Russia», п. 38
Результати кримінальних проваджень, включаючи кримінальні покарання, а також вжиті дисциплінарні заходи, є вирішальними.
«Barovov v. Russia», п. 38
Є вкрай важливим, щоб забезпечувався залякуючий вплив наявної судової системи та підкреслювалося значення ролі, яку вона повинна відігравати у запобіганні порушенням заборони жорстокого поводження
«Gäfgen v. Germany» [GC], п. 121[4]; «Barovov v. Russia», п. 38
Хоча Суд повинен поважати національні суди у виборі відповідних санкцій за жорстоке поводження та вбивства з боку агентів держави, він повинен здійснювати певні повноваження щодо перегляду та втручатися у випадки явної непропорційності між тяжкістю діяння та призначеним покаранням.
«Nikolova and Velichkova v. Bulgaria», п. 62[5]; «Atalay v. Turkey», п. 40[6]; «Barovov v. Russia», п. 38
Суд зауважує, що владі знадобилося майже 12 років – це необґрунтовано тривалий період – для проведення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні, яке закінчилося засудженням двох офіцерів поліції, які піддали заявника жорстокому поводженню.
«Barovov v. Russia», п. 39
Значну частину цього часу розслідування становили затримки внаслідок неодноразового незаконного закриття та зупинення провадження.
«Barovov v. Russia», п. 39
Лише після отримання висновку СМЕ від експертів, які не були з регіонального центру СМЕ (які протягом багатьох років висловлювали суперечливі думки щодо часу нанесення тілесних ушкоджень заявнику та виключали можливість заподіяння тяжкої травми в області живота в день жорстокого поводження із заявником), будь-який значущий прогрес у розслідуванні стався лише через 9 років після злочину.
«Barovov v. Russia», п. 39
Однак один із трьох виконавців жорстокого поводження із заявником ніколи не був офіційно встановлений та притягнутий до відповідальності, незважаючи на вимоги заявника, який сам його ідентифікував. Влада не надала жодних причин, які припинили провадження проти нього на тій підставі, що обвинувачення за статтею 286 КК минуло через давність, а також чому його обвинувачення за ч. 3(а) статті 111 КК (як й інші двоє поліцейські, з якими він вчинив злочин) було неможливим.
«Barovov v. Russia», п. 39
Важливі медичні та інші докази були втрачені.
«Barovov v. Russia», п. 39
Суд не має завдання аналізувати, чи належним чином дії офіцерів були кваліфіковані відповідно до КК РФ. Однак Суд має право перевірити, наскільки спосіб застосування російського законодавства у цьому випадку призвів до результатів, що суперечать вимогам статті 3 Конвенції.
«Myumyun v. Bulgaria», № 67258/13, п. 75[7]; «Barovov v. Russia», п. 40
Щодо засудження поліцейських за ч. 3(а) статті 111 КК (умисне заподіяння групою осіб тяжкої шкоди здоров’ю, небезпечної для життя, з приниженням та стражданнями для потерпілого), яке передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, то національні суди вирішили призупинити накладення реального 6-річного строку ув’язнення з огляду на, зокрема, тривалий час після злочину, позитивні характеристики з місця роботи та проживання офіцерів, відсутність попередніх судимостей та їх законослухняна поведінка після вчинення злочину.
«Barovov v. Russia», п. 41
Суд не може прийняти ці аргументи як обґрунтування призначення умовних вироків працівникам поліції, які були визнані винними у діях, заборонених статтею 3 Конвенції і характеризується за національним законодавством як особливо тяжкий злочин.
«Nikolova and Velichkova», п. 63; «Kopylov v. Russia», п.141[8]; «Barovov v. Russia», п. 41
Щодо засудження офіцерів відповідно до ч. 3(а) статті 286 КК, яке передбачало покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, офіцери були засуджені до 5 років позбавлення волі та надалі звільнені від кримінальної відповідальності за закінченням встановленого законом строку притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність офіцерів поліції за зловживання службовим становищем стала неможливою внаслідок недосконалого розслідування, яке тривало більше 9 років через численні незаконні рішення, які то закривали провадження, то призупиняли його. Явна відсутність ретельності з боку влади призвела до результату кримінального провадження, який не мав залякуючого ефекту, здатного забезпечити ефективне запобігання жорстокому поводженню з боку поліції.
«Abdülsamet Yaman v. Turkey», п. 55[9]; «İzci v. Turkey», п.п. 72-73[10]; «Barovov v. Russia», п. 42
Отже, у цій справі мета ефективного захисту від актів жорстокого поводження не була досягнута будь-яким чином.
«Beganović v. Croatia», п. 85[11]; «Barovov v. Russia», п. 42; «V.K. v. Russia», п. 189[12]
Суд очікує, що держави будуть ще більш суворими, караючи співробітників своїх органів правопорядку за вчинення таких тяжких злочинів, що загрожують життю, як порівняти зі звичайними злочинцями, адже йдеться не лише про юридичну відповідальність окремих злочинців, проте й на додаток про обов’язок держави боротися з почуттям безкарності, де злочинці можуть вважати, що вони користуються такою безкарністю в силу свого службового становища.
«Barovov v. Russia», п. 42
Йдеться також про підтримання довіри суспільства до правоохоронної системи та повагу до неї.
«Makuchyan and Minasyan v. Azerbaijan and Hungary», п. 157[13]; «Enukidze and Girgvliani v. Georgia», п 274[14]; «Barovov v. Russia», п. 42
Немає жодних ознак того, що стосовно офіцерів поліції були вжиті дисциплінарні заходи та вони були відсторонені від роботи до завершення кримінального провадження проти них. На момент винесення обвинувального вироку офіцер П. все ще був офіцером поліції, займав посаду керівника підрозділу у вищому відділі поліції, а офіцер Т. вирішив піти у відставку. Проте Судом підкреслюється важливість відсторонення таких агентів держави від виконання обов’язків агента у випадках перебування під слідством або під час судового розгляду, а також їх звільнення у разі засудження.
«Ali and Ayşe Duran v. Turkey», п. 64[15]; «Nikolova and Velichkova», п. 63[16]; «Savin v. Ukraine», п. 71[17]; «Barovov v. Russia», п. 42
Суд не залишає поза увагою те, що національні суди у цивільному процесі присудили заявнику компенсацію за необґрунтовану тривалість кримінального провадження за його жорстоке поводження. Однак, беручи до уваги інші серйозні недоліки розслідування, не визнані національними органами влади, зокрема звільнення двох офіцерів поліції від кримінальної відповідальності та звільнення їх від покарання з випробуванням, що було явно непропорційним тяжкості їхніх дій, що не мало необхідного залякуючого впливу на агентів держави, які вважають, що вони й надалі можуть безкарно зловживати правами осіб, що перебувають під їх контролем.
«Barovov v. Russia», п. 45
Крім того, через відсутність будь-яких серйозних зусиль щодо виявлення та покарання третього злочинця, заявник все ще може претендувати на те, щоб бути жертвою порушення статті 3 Конвенції у розумінні статті 34 Конвенції.
«Barovov v. Russia», п. 45
З огляду на викладене вище мало місце процесуального аспекту порушення статті 3 Конвенції.
«Barovov v. Russia», п. 46
[1] «Barovov v. Russia», application № 9183/09, judgment 15.06.2021
[2] «Gäfgen v.Germany» [GC], application № 22978/05, judgment 01.06.2010
[3] «Bouyid v. Belgium» [GC], application № 23380/09, judgment 28.09.2015
[4] «Gäfgen v.Germany» [GC], application № 22978/05, judgment 01.06.2010
[5] «Nikolova and Velichkova v. Bulgaria», application № 7888/03, judgment 20.12.2007
[6] «Atalay v. Turkey», application № 1249/03, judgment 18.09.2008
[7] «Myumyun v. Bulgaria», application № 67258/13, judgment 03.11.2015
[8] «Kopylov v. Russia», application № 3933/04, judgment 29.07.2010
[9] «Abdülsamet Yaman v. Turkey», application № 32446/96, judgment 02.11.2004
[10] «İzci v. Turkey», application № 42606/05, judgment 23.07.2013
[11] «Beganović v. Croatia», application № 46423/06, judgment 25.06.2009
[12] «V.K. v. Russia», application № 68059/13, judgment 07.03.2017
[13] «Makuchyan and Minasyan v. Azerbaijan and Hungary», application № 17247/13, judgment 26.05.2020
[14] «Enukidze and Girgvliani v. Georgia», application № 25091/07, judgment 26.04.2011
[15] «Ali and Ayşe Duran v. Turkey», № 42942/02, judgment 08.04.2008
[16] «Nikolova and Velichkova», application № 7888/03, judgment 20.12.2007
[17] «Savin v. Ukraine», application № 34725/08, judgment 16.02.2012
