Позитивне зобов’язання, передбачене статтею 3 Конвенції, вимагає створення законодавчої бази для належного захисту осіб від порушень їхньої фізичної та психологічної недоторканності («S.Z. v. Bulgaria», п. 43; «A and B v. Croatia», п. 110). Що стосується серйозних дій, таких як зґвалтування та сексуальне насильство над дітьми, на державах-членах лежить забезпечення ефективних положень кримінального законодавства («Söderman v. Sweden» [GC], № 5786/08, п. 82; «M.C. v. Bulgaria», п. 150). Це зобов’язання також випливає з положень інших міжнародних документів, таких як, зокрема, ст. ст. 18-24 Лансаротської конвенції. У зв’язку з цим Конвенція повинна застосовуватися відповідно до принципів міжнародного права, зокрема з тими, що стосуються міжнародного захисту прав людини («Streletz, Kessler and Krenz v. Germany» [GC], №№ 34044/96 and 2 others, п. 90; «Al‑Adsani v. the United Kingdom» [GC], № 35763/97, п. 55).
«X. and Others v. Bulgaria», п. 179[1]
Позитивне зобов’язання щодо захисту набуває особливого значення в контексті державної служби з обов’язком захищати здоров’я та добробут дітей, особливо там, де ці діти є особливо вразливими та перебувають під виключним контролем влади («O’Keeffe v. Ireland», п. 145; in the context of a facility for disabled children and under Article 2 of the Convention, «Nencheva and Others v. Bulgaria», № 48609/06, п.п. 106‑16, 119-120, 18 June 2013). За деяких обставин це може вимагати прийняття спеціальних заходів та гарантій. Отже, Суд зазначає стосовно справ про сексуальне насильство над дітьми, зокрема, коли зловмисник має владу над дитиною, що наявність корисних механізмів виявлення та повідомлення є основоположним для ефективної імплементації відповідного кримінального законодавства («O’Keeffe v. Ireland», п. 148).
«X. and Others v. Bulgaria», п. 180
Як і за статтею 2 Конвенції, стаття 3 Конвенції може за певних обставин вимагати від держави вжиття оперативних заходів для захисту жертв або потенційних жертв жорстокого поводження.
«Osman v. the United Kingdom», п. 115; «X. and Others v. Bulgaria», п. 181
Однак це позитивне зобов’язання слід тлумачити таким чином, щоб не покладати на владу неможливий чи непропорційний тягар, беручи до уваги непередбачуваність людської поведінки та оперативний вибір, який необхідно зробити з точки зору пріоритетів та ресурсів. Відповідно, не кожен ризик жорстокого поводження може створити обов’язок для влади реалізовувати вимогу Конвенції із вжиття заходів для запобігання цьому ризику. Однак необхідні заходи повинні, принаймні, забезпечувати ефективний захист, зокрема, дітей та інших вразливих осіб, і повинні включати розумні кроки щодо запобігання жорстокому поводженню, про яке влада знала або повинна була знати.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 182; «O’Keeffe v. Ireland», п. 144
Отже, для виникнення позитивного зобов’язання має бути встановлено, що влада знала або повинна була знати на час існування реального та безпосереднього ризику жорстокого поводження з ідентифікованою особою через злочинні дії третьої особи, і що влада не вжила заходів у межах своїх повноважень, внаслідок вжиття яких, за розумною оцінкою, можна було уникнути цього ризику.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 183; «Đorđević v. Croatia», п. 139[2]; «Buturugă v. Romania», п. 61[3]
[1] «X. and Others v. Bulgaria», application № 22457/16, judgment 02.02.2021
[2] «Đorđević v. Croatia», application № 41526/10, judgment 24.07.2012
[3] «Buturugă v. Romania», application № 56867/15, judgment 11.02.2020
