Як і у тому, що стосується всіх інших режимів утримання осіб, принцип, згідно з яким до ув’язненого, поміщеного в одиночну камеру, не повинно застосовуватися більше обмежень, ніж це необхідно для його безпечного і відповідного встановленому порядку утримання, має бути дотриманим. Крім того, особливі зусилля мають докладатися на покращення режиму утримання тих осіб, які засуджені до довгострокового одиночного ув’язнення. Треба звести до мінімуму шкоду, яка може бути їм заподіяна цим заходом[1].
Необов’язково застосовувати підхід «усе або нічого» у даному питанні. Кожне обмеження повинно застосовуватися тільки як відповідна реакція на оцінку ризику, який являють собою окремі ув’язнені. Так само, як уже зазначалося, режими, що застосовуються до осіб, які перебувають в одиночному ув’язненні, мають відрізнятись один від одного з урахування виду одиночного ув’язнення[2].
(a) З ув’язненими, поміщеними в одиночну камеру в рамках попереднього ув’язнення, призначеного за розпорядженням суду, треба поводитися, наскільки це можливо, так само, як і з іншими підслідними. Додаткові обмеження мають застосовуватися тільки тоді, коли вони є суворо необхідними для відправлення правосуддя[3].
(b) Ув’язнені, які відбувають одиночне ув’язнення як дисциплінарну санкцію, не повинні бути повністю позбавлені контактів зі своїми сім’ями. Будь-які обмеження на такі контакти можуть бути накладені тільки у тому разі, якщо скоєний злочин був пов’язаний з такими контактами. Не повинно накладатися жодних обмежень на право ув’язнених на доступ до адвоката. Ув’язнені повинні мати право і заохочуватися проводити принаймні одну годину на день на свіжому повітрі з самого першого дня розміщення в одиночній камері. Їм також має бути забезпечено доступ до розумною мірою широкого вибору матеріалів для читання (такий вибір не повинен обмежуватися, наприклад, лише релігійною літературою). Принципово важливо, щоб ув’язнені мали різні стимули. Це допомагає їм підтримувати своє психічне здоров’я[4].
(c) Ув’язнені, які відбувають адміністративне одиночне ув’язнення в превентивних цілях, повинні мати індивідуальну програму, спрямовану на вирішення проблем, що спричинили застосування цього заходу. Така програма повинна намагатися збільшити до максимуму контакти ув’язненого з іншими особами – спочатку з персоналом в’язниці, а потім, як тільки це стає можливим, з іншими ув’язненими, – а також передбачати якомога більш широкий спектр діяльності для того, щоб зайняти особу впродовж дня. Персонал в’язниці повинен рішуче заохочувати ув’язненого брати участь у різних видах діяльності. Треба також сприяти його контактам із зовнішнім світом. Загальною метою впродовж усього періоду застосування цього заходу має бути переконання ув’язненого у необхідності повернутися до загального режиму[5].
(d) У тому, що стосується ув’язнених, поміщених в одиночну камеру в цілях їхнього захисту, то тут слід знайти рівновагу між, з одного боку, необхідністю уникати того, щоб такий тип ізоляції ставав занадто привабливим для ув’язнених, а, з іншого боку, зводити до мінімуму обмеження, накладені на осіб, щодо яких застосовується такий захід. Звичайно, на самому початку одиночного ув’язнення повинні бути вжиті заходи, спрямовані на якомога швидшу реінтеграцію особи. Якщо стає ясно, що існують підстави для довгострокового захисту і що проблему не можна врегулювати за допомогою інших заходів, то необхідно шукати шляхи поліпшення режиму утримання. Особливі зусилля мають бути докладені на відбір ув’язнених, з якими зацікавлена особа могла би без ризику спілкуватись, а також на пошук ситуацій, що дозволяли би їй виходити з камери[6].
[1] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 61.
[2] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 61.
[3] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 61.
[4] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 61.
[5] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 61.
[6] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 61.
