Вразливість душевнохворих осіб вимагає посиленої уваги до них, з тим, щоб запобігти будь-яким вчинкам або уникнути якогось недогляду, які можуть негативно вплинути на стан хворого. Тому поміщення пацієнта без його на те згоди до психіатричного закладу завжди повинно супроводжуватись належними гарантіями[1].
Однією із найважливіших гарантій є вільна та усвідомлена згода на лікування[2].
Особам, які госпіталізуються до психіатричного закладу, надавалася повна, чітка та точна інформація як в усній, так і в письмовій формі, в тому числі про їхнє право дати або не дати згоду на госпіталізацію, а також про можливість згодом відкликати згоду[3].
Процедура поміщення пацієнта без його згоди до психіатричного закладу повинна гарантувати незалежність та неупередженість тих, хто приймає рішення, та об’єктивну медичну експертизу[4].
Щодо всіх пацієнтів, які не бажають (або, враховуючи їх психічний стан, не можуть) дати дійсну згоду на госпіталізацію, має бути проведена оцінка необхідності застосування процедури примусової госпіталізації[5].
Звертаючись більш детально до питання про процедуру примусового поміщення до закладів цивільного типу, слід зазначити, що в деяких країнах таке рішення ухвалюється судовим органом (або ж такий орган в найкоротший час дає свою згоду на таке поміщення)[6].
Однак обов’язкова участь судового органу у прийнятті рішення про поміщення не передбачена у всіх країнах. Рекомендація №R(83)2 про правовий захист осіб із психічними захворюваннями, яких без їхньої на те згоди поміщують до лікувальних закладів, робить можливими два підходи у вирішенні цього питання (однак передбачає спеціальні гарантії у випадках, коли рішення про поміщення має прийняти несудовий орган). Парламентська асамблея, разом з тим, знову звернулась до цієї проблеми у своїй Рекомендації 1235 (1994) щодо психіатрії та прав людини, вимагаючи, щоб рішення про поміщення до лікувального закладу без згоди на те пацієнта міг приймати лише суддя[7].
У кожному випадку особа, яку за рішенням несудового органу було поміщено до психіатричного закладу без її на те згоди, повинна мати право звернутись до суду з тим, щоб в найкоротший строк було розглянуте питання про законність позбавлення свободи цієї особи[8].
Якщо визнається необхідним надання стаціонарної допомоги добровільно госпіталізованому пацієнту, який бажає залишити лікарню, слід повною мірою застосовувати передбачену законом цивільно-правову процедуру примусової госпіталізації. Така ж процедура повинна повністю застосовуватися до всіх недієздатних пацієнтів, незалежно від того, чи мають вони опікуна, чи ні, з поведінки яких очевидно, що вони виступають проти їх поміщення та/або перебування в стаціонарі[9].
У розпорядження пацієнта або його родини під час поміщення до закладу повинна бути надана брошура, в якій буде інформація про функціонування закладу та права пацієнтів. Пацієнти, які не в змозі самостійно осягнути зміст цієї брошури, повинні мати змогу отримати належну допомогу[10].
Як і в будь-якому іншому місці несвободи, в психіатричних закладах повинна існувати ефективна процедура подання скарг, що є основною гарантією проти жорстокого поводження. Мають існувати спеціальні положення, що дозволить пацієнтам звертатись із скаргами до конкретного органу та надсилати в конфіденційному порядку інформацію до відповідних органів влади поза межами лікувального закладу[11].
Підтримування контактів із зовнішнім світом є важливим не лише для запобігання жорстокому поводженню але й з терапевтичної точки зору. Пацієнти повинні мати змогу посилати та отримувати листи, користуватися телефоном і зустрічатися із членами своєї сім’ї та друзями. Має бути забезпечений також конфіденційний доступ до адвоката[12].
Психіатричні заклади регулярно мають відвідувати представники незалежних структур (це може бути, наприклад, суддя або наглядова комісія), які уповноважені здійснювати нагляд за лікуванням і доглядом пацієнтів. Такий орган повинен бути наділений повноваженнями вести приватні бесіди з пацієнтами, отримувати безпосередньо від пацієнтів скарги та, в разі необхідності, робити необхідні рекомендації[13].
Комітет рекомендує владі Кіпру вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб:
– усі пацієнти, госпіталізовані у примусовому порядку, мали фактичне право бути особисто заслуханими судом під час процедури примусового розміщення в лікарні (у цьому відношенні слід розглянути можливість судового розгляду в лікарні);
– всі малозабезпечені пацієнти або їхні особисті представники користувалися безоплатною правничою допомогою;
– гарантувалися незалежність та неупередженість особистого представника;
– усі пацієнти отримували копію будь-якого судового рішення про примусове поміщення до психіатричної лікарні та інформувалися в усній та письмовій формі про мотиви рішення та способи/строки подання апеляції[14].
Комітет рекомендує владі Кіпру вжити заходів (у тому числі законодавчого характеру) для чіткого розмежування між процедурою примусового поміщення до психіатричного закладу та процедурою примусового психіатричного лікування, щоб дозволити пацієнтам окремо оскаржувати рішення про примусове лікування[15].
[1] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 51.
[2] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 51.
[3] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 142, P. 58.
[4] Поміщення особи до лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 52.
[5] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 142, P. 58.
[6] Поміщення особи до лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 52.
[7] Поміщення особи до лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 52.
[8] Поміщення особи до лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 52.
[9] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 142, P. 58.
[10] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 53.
[11] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 53.
[12] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 54.
[13] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 55.
[14] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 February 2017, Para 132, P. 65.
[15] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 February 2017, Para 134, P. 66.
