Результативність дій, вжитих у випадку жорстокого поводження, є невід’ємною складовою превенції жорстокого поводження. Довіра до задекларованої заборони катувань та інших форм жорстокого поводження підривається щоразу, коли посадові особи, винні у таких правопорушеннях, не притягнуті до відповідальності за свої дії. Якщо за інформацією, що свідчить про жорстоке поводження, не слідує швидка й ефективна реакція, ті, хто має намір застосовувати жорстоке поводження до затриманих осіб, швидко повірять – і з достатніми підставами, – що вони зможуть робити це безкарно. Навпаки, коли посадові особи, які наказують, санкціонують, потурають або продовжують катування або жорстоке поводження, притягуються до відповідальності, їм надається недвозначне повідомлення про те, що така поведінка не толерується[1].
Якщо агента держави було звинувачено у вчиненні злочинів, пов’язаних із застосуванням катувань або жорстокого поводження, є дуже важливим, щоб проведенню кримінального провадження та винесенню вироку не перешкоджали строки давності, а амністії або помилування не застосовувалися.
«Marguš v. Croatia» [GC], п. 126
Амністія в цілому є несумісною з обов’язком, покладеним на державу щодо розслідування випадків катування, а тому обов’язок щодо кримінального переслідування злочинців не повинен бути підірваний наданням безкарності злочинцю у формі закону про амністію, що може розглядатися як порушення міжнародного права.
«Marguš v. Croatia» [GC], п. 126
Зобов’язання держав переслідувати такі діяння, як катування та умисні вбивства, є добре усталеним у практиці Суду. Практика Суду підтверджує, що застосування амністії щодо вбивства або поганого поводження з цивільними особами суперечитиме зобов’язанням держави за статтями 2 і 3 Конвенції, оскільки воно перешкоджатиме розслідуванню таких діянь і обов’язково створить ситуацію безкарності винних осіб. Такий результат зменшить вагу мети захисту, гарантованого статтями 2 і 3 Конвенції, та зробить ілюзорними гарантії щодо права особи на життя і права не піддаватися поганому поводженню. Об’єкт і мета Конвенції як інструменту захисту фізичних осіб вимагають, щоб її положення тлумачилися і застосовувалися таким чином, щоб її гарантії були практичними та ефективними.
«Marguš v. Croatia» [GC], п. 127
[1] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 February 2017, Para 18, P. 16.
