Суд часто встановлював порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з браком житлового простору, що надавався ув’язненим.
«Tymoshenko v. Ukraine», п. 200; «Iglin v. Ukraine», п. 52[1]; «Kulik v. Ukraine», п. 94[2]
Виходячи у цьому контексті з методології КЗК, Суд постановив, що санітарний простір у камері не слід можна зараховувати до загальної площі камери. З іншого боку, розрахунок наявної площі приміщення включає простір, зайнятий меблями. Важливим у цій оцінці є питання чи мали змогу ув’язнені нормально пересуватися у камері
«Muršić v. Croatia», п. 114; «Feilazoo v. Malta», п. 87
Суд уже знаходив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з браком особистого простору ув’язнених у наступних справах: «Mamedova v. Russia», № 7064/05, п. 61; «Khudoyorov v. Russia», № 6847/02, п. 104; «Labzov v. Russia», № 62208/00, п. 44; «Novoselov v. Russia», № 66460/01, п. 41; «Mayzit v. Russia», № 63378/00, п. 39; «Kalashnikov v. Russia», № 47095/99, п. 97;«Peers v. Greece», № 28524/95, п. 69.
«Lind v. Russia», п. 60[3]
Суттєвий брак простору у в’язничній камері є одним із важливих чинників, які повинні братися до уваги при визначенні того, чи були оспорюванні умови триманні під вартою такими, що «принижували гідність», у розумінні статті 3 Конвенції.
«Varga and Others v. Hungary», п. 73
При оцінці вільного місця у в’язничній камері необхідно також враховувати простір, зайнятий меблями та сантехнікою.
«Neshkov and Others v. Bulgaria», п. 231
Недостатність простору може також ускладнюватися відсутністю достатньої кількості окремих спальних місць.
«Neshkov and Others v. Bulgaria», п. 231
Навіть якщо перенаселеність не є серйозним настільки, що лише за цим показником призводить до порушення статті 3 Конвенції, вона може бути такою у поєднанні з іншими умовами тримання під вартою (наприклад, відсутність приватності при використанні туалету, погана вентиляція, відсутність доступу до природного освітлення та свіжого повітря, відсутність належного опалення або відсутність елементарної гігієни). Сукупність таких умов призводить до рівня страждань, які перевищують страждання, властиві утриманню під вартою.
«Neshkov and Others v. Bulgaria», п. 231
Держава має забезпечити особу умовами утримання, які б не порушували її людської гідності, щоб спосіб та метод виконання міри покарання не зумовлювали страждань або труднощів такої міри, які б перевищували неминучий рівень страждань ув’язненого, та щоб його здоров’я та добробут були забезпечені. Оцінюючи умови утримання, треба брати до уваги кумулятивний ефект цих умов, а також специфічні твердження заявника.
«Varga and Others v. Hungary», п. 72; «Ostrovar v. Moldova», п. 79; «Apostu v. Romania», п. 79; «Muršić v. Croatia», п. 52; «Melnik v. Ukraine», п. 93
Упродовж решти строку перебування у Київському слідчому ізоляторі в особистому розпорядженні заявника було більше 4 кв.м особистого простору. На той час нестачі спальних місць у зазначених камерах не було. Суд не має будь-якої інформації щодо площі камери № 136, але заявник не подав жодної скарги у зв’язку з цим. Оскільки впродовж відповідного періоду розмір камер сам по собі не порушує питання за Конвенцією, Суд має встановити, чи був сукупний вплив інших аспектів побутових умов тримання заявника під вартою таким, що становить нелюдське та/або таке, що принижує гідність, поводження у порушення статті 3 Конвенції.
Суд погоджується, що у заявника могли бути певні проблеми щодо побутових умов тримання його під вартою у зазначених камерах.
У той же час Суд не може встановити, чи мали подібні недоліки значний вплив на заявника. Відсутні також докази того, що штучне освітлення або системи вентиляції були недостатніми. Заявникові щоденно надавалась прогулянка на 1 годину. Вікна у камерах не були облаштовані металевими чи іншими перекриттями, які б перешкоджали доступу до камер природного світла, а заявник не скаржився, що камери не були додатково облаштовані штучним освітленням.
Що стосується санітарно-гігієнічних умов, Суд, оцінивши надані сторонами речові докази, зокрема і надані Урядом світлини, зазначив, що стіл, унітаз, холодильник та ліжко були розташовані всередині камер, у яких перебував заявник, іноді дуже близько один до одного. Проте, виходячи з наявних документів, Суд не може встановити ні стан санвузла, за винятком камери № 260, ні те, чи було його відокремлено від решти камери. У камерах зазвичай була холодна проточна вода і особам, які перебували під вартою, включаючи заявника, дозволялося приймати душ щонайменше один раз на 7 днів. Суд додає, що заявник визнав умови в камері № 136 достатньо задовільними.
Враховуючи кумулятивний вплив цих умов, вони не досягають мінімального рівня жорстокості, який вимагається для кваліфікації поводження як нелюдського або такого, що принижує гідність у розумінні статті 3 Конвенції. Отже, порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою у СІЗО не було.
«Lutsenko v. Ukraine (№ 2)», п.п. 121-125
Заявник не надав жодних документальних доказів, які б дали Судові змогу встановити правдивість його тверджень стосовно побутових умов тримання у СІЗО. Хоча у справах, що стосуються умов тримання під вартою, Суд не завжди вимагає від заявників підтвердження всіх та кожного твердження конкретними документами, визнаючи, що відповідна інформація та можливості перевірки фактів у таких випадках перш за все знаходяться в руках органів влади, для того, щоб Суд переклав тягар доведення та розглянув скарги по суті, вони щонайменше повинні бути чітко і послідовно сформульовані.
«Temchenko v. Ukraine, п. 97[4]
У цій справі вказаної вимоги дотримано не було, оскільки виклад заявником фактів не був достатньо детальним, щоб можна було чітко побачити характер та ступінь його страждань та показати, чи досягло оскаржуване жорстоке поводження рівня тяжкості, який підпадає під дію статті 3 Конвенції. Отже, заявник не подав небезпідставної скарги стосовно побутових умов тримання його під вартою у СІЗО. Твердження заявника стосовно застосування до нього наручників під час перебування у лікарні не підтверджуються жодними доказами, а тому їм бракує обґрунтованості.
«Temchenko v. Ukraine, п. 97[5]
З інформації, наданої сторонами, незрозуміло, скільки ув’язнених утримувалось у камері із заявником упродовж періоду його ув’язнення. Крім того, жодна із сторін не зазначила, скільки часу заявник кожного дня проводив зачиненим у своїй камері. У той же час Суд зазначає, що Уряд не надав коментарів щодо інших детальних та конкретних елементів, які є суттєвими для оцінки умов тримання заявника під вартою. Отже, Суд бере до уваги виклад фактів заявника.
«Lada v. Ukraine», п. 36
З огляду на свою усталену практику, Суд вважає, що умови тримання заявника під вартою у СІЗО № 27, зокрема, брак особистого простору у розпорядженні заявника у поєднанні з відсутністю можливості для прогулянок впродовж майже трьох місяців тримання його під вартою, становили таке, що принижує гідність, поводження. Відповідно у зв’язку з цим було порушення статті 3 Конвенції.
«Zakshevskiy v. Ukraine», п. 68
[1] «Iglin v. Ukraine», application № 39908/05, judgment 12.01.2012
[2] «Kulik v. Ukraine», application № 34515/04, judgment 02.02.2017
[3] «Lind v. Russia», application № 25664/05, judgment 06.12.2007
[4] «Temchenko v. Ukraine, application № 30579, judgment 16.07.2015
[5] «Temchenko v. Ukraine, application № 30579, judgment 16.07.2015
