Завдання медичних служб в місцях позбавлення волі не обмежується виключно лікуванням хворих пацієнтів. На ці служби покладається також відповідальність за соціальну та профілактичну медицину[1].
i) гігієна
На медичні служби в місцях позбавлення волі (які взаємодіють в разі потреби з іншими властями) покладено обов’язок контролювати організацію харчування (кількість, якість, приготування та розподіл їжі) і дотримання умов гігієни (чистота одягу і постільної білизни; доступ до кранів з проточною водою; сантехнічне обладнання), а також слідкувати за опаленням, освітленням та вентиляцією камер. Вони також повинні слідкувати за умовами організації праці та прогулянок на свіжому повітрі[2].
Шкідливі для здоров’я умови тримання, переповнення камер, тривала ізоляція і відсутність фізичної діяльності можуть спричинити або необхідність надання медичної допомоги окремій особі, або якісь дії медичного персоналу проти властей, що відповідальні за такий стан справ[3].
ii) заразні захворювання
Медична служба в місцях позбавлення волі повинна регулярно поширювати інформацію про заразні захворювання (особливо про такі, як гепатит, СНІД, туберкульоз, дерматологічні інфекції) як серед ув’язнених, так і серед персоналу в’язниці. В разі необхідності слід здійснювати медичний контроль за тими особами, з якими ув’язнений має постійні контакти (особи, які разом з ним перебувають у камері, персонал в’язниці, постійні відвідувачі)[4].
У тому, що стосується, зокрема, захворювання на СНІД, то слід надавати відповідну підтримку психолога як до, так, в разі необхідності, і після обслідування. Персонал в’язниці повинен проходити постійну підготовку з питань превентивних заходів та поведінки по відношенню до ВІЛ-інфікованих. Персонал також повинен отримати відповідні інструкції про недопущення дискримінації осіб чи розголосу конфіденційної інформації[5].
Не існує жодних медичних показань для окремого тримання ув’язненого ВІЛ-інфікованого, який почуває себе здоровим[6].
ii) запобігання самогубству
Запобігання самогубству є ще одним питанням, яке належить до компетенції медичних служб в місцях позбавлення волі. Медична служба повинна забезпечувати відповідне ознайомлення з цією проблемою у всьому закладі і передбачати відповідні процедури[7].
Медичне обстеження після прибуття до закладу та весь процес прийому в цілому повинні в зв’язку з цим відігравати важливу роль; виконані належним чином, такі заходи могли б визначити, як мінімум, декого з тих, хто знаходиться в небезпеці і частково полегшити відчуття тривоги, яке властиве всім новоприбулим ув’язненим[8].
Безпосередньо перед судом та після суду, а також в окремих випадках і в період перед звільненням спостерігається підвищений ризик самогубства. Тюремний персонал, незалежно від того, які він обов’язки виконує, повинен бути ознайомлений (що передбачає підготовку в розпізнаванні) з ознаками загрози самогубства[9].
Особа, яку визнано такою, що може вдатись до самогубства, повинна якомога довше перебувати під спеціально організованим наглядом. Крім цього, такі особи не повинні мати вільний доступ до засобів, за допомогою яких вони можуть вчинити самогубство (прути камерних віконних ґрат, розбите скло, паски чи краватки тощо)[10].
Слід ужити заходів, які гарантуватимуть належне проходження інформації як всередині цього закладу, так і, в разі необхідності, між закладами (а точніше, між відповідними медичними службами) про осіб, яких віднесено до групи потенційних самогубців[11].
iv) запобігання насильству
Медичні служби у місцях позбавлення волі можуть зробити свій внесок у запобігання насильству проти осіб, яких тримають під вартою, шляхом систематичної реєстрації тілесних ушкоджень а також, якщо це необхідно, через інформування відповідних органів влади. Інформація може стосуватись також конкретних випадків; до такого засобу, однак, слід вдаватись лише отримавши згоду від ув’язнених, яких це стосується[12].
Будь-які ознаки застосування насильства, які були помічені в ув’язненого під час медичного огляду відразу після його прибуття до закладу, повинні бути зареєстровані разом з відповідними заявами з боку ув’язненого та діагнозом лікаря. Окрім цього, така інформація повинна бути надана ув’язненому[13].
Такого підходу слід дотримуватись кожного разу, коли ув’язнений проходить медичне обстеження безпосередньо після вчинення акту насильства у місці позбавлення волі або ж після повернення такої особи до в’язниці після тимчасового перебування під вартою в поліції з метою проведення розслідування[14].
Медична служба повинна складати періодичні статистичні дані про помічені тілесні ушкодження для доведення до відома адміністрації закладу, де перебувають позбавлення волі особи, міністерства юстиції тощо[15].
v) соціальні та родинні зв’язки
Медична служба могла б також допомогти обмежити руйнування соціальних та сімейних зв’язків, що, звичайно, пов’язане з позбавленням волі[16].
Разом з відповідними соціальними службами вона повинна підтримувати заходи, які сприяють контактам позбавлених волі осіб із зовнішнім світом; йдеться, зокрема про утримання відповідно обладнаних приміщень для відвідувачів, візити членів родини або членів подружжя у відповідних умовах та перебування в родині, професійний, навчальний та соціокультурний аспекти[17].
В залежності від обставин тюремний лікар може вжити заходів для того, щоб отримати грошову допомогу або продовження виплат пільг соціального страхування для ув’язнених або їхніх родин[18].
[1] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 52.
[2] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 53.
[3] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 53.
[4] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 54.
[5] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 55.
[6] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 56.
[7] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 57.
[8] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 58.
[9] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 58.
[10] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 59.
[11] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 59.
[12] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 60.
[13] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 61.
[14] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 61.
[15] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 62.
[16] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 63.
[17] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 63.
[18] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 63.
