Стаття 3 Конвенції вимагає від органів влади проведення ефективного офіційного розслідування тверджень про жорстоке поводження, навіть якщо таке поводження мало місце з боку приватних осіб.
«Denis Vasilyev v. Russia», п. 99[1]; «Biser Kostov v. Bulgaria», п. 77[2]; «Skorokhodov v. Ukraine», п. 32; «Gordiyenko v. Ukraine», п. 71
Розслідування серйозних обвинувачень у жорстокому поводженні має бути як оперативним, так і ретельним. Це означає, що влада повинна завжди робити серйозну спробу з’ясувати, що сталося, і не має спиратися на поспішні або необґрунтовані висновки, щоб припинити розслідування або використовувати їх як основу для своїх рішень. Вона повинна вживати усіх доступних обґрунтованих заходів для отримання доказів щодо цього інциденту, включаючи inter alia свідчення очевидців та висновок судової експертизи.
«Burlya and Others v. Ukraine», п. 126
Загалом, для того, щоб розслідування було ефективним, установи та особи, відповідальні за його проведення, повинні бути незалежними від тих, хто має до цього відношення. Це означає не лише відсутність будь-якого ієрархічного або інституційного зв’язку, а й практичну незалежність. Незалежно від обставин влада повинна діяти за власним бажанням
«Burlya and Others v. Ukraine», п. 127
Щоб бути ефективним, розслідування має бути здатним призвести до виявлення та покарання винних.
«Burlya and Others v. Ukraine», п. 127
Розслідування також має бути достатньо широким, щоб дозволити слідчим органам брати до уваги не лише дії державних агентів, які безпосередньо використовували силу, але і всі супутні обставини.
«Burlya and Others v. Ukraine», п. 127
Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановити причину травми чи особи/відповідальних осіб, може призвести до ризику падіння рівня ефективності.
«Burlya and Others v. Ukraine», п. 127
Якщо особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона зазнала надзвичайно поганого поводження з боку агентів держави на порушення статті 3 Конвенції, це вимагає проведення ефективного офіційного розслідування, що здатне забезпечити встановлення і покарання винних осіб. Таке розслідування, як і розслідування за статтею 2 Конвенції, повинно бути здатним привести до встановлення і покарання винних.
«A.N. v. Ukraine», п. 65; «Aleksakhin v. Ukraine», п. 49[3]; «Aleksandr Smirnov v. Ukraine», п. 56[4]; «Assenov and Others v. Bulgaria», п. 102; «Basenko v. Ukraine», п. 58[5]; «Bilyy v. Ukraine», п. 69; «Bocharov v. Ukraine», п. 55[6]; «Davydov and Others v. Ukraine», п. 276; «Dikme v. Turkey», п. 101; «Hassan v. the UK» [GC], п. 62; «Hovhannisyan v. Armenia», п. 51; «Ismailov v. Ukraine», п. 42[7]; «Kapustyak v. Ukraine», п. 74; «Kaverzin v. Ukraine», п. 108[8]; «Kirpichenko v. Ukraine», п. 84; «Kovalchuk v. Ukraine», п. 65[9]; «Krastanov v. Bulgaria», п. 57; «Kucheruk v. Ukraine», п. 155; «Kulik v. Ukraine», п. 49[10]; «Labita v. Italy», п. 131; «Lopatin and Medvedskiy v. Ukraine», п. 66; «Lunev v. Ukraine», п. 90; «Mahmut Kaya v. Turkey», п. 86[11]; «Milena Felicia Dumitrescu v. Romania», п. 52; «Naumenko v. Ukraine», п. 110; «O’Keeffe v. Ireland» [GC], п. 172; «Ogorodnik v. Ukraine», п. 87; «Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine», п. 64; «Poltoratskiy v. Ukraine», п.п. 121-124[12]; «Pomilyayko v. Ukraine», п. 53[13]; «Serikov v. Ukraine», п. 77; «Sylenok and Tekhnoservis-Plus v. Ukraine», п. 73; «Tarasov v. Ukraine», п. 68; «Vergelskyy v. Ukraine», п. 97[14]; «Yaremenko v. Ukraine», п. 64; «Yaşa v. Turkey», п. 98; «Yevgeniy Petrenko v. Ukraine», п. 65; «Zyakun v. Ukraine», п. 39[15]
Процесуальні зобов’язання щодо проведення офіційного розслідування про неналежне поводження виникають у держави одразу ж після того, як питання було доведено до відома органів влади.
«O’Keeffe v. Ireland» [GC], п. 173
Розслідування за статтею 3 Конвенції має привести до виявлення і покарання відповідальних осіб. Якщо б це було не так, загальна правова заборона катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, попри своє фундаментальне значення, була б неефективною на практиці й у деяких випадках представникам держави було б можливо фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем.
«Assenov and Others v. Bulgaria», п. 102; «Kozinets v. Ukraine», п. 59; «Kobets v. Ukraine», п. 51[16]; «Labita v. Italy», п. 131; «Basenko v. Ukraine», п. 58[17]
Для того, щоб таке розслідування вважалось «ефективним», воно повинно призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Це не є обов’язком досягнення результату, але обов’язком вжиття заходів. Державні органи повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, серед іншого, покази свідків, висновки судових експертиз та ін. Будь-якийнедолік розслідування, який підриває його здатність до встановлення походження тілесних ушкоджень або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту, а вимога оперативності та розумної швидкості є безумовною у цьому контексті.
«Assenov and Others v. Bulgaria», п. 102; «Mikheyev v. Russia», п. 107[18]; «Ogorodnik v. Ukraine», п. 87; «A.N. v. Ukraine», п. 65
Обов’язок проводити розслідування – це не обов’язок «досягти результату», це обов’язок «вжити заходів».
«Aleksandr Smirnov v. Ukraine», п. 58; «Yevgeniy Petrenko v. Ukraine», п. 65; «Hovhannisyan v. Armenia», п. 51; «Kulik v. Ukraine», п. 49[19]; «Zelenin v. Russia», п. 42
Заявник та його захисники почали подавати скарги про жорстоке поводження не одразу, що могло зменшити шанси отримання переконливих результатів щодо стверджуваного жорстокого поводження. Проте ця скарга стосується процесуального аспекту статті 3 Конвенції, яким передбачено обов’язок засобів, а не обов’язок досягнення результату. Відтак заявник подав до національних органів влади небезпідставну скаргу про жорстоке поводження і, відповідно, вони були зобов’язані вжити усіх необхідних заходів для проведення ефективного розслідування відповідно до статті 3 Конвенції.
«Yevgeniy Petrenko v. Ukraine», п. 66
Порушення статті 3 Конвенції в матеріальному аспекті не було через те, що заявник подав замало доказів, які б свідчили про застосування до нього нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Проте й органи влади також не здійснили необхідної перевірки заяв щодо застосування до нього поводження, забороненого статтею 3 Конвенції.
«Labita v. Italy», п.п. 127-136[20]
Держава відповідає за благополуччя осіб, взятих під варту, і органи влади зобов’язані захищати таких осіб. На органи влади покладається обов’язок надати звіт щодо ушкоджень, завданих особам, що перебувають під їхнім контролем.
«Afanasyev v. Ukraine», п.п. 62-63; «Bocharov v. Ukraine», п. 48; «Esen v. Turkey», п. 28; «Yaz v. Turkey», п. 30
Розслідування небезпідставних скарг про жорстоке поводження також повинно бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатися з’ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні й необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події inter alia показань очевидців, експертних висновків і подальших посилань.
«Adnaravlov v. Ukraine», п. 45; «Aleksandr Nikonenko v. Ukraine», п. 43; «Assenov and Others v. Bulgaria», п. 102; «Bocharov v. Ukraine», п. 56; «Gordiyenko v. Ukraine», п. 92; «Gul v. Turkey», п. 89[21]; «Karabet and Others v. Ukraine», п. 259; «Kaverzin v. Ukraine», п.п. 108-109; «Kobets v. Ukraine», п. 53; «Korobov v. Ukraine», п. 78; «Kosumova v. Russia», п. 91; «Kozinets v. Ukraine», п. 60; «Kulik v. Ukraine», п. 49[22]; «Milena Felicia Dumitrescu v. Romania», п. 52[23]; «Ogorodnik v. Ukraine», п. 87; «Serikov v. Ukraine», п. 77; «Sylenok and «Tekhnoservis-Plus» v. Ukraine», п. 74; «Tanrikulu v. Turkey», п. 104[24]; «Tarasov v. Ukraine», п. 69; «Yevgeniy Petrenko v. Ukraine», п. 65; «Zelenin v. Russia», п. 43; «Zhebrailova and Others v. Russia», п. 59; «Zhyzitskyy v. Ukraine», п. 48
Нездатність встановити агентів держави, винних у злочинному насильстві щодо затриманої особи, не може звільнити державу від відповідальності за Конвенцією.
«Afanasyev v. Ukraine», п.п. 62-63; «Yaz v. Turkey», п. 30
Що стосується характеру розслідування, проведеного відповідними органами державної влади України на підставі скарг заявника, то в частині скарг на жорстоке поводження процесуальні гарантії статті 3 Конвенції переплітаються з гарантіями статті 13 Конвенції.
«Naumenko v. Ukraine», п. 129
Вимога статті 13 Конвенції, внаслідок якої кожна особа, яка обґрунтовано скаржиться на порушення статті 3 Конвенції, повинна мати ефективний засіб правового захисту та необхідні процесуальні гарантії від зловживання з боку представників держави, залежить від конкретних обставин справи.
«Naumenko v. Ukraine», п. 129; «Ilhan v. Turkey»
Покаравши офіцера міліції за допомогою м’якого вироку, що не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, більш ніж через 8 років після вчинення ним злочину, держава сприяла виникненню в офіцера відчуття безкарності, замість того щоб продемонструвати йому, як вона мала б це зробити, що таким діям у жодному разі не потуратимуть.
«Aleksakhin v. Ukraine», п. 58
Справа не була складною ні юридично, ані фактологічно. Під час досудового розслідування органи влади приймали безпідставні рішення про закриття справи або зупинення досудового розслідування, що призвело до того, що справу було закрито судом у зв’язку із закінченням строків давності. Неефективне розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження призвело до закінчення строку давності, без вжиття необхідних заходів та зробило неможливим подальше продовження провадження. Отже, було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
«Aleksandr Nikonenko v. Ukraine», п. 45
Створення органами влади штучних труднощів при отриманні доступу до матеріалів справи істотно впливає на ефективність процесу розслідування.
«Savitskyy v. Ukraine», п. 114
У своїх постановах органи влади посилалися на поспішні висновки та не робили адекватних спроб ретельно з’ясувати обставини справи. Держава не вжила всіх необхідних заходів, спрямованих на забезпечення проведення ефективного розслідування тверджень про жорстоке поводження.
«Gordiyenko v. Ukraine», п. 96
[1] «Denis Vasilyev v. Russia», application № 32704/04, judgment 17.12.2009
[2] «Biser Kostov v. Bulgaria», application № 32662/06, judgment 10.01.2012
[3] «Aleksakhin v. Ukraine», application № 31939/06, judgment 19.07.2012
[4] «Aleksandr Smirnov v. Ukraine», application № 38683/06, judgment 15.07.2010
[5] «Basenko v. Ukraine», application № 24213/08, judgment 26.11.2015
[6] «Bocharov v. Ukraine», application № 21037/05, judgment 17.03.2011
[7] «Ismailov v. Ukraine», application № 17323/04, judgment 27.11.2008
[8] «Kaverzin v. Ukraine», application № 23893/03, judgment 15.05.2012
[9] «Kovalchuk v. Ukraine», application № 21958/05, judgment 04.11.2010
[10] «Kulik v. Ukraine», application № 10397/10, judgment 19.03.2015
[11] «Mahmut Kaya v. Turkey», application № 22535/93, judgment 28.03.2000
[12] «Poltoratskiy v. Ukraine», application № 38812/97, judgment 29.04.2003
[13] «Pomilyayko v. Ukraine», application № 60426/11, judgment 11.02.2016
[14] «Vergelskyy v. Ukraine», application № 19312/06, judgment 12.03.2009
[15] «Zyakun v. Ukraine», application № 34006/06, judgment 25.02.2016
[16] «Kobets v. Ukraine», application № 16437/04, judgment 14.02.2008
[17] «Basenko v. Ukraine», application № 24213/08, judgment 26.11.2015
[18] «Mikheyev v. Russia», application № 77617/01, judgment 26.01.2006
[19] «Kulik v. Ukraine», application № 10397/10, judgment 19.03.2015
[20] «Labita v. Italy», application № 26772/95, judgment 06.04.2000
[21] «Gul v. Turkey», application № 22676/93, judgment 14.12.2000
[22] «Kulik v. Ukraine», application № 10397/10, judgment 19.03.2015
[23] «Milena Felicia Dumitrescu v. Romania», application № 28440/07, judgment 24.03.2015
[24] «Tanrikulu v. Turkey», application № 23763/94, judgment 24.09.1999
