Кадровий склад персоналу повинен бути збалансований кількісно, за професійною спеціалізацією (психіатри, лікарі загального профілю, медичні сестри, психологи, працетерапевти, соціальні працівники тощо), в плані співвідношення досвідчених фахівців і тих, хто проходить підготовку. Нестача людських ресурсів часто суттєво підриває спроби, які робляться для запровадження описаних у п. 37 заходів. Окрім цього, така нестача, незважаючи на добрі наміри і реальні зусилля персоналу, може призвести до ситуацій, які становитимуть великий ризик для пацієнтів[1].
В окремих країнах Комітет був справді вражений тим, що у загальній масі допоміжного медичного персоналу психіатричних закладів дуже мало кваліфікованих медичних сестер, які отримали підготовку у догляді за психічно хворими, а також відсутній кваліфікований персонал для запровадження соціотерапевтичної діяльності (зокрема, трудотерапевти). Розвиток спеціалізованої фахової підготовки медичних сестер, які доглядають за психічно хворими, та приділення більшої уваги соціотерапії значно вплинуть на якість догляду за пацієнтами. Це, зокрема, зменшить концентрацію уваги лікарів на лікуванні медичними препаратами та фізичними лікувальними засобами[2].
Комітет також приділяє пильну увагу ставленню до пацієнтів з боку лікарів та медичних сестер. Комітет, зокрема, намагається пересвідчитись в існуванні зацікавленості з боку лікарів у встановленні терапевтичних стосунків з їхніми пацієнтами[3].
Комітет також перевіряє, щоб не були обійдені увагою важкі або невиліковно хворі пацієнти[4].
Як і для інших медичних служб, є важливо, щоб різні категорії працівників, які працюють в одному психіатричному відділенні, регулярно збирались разом і створили команду під керівництвом старшого лікаря. Це дозволить визначати проблеми, які виникають щодня, обговорювати їх та використовувати отримані поради. У разі відсутності такої можливості серед працівників персоналу можуть виникнути почуття розчарування та образи[5].
Необхідним також є зовнішнє стимулювання. Завдяки йому можна уникнути самоізоляції персоналу психіатричного закладу. Тому є надзвичайно бажаним, щоб такому персоналу було запропоновано проходити курси підготовки, перепідготовки або стажування в інших закладах. Також слід заохочувати присутність у психіатричних закладах незалежних осіб (наприклад, студентів або дослідників) та зовнішніх структур[6].
Влада Молдови має продовжувати докладати зусиль для стабілізації кадрової ситуації у Кишинівській психіатричній лікарні. Зокрема, слід вжити заходів для: 1) заповнення вакантних посад лікарів-психіатрів, медсестер та санітарів у пріоритетному порядку (існуюча кількість посад медсестер та санітарів повинна бути збільшена); 2) залучення до роботи персоналу, кваліфікованого для проведення психосоціальних реабілітаційних заходів, зокрема соціальних працівників та ерготерапевтів (цю категорію персоналу слід інтегрувати разом із психологами та медичним персоналом у мультидисциплінарні команди, які надають лікування та догляд пацієнтам)[7].
Комітет повторює свою рекомендацію про те, щоб:
– тюремний персонал, який працює у відділенні судово-психіатричної експертизи Центру СМЕ, проходив відповідну підготовку для роботи з психічно хворими перед початком виконання своїх обов’язків та підвищення кваліфікації без відриву від виробництва;
– ця категорія персоналу відвідувала палати лише на прохання й на доручення медичного персоналу;
– моніторинг системи відеоспостереження експертної палати покладався виключно на медичний персонал[8].
Комітет закликає владу Болгарії діяти на випередження, щоб запобігати подальшому жорстокому поводженню персоналу з пацієнтами, а також забезпечити, щоб керівництво психіатричних лікарень виявляло постійну пильність та нагадувало персоналу через регулярні й часті проміжки часу, що будь-які форма жорстокого поводження з пацієнтами – словесна чи фізична – є абсолютно неприйнятною та каратиметься відповідним чином[9].
Необхідно створити атмосферу, в якій прийнято вважати, що є правильним повідомляти керівникам про жорстоке поводження через відповідні канали. Це передбачає наявність чіткої лінії звітності, а також запровадження механізмів захисту викривачів[10].
[1] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 42.
[2] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 43.
[3] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 44.
[4] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 44.
[5] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 45.
[6] Поміщення особи до психіатричного лікувального закладу без її на те згоди. 8-а Загальна доповідь, CPT/Inf(98)12-part, 1998. П. 46.
[7] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 130, P. 54.
[8] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 132, P. 54.
[9] Report on the visit to Bulgaria carried out by the CPT from 10 to 21 August 2020, Para 18, P. 12.
[10] Report on the visit to Bulgaria carried out by the CPT from 10 to 21 August 2020, Para 18, P. 12.
