Щоб забезпечити, що поміщення особи до одиночної камери здійснюється тільки за виняткових обставин і упродовж якнайкоротшого часу, щодо кожного з видів одиночного ув’язнення повинна існувати окрема процедура його застосування та перегляду відповідних рішень[1].
(a) Одиночне ув’язнення в рамках попереднього ув’язнення
Як уже зазначалося, поміщення осіб, узятих під варту, в одиночну камеру повинно застосовуватися помірно і тільки тоді, коли існують прямі докази в кожному окремому випадку, що спілкування ув’язненого з конкретними особами або взагалі з іншими особами являє собою ризик для відправлення правосуддя.
Такі рішення повинні прийматися у відкритому судовому засіданні, на підставі максимально повно вмотивованого рішення і підлягати окремому оскарженню.
Вони також повинні регулярно переглядатися компетентним судом для того, щоб гарантувати, що необхідність застосування такого заходу продовжує існувати[2].
(b) Одиночне ув’язнення як дисциплінарна санкція
Причини та строки застосування одиночного ув’язнення як покарання повинні бути зафіксовані у протоколі дисциплінарного слухання. Керівники вищого рангу та наглядові органи повинні мати доступ до таких протоколів.
Також повинна існувати ефективна процедура оскарження рішень, що дозволяла би вчасно переглянути висновок про винність особи і/або вирок та внести зміни щодо їхнього застосування на практиці.
При цьому слід також одразу ж забезпечити надання ув’язненим, які опинилися в подібній ситуації, юридичної допомоги.
Ув’язнені, що піддаються цьому покаранню, повинні щодня відвідуватися начальником в’язниці або іншим представником адміністрації установи. Рішення припинити одиночне ув’язнення повинно прийматися, якщо цього вимагає стан здоров’я ув’язненого або дозволяє його поведінка. Такі візити і відповідні рішення мають бути належним чином запротокольовані[3].
(c) Адміністративне одиночне ув’язнення в превентивних цілях
Такий вид одиночного ув’язнення може призвести до довгострокового поміщення особи до одиночної камери. Адміністративні рішення у таких випадках є часто невизначеними.
Обидва ці елементи посилюють негативні наслідки застосування цього заходу, що вимагає здійснення суворого контролю. Комітет вважає, що дозвіл на адміністративне одиночне ув’язнення особи має надавати тільки найстарший за званням працівник пенітенціарної установи. Будь-яке застосування цього заходу як надзвичайного має бути негайно повідомлено найстаршому за званням працівнику установи, що заступив на чергування, а також якомога швидше доведено до відома начальника в’язниці.
Повний рапорт повинен бути складений до того, як співробітник, котрий приймав рішення, здасть чергування. У рапорті має бути вказано причини та точний час прийняття рішення, а також погляди самого ув’язненого, наскільки вони можуть бути з’ясовані. Упродовж перших годин повинен здійснюватися постійний моніторинг ситуації, результати якого мають одразу ж реєструватись. Особа має бути звільнена з одиночної камери, як тільки причини для застосування заходу були усунені. У тих випадках, коли захід триває понад 24 години, має проводитися повний перегляд всіх аспектів справи з метою скасування заходу в найкоротші строки.
Якщо стає ясно, що одиночне ув’язнення має бути продовжено на більш тривалий строк, то це потребує втручання представника зовнішнього по відношенню до установи, в якій утримується особа, органу, як, наприклад, старшого за рангом працівника управління пенітенціарної служби. Також повинно існувати право на подання апеляції до незалежного органу.
Якщо рішення про продовження одиночного ув’язнення затверджується, то для розгляду справи має бути організована міждисциплінарна нарада, на якій ув’язненому буде запропоновано висловити свої погляди. Головним завданням для групи осіб, що займається переглядом справи, є розробка спеціальної програми для ув’язненого, спрямованої на розв’язання проблем, що спричиняють його подальше утримання в одиночній камері. Під час перегляду справи, з-поміж інших питань, має бути розглянуто питання про те, чи є деякі з обмежень, накладених на ув’язненого, суворо необхідними.
Так, наприклад, ув’язненому може бути дозволено підтримувати обмежені контакти з іншими відібраними для цього ув’язненими. Ув’язнений повинен отримати в письмовій формі обґрунтоване рішення апеляційного органу, а також інформацію про процедуру оскарження.
Принаймні через місяць після винесення первісного рішення, а потім кожні три місяці, має проводитися перегляд справи, в рамках якого мають оцінюватися успіхи в реалізації узгодженої програми, а за необхідності розроблено нову програму. Чим довше особа перебуває в цій ситуації, тим ретельнішим має бути перегляд її справи і тим більше ресурсів, включаючи зовнішні, має виділятися для реалізації спроб її (ре)інтеграції серед інших ув’язнених. Ув’язнений повинен мати можливість зажадати перегляду своєї справи в будь-який момент і отримувати незалежні звіти про здійснення такого перегляду. Начальник тюрми або старший персонал повинні щодня відвідувати таких ув’язнених і ознайомлюватися з їхніми індивідуальними програмами. Медичний персонал установи повинен з особливою увагою ставитися до ув’язнених, що тримаються в таких умовах[4].
(d) Одиночне ув’язнення в цілях захисту ув’язненої особи
Захист ув’язненої особи «на її вимогу» викликає менше проблем, ніж її захист за наказом персоналу тюремної установи, але все ж таки потребує уваги.
Комітет вважає, що будь-які альтернативи одиночному ув’язненню, а зокрема переведення до іншої установи конкретного ув’язненого, що потребує захисту, або ув’язнених, що створюють проблеми, посередництво або навчальні курси, що розвивають упевненість в собі, повинні випробуватися у першу чергу, а наслідки рішення про поміщення в одиночну камеру належним чином пояснюватися зацікавленій особі.
Звичайно, що будь-яке прохання ув’язненої особи, щодо якої за її вимогою застосовуються засоби захисту, повернутися до звичайного тюремного середовища, повинно бути розглянуто та задоволено, якщо тільки це можливо зробити з дотриманням умов безпеки.
Особи, яких помістили під захист проти їхньої волі, повинні мати право повною мірою брати участь в обговоренні рішення про застосування щодо них засобу захисту у формі одиночного ув’язнення і пропонувати альтернативні рішення. Їм потрібно дати вичерпне пояснення щодо причин прийняття такого рішення і можливість оскаржити його на вищому рівні. Таке рішення має регулярно переглядатися з метою припинити одиночне ув’язнення, як тільки в ньому більше не буде необхідності[5].
[1] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 57.
[2] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 57.
[3] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 57.
[4] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 57.
[5] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 57.
