Екстремальний брак місця у в’язничній камері необхідно ретельно оцінювати на предмет наявності порушення статті 3 Конвенції. Проте якщо ув’язнені мають у своєму розпорядженні менше 3 кв.м. житлової площі, таке перенаселення слід розглядати настільки серйозним, щоб констатувати порушення статті 3 Конвенції незалежно від інших факторів.
«Neshkov and Others v. Bulgaria», п. 231; «Muršić v. Croatia», п. 52
Площа одиночної камери не може бути менше 3 кв.м.
«Davydov and Others v. Ukraine», п. 299
Кожен ув’язнений повинен мати не менше 4 кв.м. житлової площі в багатомісних та спільних камерах.
«Davydov and Others v. Ukraine», п. 299
Простір від 1 кв.м. до 2,5 кв.м. на одного ув’язненого є тривалою істотною переповненістю.
«Davydov and Others v. Ukraine», п. 299
В оцінці того, чи мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю особистого простору, увага повинна бути приділена таким факторам: (а) кожен ув’язнений повинен мати індивідуальне спальне місце; (b) кожен ув’язнений повинен мати принаймні 3 кв.м житлової площі; (с) розмір камери повинен дозволити ув’язненим вільно пересуватися між предметами меблів. Відсутність будь-якого з цих елементів сама по собі призводить до сильної презумпції, що умови утримання під вартою не відповідали вимогам статті 3 Конвенції.
«Neshkov and Others v. Bulgaria», п. 231; «Varga and Others v. Hungary», п. 72; «Ananyev and Others», п. 148; «Muršić v. Croatia», п. 52
Крім розміру простору, інші аспекти фізичних умов утримання під вартою також мають відношення до оцінки відповідності статті 3 Конвенції. Такі елементи включають у себе, зокрема, доступ до свіжого повітря, природне світло і повітря, наявність вентиляції, адекватності опалення, можливість використання туалету з дотриманням приватності, дотримання елементарних санітарно-гігієнічних вимог. Таким чином, навіть у в’язничних камерах, що забезпечують від 3 кв.м. до 4 кв.м. житлової площі на одного ув’язненого, може бути порушення цієї статті, якщо просторовий фактор поєднується з відсутністю вентиляції та освітлення.
«Neshkov and Others v. Bulgaria», п. 233; «Moiseyev v. Russia», п. 121; «Muršić v. Croatia», п. 57
При встановленні того, чи є умови тримання такими, «що принижують гідність» у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається впливовим чинником та може становити порушення як сам по собі, так і у сукупності з іншими недоліками. Зокрема, у справах, в яких йдеться про в’язничну камеру, площею від 3 кв.м. до 4 кв.м. особистого простору на кожного ув’язненого, вирішальним фактором при оцінці Судом адекватності умов тримання буде фактор простору.
«Lada v. Ukraine», п. 35
Порушення статті 3 Конвенції буде встановлено, якщо фактор простору поєднаний з іншими неналежними фізичними умовами тримання під вартою, пов’язаними, зокрема, з доступом до прогулянок на свіжому повітрі, природного освітлення або повітря, наявністю системи вентиляції, адекватністю температури у камері, можливістю приватного використання туалету, а також дотриманням базових санітарно-гігієнічних вимог.
«Lada v. Ukraine», п. 35
У камері заявника на особу припадало не більше ніж 2,25 кв.м. Отже, камера була постійно надмірно переповненою, що саме по собі порушує питання за статтею 3 Конвенції.
Ситуація ускладнювалася тим, що санвузол у переповненій камері заявника майже не забезпечував усамітнення. Як видно з фотографій, що надали сторони, перегородка заввишки 100 см відокремлювала унітаз у кутку камери від умивальника, але не від її житлової зони. На вході до туалету не було жодної ширми. Таким чином, заявник був змушений користуватися туалетом за присутності та на очах інших співкамерників і перебувати в камері, коли туалетом користувалися вони.
Тому умови тримання, зокрема надмірна переповненість камери і відповідний негативний вплив на самопочуття заявника в поєднанні з тривалістю строку, впродовж якого заявник тримався під вартою у таких умовах, становили таке, що принижує гідність, поводження, що було порушенням статті 3 Конвенції.
«Buglov v. Ukraine», п.п. 87-90
Заявник більшість часу перебував у камері, яку ділив з іншим ув’язненим, розмір якої становив 6 кв.м. Отже, на кожного ув’язненого припадало близько 3 кв.м. особистого простору, що є менше за мінімальну норму, рекомендовану КЗК для України. З огляду на практику Суду, брак наданого заявникові особистого простору сам по собі порушує питання за статтею 3 Конвенції, особливо з огляду на значні обмеження свободи пересування та прогулянок.
«Gorbatenko v. Ukraine», п. 139; «Trepashkin v. Russia», п. 92[1]; «Visloguzov v. Ukraine», п. 46; «Melnik v. Ukraine», п. 103
У цій справі заявник не мав змоги точно виміряти розміри камери у в’язничному фургоні чи дістати довідки про пасажировмісність. З іншого боку, для Уряду не було складним завданням навести конкретні дані на підтвердження своїх доводів, але він не зробив цього і не дав жодних пояснень, чому він утримувався від надання такої інформації. По суті, Уряд обмежився твердженням, що умови відповідали чинним нормам і що тривалість поїздки була втричі менша, ніж стверджував заявник. Копій документів із зазначеними нормами чи інструкцій стосовно в’язничних фургонів подано не було. Зважаючи на ці обставини, Суд розглядатиме цю скаргу по суті, виходячи з інформації, яку подав заявник, тією мірою, якою вона підтверджується згаданими вище результатами перевірок, які проводив Комітет.
«Yakovenko v. Ukraine», п. 107[2]
Комітет вважає одиночні камери транспортного засобу, площа яких становить 0,4 – 0,5 кв.м. або навіть 0,8 кв.м., неприйнятними для перевезення особи, хоч би якою короткою була тривалість поїздки[3].
«Yakovenko v. Ukraine», п. 108
У цій справі заявник стверджував, що у в’язничних фургонах площею 6 кв.м, як правило, перевозили 30 затриманих. Уряд доводив, що у фургоні ніколи не було понад 20 або 21 особи, але не зазначив загального розміру камер, у яких тримали заявника під час поїздок. Отже, навіть якщо виходити з твердження Уряду про те, що на одного ув’язненого у фургоні припадало 0,3 кв.м, такий показник все одно явно нижчий, ніж це допускають стандарти КЗК.
«Yakovenko v. Ukraine», п. 108
Якщо враховувати те, що за національними нормами на одного ув’язненого припадає 0,3 кв.м. простору в разі нетривалої залізничної поїздки, тоді випливає, що в разі поміщення 70 ув’язнених у вагон, розрахований на 104 місця, на одного ув’язненого припадатиме 0,4 кв.м. простору, а це, як уже зазначено вище, є неприйнятним для перевезень на будь-які відстані.
«Yakovenko v. Ukraine», п. 110
Суд посилається на загальні принципи, що регулюють застосування статті 3 Конвенції щодо умов ув’язнення, які були коротко викладені у справі «Muršić». Як Суд наголосив у цитованій справі, серйозний брак місця у камері є фактором, який слід враховувати з метою встановлення того, чи є описані умови утримання «принизливими» з точки зору статті 3 Конвенції і може бути порушенням як в окремому статусі, так і разом з іншими порушеннями.
«Muršić v. Croatia» [GC], п.п. 96-141; «Sili v. Ukraine», п. 42[4]
Інші елементи, що мають значення для оцінки відповідності умов тримання під вартою статті 3 Конвенції, включають доступ до фізичних вправ на відкритому повітрі, природне освітлення або повітря, наявність вентиляції, достатність обігріву, можливість приватного користування туалетом та дотримання основні санітарно-гігієнічні вимоги.
«Sili v. Ukraine», п. 43
Суд бере до відома інформацію зі звітів Омбудсмена, опублікованих за результатами моніторингових візитів до колонії № 56, що камери площею 6 кв.м. були спільними для двох ув’язнених, тоді як ті, що розміром 12 кв.м., вмістили чотирьох ув’язнених. Враховуючи те, що сторони не оскаржували достовірність цієї інформації та не надавали жодних альтернативних даних, Суд виходить з припущення, що така ситуація мала у цій справі. Іншими словами, схоже, що заявник мав лише 3 кв.м. особистого приміщення під час утримання у колонії № 56.
«Sili v. Ukraine», п. 46
Суд встановив, що у випадках, коли йдеться про камеру розміром від 3 кв.м. до 4 кв.м. особистого простору на одного ув’язненого, це залишається вагомим фактором у оцінці Судом адекватності умов ув’язнення. У таких випадках порушення статті 3 Конвенції встановлюється, якщо просторовий фактор поєднується з іншими аспектами невідповідних фізичних умов утримання.
«Sili v. Ukraine», п. 47
У цій справі заявник надав детальний опис умов утримання, і багато його тверджень підтверджуються вагомими доказами. Це стосується, зокрема, тверджень про відсутність приватності в туалеті, наявність неприємних запахів та поганий гігієнічний стан. Що стосується тверджень Уряду, вони мали загальний характер і не враховували основних аргументів заявника.
«Sili v. Ukraine», п. 48
Суд також бере до уваги той факт, що, будучи поміщеним до сектору максимального рівня безпеки, заявник більшу частину часу залишався у камері.
«Sili v. Ukraine», п. 49
Беручи до уваги, по-перше, достовірні твердження заявника про дуже обмежений простір, який був йому доступний у переповненій камері, погані санітарні умови та відсутність приватного життя, а також про недостатню вентиляцію, опалення та освітлення, жодне з яких не має було спростовано Урядом, і, по-друге, жорсткі обмеження тюремного режиму заявника, що надавали йому дуже обмежений час перебування поза камерою, Суд дійшов висновку, що матеріальні умови його утримання у колонії № 56 становили порушення статті 3 Конвенції.
«Sili v. Ukraine», п. 50
[1] «Trepashkin v. Russia», application № 36898/03, judgment 19.07.2007
[2] «Yakovenko v. Ukraine», application № 15825/06, judgment 25.10.2007
[3] CPT/Inf (2004) 36 [Азербайджан], п. 152; CPT/Inf (2004) 12 [Люксембург], п. 19; CPT/Inf (2002) 23 [Україна], п. 129; CPT/Inf (2001) 22 [Литва], п. 118; CPT/Inf (98) 13 [Польща], п. 68
[4] «Sili v. Ukraine», application № 42903/14, judgment 08.07.2021
