Якщо особа аргументовано стверджує, що вона зазнала дій, що суперечать статті 3 Конвенції, ця стаття вимагає від національних органів влади провести ефективне офіційне розслідування для встановлення фактів справи та виявлення та, якщо це можливо, покарання винних. Таке зобов’язання не можна вважати обмеженим виключно випадками жорстокого поводження з боку державних агентів.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 184[1]; «S.Z. v. Bulgaria», п. 44; «B.V. v. Belgium», п. 56
Щоб бути ефективним, розслідування має бути достатньо ретельним. Влада повинна вжити розумних заходів, доступних для них, щоб отримати докази, що стосуються зазначеного злочину. Влада завжди повинна робити серйозну спробу з’ясувати, що сталося, і не повинна покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки, щоб закрити своє розслідування. Будь-який недолік у розслідуванні, що підриває його здатність встановлювати факти чи особу відповідальних осіб, може ризикувати порушенням цього стандарту
«Batı and Others v. Turkey», п. 134[2]; «X. and Others v. Bulgaria», п. 185 [3]; «Bouyid v. Belgium» [GC], п. 123[4]; «B.V. v. Belgium», п. 60; «S.Z. v. Bulgaria», п. 45
Однак обов’язок провести ефективне розслідування – це обов’язок не результату, а засобів. Не існує абсолютного права на притягнення до відповідальності або засудження будь-якої конкретної особи, якщо не було грубих недоліків у спробі притягнути винних у вчиненні кримінальних правопорушень до відповідальності.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 186; «A., B. and C. v. Latvia», п. 149[5]; «M.G.C. v. Romania», п. 5[6]
Крім того, Суд не турбується твердженнями про помилки чи поодинокі упущення у процесі розслідуванні: Суд не може замінити національну владу в оцінці фактів справи, а також не може вирішити питання про кримінальну відповідальність стверджуваних злочинців («B.V. v. Belgium», п. 61; «M. and C. v. Romania», № 29032/04, п. 113). Так само, завдання Суду не полягає в тому, щоб поставити під сумнів версії розслідування, які відпрацьовують слідчі, або фактичні висновки, зроблені ними, якщо вони явно не враховують відповідних елементів або є довільними («S.Z. v. Bulgaria», п. 50; «Y v. Bulgaria», № 41990/18, п. 82). Тим не менш, нездатність дотримуватися очевидної версії розслідування може кардинально підірвати здатність слідства встановити обставини справи та особу винних («M.N. v. Bulgaria», № 3832/06, п. 48; «Y v. Bulgaria», п. 82)
«X. and Others v. Bulgaria», п. 186
Крім того, щоб розслідування було ефективним, установи та особи, відповідальні за його проведення, повинні бути незалежними від тих, на кого воно спрямоване. Це означає не тільки відсутність ієрархічного чи інституційного зв’язку, проте й практичну незалежність.
«Bouyid v. Belgium» [GC], п. 118; «X. and Others v. Bulgaria», п. 187
Вимога оперативності та невідкладності втручання також невід’ємною складовою у зобов’язанні провести ефективне розслідування. У зв’язку з цим Суд визнав суттєвою вимогою негайне відкриття та проведення розслідувань. Незалежно від остаточного результату провадження, механізми захисту, передбачені національним законодавством, мають діяти на практиці упродовж розумного часу, щоб завершити розгляд по суті конкретних заяв, поданих до органів влади («W. v. Slovenia», № 24125/06, п. 64; «S.Z. v. Bulgaria», п. 47; «V.C. v. Italy», № 54227/14, п. 95).
«X. and Others v. Bulgaria», п. 188
Крім того, потерпілий повинен мати можливість ефективно брати участь у розслідуванні. Крім того, розслідування має бути доступним для потерпілого тією мірою, якою це необхідно для захисту його/її законних інтересів (in an Article 2 context, «Giuliani and Gaggio v. Italy» [GC], № 23458/02, п. 303).
«X. and Others v. Bulgaria», п. 189; «Bouyid v. Belgium» [GC], п. 123; «B.V. v. Belgium», п. 59
Висновки розслідування повинні будуватися на ретельному, об’єктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних елементів Тим не менш, характер і ступінь ретельності, що задовольняють мінімальний поріг ефективності розслідування, залежать від конкретних обставин справи. Вони повинні бути оцінені на основі усіх відповідних фактів та з огляду на практичні реалії розслідування.
«Armani Da Silva v. the UK» [GC], п. 234[7]; «X. and Others v. Bulgaria», п. 190; «A and B v. Croatia», п. 108
Вимога ефективності кримінального розслідування може, за деяких обставин, включати зобов’язання слідчих органів співпрацювати з органами іншої держави, що передбачає зобов’язання звертатися або надавати допомогу. Характер та обсяг цих зобов’язань неминуче залежать від обставин кожного конкретного випадку, наприклад, коли основні докази перебувають на території відповідної Договірної Держави, чи підозрювані втекли туди (see, from the standpoint of Article 2 of the Convention, «Güzelyurtlu and Others v. Cyprus and Turkey» [GC], № 36925/07, п. 233). Це означає, що зацікавлені держави повинні вживати будь-яких розумних кроків для співпраці один з одним, добросовісно вичерпавши можливості, наявні у них згідно з чинними міжнародними документами щодо взаємної правової допомоги та співробітництва у кримінальних справах. Хоча Суд не є компетентним контролювати дотримання міжнародних договорів або зобов’язань, окрім Конвенції, він зазвичай перевіряє у цьому контексті, чи держава-відповідач використала можливості, передбачені цими документами.
«Güzelyurtlu and Others», п. 235; «X. and Others v. Bulgaria», п. 191
Нарешті, з прецедентної практики Суду випливає, що у випадках, коли діти могли стати жертвами сексуального насильства, дотримання позитивних зобов’язань, що випливають із статті 3 Конвенції, вимагає, у контексті національного провадження, ефективного захисту права дітей на те, щоб їхні найкращі інтереси були на першому місці, а також на належне вирішення особливої вразливості дитини та відповідних потреб («A and B v. Croatia», п. 111; «M.M.B. v. Slovakia», № 6318/17, п. 61; «M.G.C. v. Romania», п.п. 70, 73).
«X. and Others v. Bulgaria», п. 192
Ці вимоги також викладені в інших міжнародних документах, що мають значення для цієї справи, таких як Конвенція про права дитини, Лансаротська конвенція та документи, прийняті в рамках Європейського Союзу.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 192
Загалом, Суд вважає, що у справах, які потенційно стосуються сексуального насильства над дітьми, процесуальне зобов’язання за статтею 3 Конвенції щодо проведення ефективного розслідування повинно тлумачитись у світлі зобов’язань, що випливають з інших чинних міжнародних документів, а зокрема, Лансаротської конвенції.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 192
Суд зауважує, що заявники через їхній молодий вік та статус дітей, які залишилися без піклування батьків та були поміщені до закладу, перебували в особливо вразливому становищі. На цьому тлі сексуальне насильство та насильство, яким вони нібито піддавалися, якщо такі факти встановлено, є достатньо серйозними, щоб потрапити до сфери застосування статті 3 Конвенції. Тому Суд перевірить, чи держава-відповідач виконала свої зобов’язання у цій справі за цим положенням.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 193
Суд спочатку зазначає, що заявники не ставили під сумнів наявність у національному законодавстві держави-відповідача кримінального законодавства, спрямованого на запобігання та покарання актів сексуального насильства над дітьми. У цьому зв’язку Суд зазначає, що КК Болгарії карає сексуальне наругу над неповнолітніми у віці до 14 років особами старше 14 років навіть за відсутності застосування сили; що КК Болгарії передбачає більш суворі покарання, якщо сексуальне насильство вчинено проти неповнолітньої особи; і що КК Болгарії передбачає покарання за конкретні злочини, такі як вплив на неповнолітніх з метою вчинення останніми сексуальних актів або розповсюдження порнографії. Положення, про які йдеться, схоже, охоплюють дії, на які скаржилися заявники у цій справі.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 194
Суд повторює, у світлі принципів, встановлених у рішеннях у справах «O’Keeffe» та «Nencheva and Others», що держави мають посилений обов’язок захисту дітей, які, як і заявники у цій справі, були позбавлені батьківського піклування та передані під опіку державної установи, яка відповідає за забезпечення їх безпеки та добробуту, і тому перебували в особливо вразливій ситуації. У зв’язку з цим Суд зауважує, що держава-відповідач стверджувала, що було запроваджено ряд механізмів для запобігання та виявлення жорстокого поводження у дитячих установах. У відповідних звітах компетентні служби, які проводили перевірки у відповідному дитячому будинку, зазначили, що, відповідно до чинних правил, вживалися заходи з убезпечення дітей, які там проживають. Згідно з цими звітами, доступ сторонніх осіб до закладу контролювали охоронець та камери спостереження, і діти в принципі не залишалися без нагляду персоналу, зокрема вночі та під час поїздок за межі дитячого будинку. У звітах також зазначалося, що діти регулярно відвідувалися стороннім лікарем та психологом дитячого будинку, і що вони мали доступ до телефону та номера телефону довіри для дітей, яким загрожує небезпека. Нарешті, Суд зазначає, що держава-відповідач створила спеціалізовану установу – the State Agency for Child Protection (SACP). Цей орган, серед іншого, мав завдання періодично проводити огляди дитячих будинків та реагувати на повідомлення, і він мав право вживати відповідних заходів для захисту дітей або звертатися до компетентних органів з цією метою притягнення до дисциплінарної або кримінальної відповідальності винних осіб.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 195
Суд зазначає, що заявники оскаржують фактичне існування та ефективність деяких з цих заходів та механізмів. Однак Суд зауважує, що інформація в матеріалах справи не дозволяє підтвердити чи спростувати фактичні висновки, що містяться у звітах відповідних служб, які перевіряли дитячий будинок щодо впровадження цих заходів. Більше того, Суд не має у своєму розпорядженні жодних доказів, які б свідчили про те, що на момент подій у Болгарії існувала, як припускають заявники, системна проблема, пов’язана з секс-туризмом педофілів або сексуальним насильством над маленькими дітьми у дитячих будинках або у школах, наприклад, щоб вимагати більш жорстких заходів з боку органів влади (порівняйте з рішенням «O’Keeffe», в якому Суд встановив, що держава-відповідач знала про велику кількість випадків сексуального насильства у початкових школах та не вжила заходів для запобігання ризику такого зловживання («O’Keeffe», п.п. 157-169)). З огляду на викладене, Суд не володіє достатньою інформацією для того, щоб встановити, що законодавча та нормативна база, запроваджена державою-відповідачем з метою захисту дітей, які проживають у закладах, від серйозних порушень їхньої недоторканності, є дефектною і, таким чином, порушує зобов’язання, що випливають зі статті 3 Конвенції щодо цього.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 196
Як Суд зазначав вище, заявники у цій справі перебували в особливо вразливому становищі і були поміщені виключно під відповідальність органів державної влади. Керівництво дитячого будинку мало обов’язок виконувати обов’язки щодо убезпечення, здоров’я та благополуччя дітей, яких вони опікують, включаючи заявників. За таких обставин Суд вважає, що зобов’язання, покладене на органи влади відповідно до статті 3 Конвенції, вживати запобіжних оперативних заходів, коли вони мають або повинні мати знання про ризик того, що дитина може піддатися жорстокому поводженню, посилилося у цій справи та в принципі вимагало від відповідних органів проявляти особливу пильність. Тому Суд повинен з’ясувати, чи в конкретному випадку органи держави-відповідача знали або повинні були знати на момент існування реального та безпосереднього ризику для заявників бути підданими поводженню, що суперечить статті 3 Конвенції, і, якщо так, то чи вжили вони всіх заходів, які можна було б розумно очікувати від них, щоб уникнути цього ризику («Osman», п. 116).
«X. and Others v. Bulgaria», п. 197
Суд зазначає, що на підставі документів, наданих Урядом, проведені національні розслідування не встановили, що директор дитячого будинку, інший співробітник чи інший орган влади знали про заявлені заявниками зловживання. Відповідно до звітів слідчих, психолог та лікар загальної практики, які регулярно стежили за дітьми у дитячому будинку, проінформували слідчих, що вони не виявили жодних ознак, які б спонукали їх до підозри щодо застосування до заявників чи інших дітей фізичного або сексуального насильства. Щодо справи малолітньої дівчини М., на яку посилаються заявники, докази у матеріалах справи свідчать, що це не стосується зловживань, вчинених у дитячому будинку. За цих обставин та за відсутності доказів, що підтверджують твердження про те, що перший заявник повідомив про зловживання директору, Суд не володіє достатньою інформацією, щоб встановити, що болгарська влада знала або повинна була знати про реальний і безпосередній ризик для заявників бути підданими жорстокому поводженню, наприклад, що обумовлювало б зобов’язання вжити превентивних оперативних заходів, щоб захистити їх від такого ризику (see, conversely, «Đorđević», п.п. 144-46; «V.C. v. Italy», п.п. 99-102; «Talpis v. Italy», № 41237/14, п. 111).
«X. and Others v. Bulgaria», п. 198
З огляду на вищевикладене, Суд вважає, що порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції відсутнє.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 199
Залишаючи осторонь питання про те, чи були достатньо детальними перші звіти, подані до болгарської влади, Суд зауважує, що, ще у лютому 2013 року ці органи отримали більш детальну інформацію від прокуратури Мілана щодо заяви заявників про те, що вони зазнали сексуального насильства у дитячому будинку, в якому вони були поміщені, з боку інших дітей, але також і з боку кількох дорослих (як співробітників, так і осіб ззовні). Ця інформація показала, по-перше, що психологи заявників вважали їхні твердження достовірними, а по-друге, що спеціалізована асоціація Telefono Azzurro, італійська CAI та прокуратура Мілану вважали їх достатньо серйозними, щоб вимагати розслідування.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 200
Відповідно, болгарська влада стикалася з «аргументованими» заявами про серйозне насильство над дітьми, про яке вони заявляли, і що влада мала обов’язок за статтею 3 Конвенції негайно вжити необхідних заходів для оцінки достовірності заявлених скарг, з’ясування обставин справи та виявлення винуватців.
«M.M.B. v. Slovakia», п. 66; «B.V. v. Belgium», п. 66; «X. and Others v. Bulgaria», п. 201
Після висвітлення у пресі та після того, як прокуратура Мілана надіслала їм зібрані докази та запит, поданий до Міністерства юстиції Болгарії італійським CAI, болгарська влада провела ряд «слідчих» дій. Так, SACP та інші соціальні служби провели відомчі перевірки, а прокурор наказав розпочати дослідчу перевірку. Не засуджуючи їх ефективності та ґрунтовності, слід зауважити, що ці заходи здаються доцільними і в принципі здатними встановити факти, встановити та покарати винних. Залежно від їхніх висновків, ці розслідування могли привести до відкриття кримінального провадження проти осіб, підозрюваних у вчиненні насильницьких дій чи сексуального насильства щодо заявників, а також до вжиття інших заходів, таких як дисциплінарне провадження щодо працівників, які не виконали своїх обов’язків щодо убезпечення дітей, які перебували у дитячому будинку, або не вжили відповідних заходів стосовно дітей, які, можливо, вчинили карані дії, але не несли кримінальної відповідальності. Тому Суд перевірить, чи були національні розслідування достатньо ефективними з точки зору статті 3 Конвенції.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 202
Що стосується, по-перше, оперативності та швидкості, що очікується від влади, Суд зазначає, що первинна перевірка, ініційована SACP, була проведена у дитячому будинку вже у понеділок, 14 січня 2013 року, тобто у перший робочий день після висвітлення у болгарській пресі статті італійського тижневика L’Espresso. У зв’язку з цим Суд зазначає, що неофіційні контакти між журналістом італійського тижневика та невстановленим офіцером поліції не дають достатніх доказів того, що заяви заявників були доведені до відома органів влади у розумінні положень, встановлених прецедентною практикою Суду. Слід визнати, що батько заявників написав до SACP ще 16 листопада 2012 року, а 20 листопада 2012 року Nadja Centre повідомив SACP про телефонний дзвінок батька. Однак Суд зазначає, що в цих повідомленнях не згадувалися імена дітей чи назва відповідного дитячого будинку, а повідомлення батька не містило жодних конкретних звинувачень. Це правда, що SACP була уповноважена проводити перевірки, і насправді вона вжила певних заходів для цього; однак до моменту публікації статті у тижневику L’Espresso це ще не дало результатів. За цих обставин, здається, важко критикувати владу за той факт, що до проведення інспекції минули декілька тижнів.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 203
SACP оперативно повідомив органи прокуратури про заявлену тижневиком L’Espresso інформацію та результати першої перевірки. Після отримання нових й більш конкретних доказів від прокуратури Мілана у січні 2013 року, маючи цього разу конкретні імена осіб, ймовірно, причетних до стверджуваного зловживання, прокуратура м. Велико Тарново швидко наказала розпочати поліцейську перевірку та подальші відомчі перевірки з питань захисту прав дитини. Суд вважає, що всі ці слідчі заходи було вжито упродовж розумного строку з огляду на обставини справи, враховуючи, зокрема, більш тривалий час, необхідний у контексті міжнародного співробітництва для передачі інформації між різними залученими службами та для подання документів для перекладу. Дві справи, відкриті органами прокуратури Болгарії, були завершені упродовж кількох місяців, відповідно, у червні та листопаді 2013 року, і привели болгарську владу до висновку, що отримані докази не є підставою для відкриття кримінального провадження.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 204
Правда, згодом минуло більше часу, перш ніж результати розслідування були надіслані італійській владі та батькам заявників. Тим не менш, Суд вважає, що ці періоди не вплинули на ефективність розслідування, яке було завершено у 2013 році.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 205
З огляду на вищевикладене немає підстав ставити під сумнів оперативність та швидкість, з якою діяла болгарська влада.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 206
Щодо твердження заявників про те, що SACP не має незалежності та об’єктивності, Суд зазначає, що SACP є адміністративним органом, що спеціалізується на захисті дітей. SACP уповноважений контролювати дотримання правил, що застосовуються у дитячих будинках, для виявлення можливих недоліків заходів щодо убезпечення та піклування про цих дітей та вжиття заходів для усунення таких недоліків. Суд зазначає, що ані SACP, ані його працівники не були причетні до справи, і, крім того, у матеріалах справи немає доказів, здатних поставити під сумнів їх незалежність.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 207
Заявники також стверджували, що болгарська влада не проінформувала належним чином їх законних представників про хід розслідування. Суд зауважує у зв’язку з цим, що п.п. 1(a), 1(c) і 1(d) статті 31 Лансаротської конвенції встановлюють вимогу інформувати жертв про їх права та послуги, якими вони користуються, і, якщо вони не бажають отримувати таку інформацію, про хід провадження та їх право бути заслуханим, надаючи їм, у разі необхідності, відповідні послуги з підтримки. Суд зазначає, що у цій справі батьки заявників не подавали офіційної скарги до Болгарії та не зверталися до органів прокуратури, відповідальних за кримінальне розслідування, яке було розпочато у відповідь на звіти SACP, незважаючи на відсутність офіційної скарги, відповідно до рекомендацій Лансаротської конвенції. Однак, незважаючи на те, що батьки заявників не прагнули брати участь у розслідуванні, Суд вважає прикро, що болгарська влада не намагалася з ними зв’язатися, щоб надати їм необхідну інформацію та підтримку. Хоча батьки дійсно були поінформовані через італійську владу про результати кримінального розслідування, той факт, що їм не була надана інформація та підтримка вчасно, заважав їм брати активну участь у різних провадженнях, в результаті чого вони могли подати апеляційну скаргу лише через тривалий час після завершення розслідування.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 208
Стосовно того, що заявники скаржилися на те, що влада розкрила пресі їхні персональні дані, Суд зазначає, що вони не подавали окремої скарги з цього приводу, зокрема за статтею 8 Конвенції, а натомість стверджували, що ця обставина становить аспект неефективності, як вони це вбачали, розслідування. У зв’язку з цим у Суду немає жодної інформації, яка б свідчила про те, що слідчі органи несли б відповідальність за таке розкриття інформації або що це підривало ефективність розслідування. Крім того, Суд зазначає, що SACP стверджувала, що вжила певних заходів у відповідь на скаргу, подану батьками заявників.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 209
Щодо ретельності розслідування, то процесуальний обов’язок провести ефективне розслідування – це обов’язок не результатів, а засобів. Відповідно, єдиного факту, що розслідування у цій справі не призвело до притягнення конкретних осіб до кримінальної чи іншої відповідальності, недостатньо для того, щоб поставити під сумнів ефективність такого розслідування.
«M.P. and Others v. Bulgaria», п. 111[8]; «X. and Others v. Bulgaria», п. 210; «A and B v. Croatia», п.п. 110, 129
У цьому зв’язку зазначається, що компетентні національні органи провели ряд заходів та перевірок. Під час першої перевірки, проведеної у січні 2013 року після розкриття інформації у пресі щодо справи та ідентифікації заявників, служби захисту дітей проводили перевірки на місці для перевірки стану функціонування дитячого будинку та, згідно зі звітами складені перевіряючими з цього приводу, ознайомилися з документами, включаючи медичну документацію, заявників та інших дітей, які проживали там упродовж відповідного періоду. Вони опитали у директора дитячого будинку, інших працівників, лікаря загальної практики та мера муніципалітету, який відповідав за управління дитячим будинком. Вони також опитали дітей, які проживають у дитячому будинку, хоча, необхідно зазначити, у форматі, що не був адаптований до віку та рівня зрілості дітей та за відсутності відеозапису, і попросили старших дітей заповнити анонімну анкету (див. зокрема необхідність проводити бесіди з дітьми у відповідних для цього приміщеннях та записувати на відео їхні заяви, п.п. 1-2 статті 35 Лансаротської конвенції). Під час другого сету запитів, здійснених у лютому 2013 року групою експертів із різних адміністративних органів та поліції після отримання більш детальної інформації, надісланої прокуратурою Мілану, були проведені додаткові документальні перевірки та було допитано декілька ймовірно дотичних осіб. Зокрема, поліція допитала різних чоловіків, які могли бути стверджуваними злочинцями, названими заявниками, і деякі з них, як водій Da., доглядальниця К. та технік з опалення І., були працівниками дитячого будинку, а інші, як і фотограф D. та електрик N., час від часу працювали там. Також були проведені співбесіди з чотирма дітьми, згаданими заявниками, які ще жили в дитячому будинку, хоча, знову ж таки, їхні заяви не були записані на відео, і дитину B. довелося опитати міліції вдруге.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 211
Влада, очевидно, не захотіла проводити розслідування за деякими версіями, які могли б виявитися доречними за обставин справи, та вжити розумних слідчих заходів.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 212
Суд повторює, що обов’язок влади проводити достатньо ретельне розслідування починається, як тільки органи влади отримують аргументовані заяви про сексуальне насильство. Це зобов’язання не може обмежуватися лише відповіддю на будь-які заяви потерпілого або покладанням на потерпілого ініціативи взяти на себе відповідальність за проведення будь-яких слідчих процедур («S.M. v. Croatia», п. 314, and Y v. Bulgaria, п. 93; see also the judgment in S.Z. v. Bulgaria (п. 50), in which the Court criticised the authorities for not following certain lines of inquiry, even though the applicant had not challenged an order discontinuing the proceedings in part, and the case of «M. and Others v. Italy and Bulgaria» (№ 40020/03, п. 104, 31 July 2012), in which the Court identified some witnesses whom the authorities should have questioned, although the issue had not been raised in the domestic proceedings).
«X. and Others v. Bulgaria», п. 213
Подібним чином слід підкреслити, що інші міжнародні документи, такі як Конвенція про права дитини та Лансаротська конвенція, включають стандарти судової практики Суду щодо насильства над дітьми, особливо стосовно процесуального обов’язку ефективне розслідування (see Article 19 § 2 of the Convention on the Rights of the Child as interpreted by the Committee on the Rights of the Child and also Articles 12-14 and 30-38 of the Lanzarote Convention, to be read in conjunction with the Explanatory Report on that Convention). Згідно з умовами цих документів, застосування яких ratione temporis до розслідувань у цій справі не оспорюється, держави зобов’язані вживати відповідних законодавчих та інших заходів для забезпечення необхідної підтримки дитини та осіб, які піклуються про дитину, для цілей звітності, ідентифікації та розслідування (стаття 19 Конвенції про права дитини) з метою надання їм допомоги та консультування (статті 11-14 Лансаротської конвенції), захисту їх анонімності (стаття 13 Лансаротської конвенції, що також стосується подання заяв за допомогою конфіденційних телефонних та Інтернет-телефонів довіри). Метою цих положень є забезпечення того, щоб розслідування, забезпечуючи захист прав обвинуваченого, проводилося в інтересах дитини (п.п. 1, 4, 5 статті 30 Лансаротської конвенції). Лансаротська конвенція також передбачає необхідність надати можливість зацікавленим дітям «бути заслуханими, надавати докази та обирати засоби представлення їхніх поглядів, потреб та проблем, безпосередньо або через представника, та їх розгляду» (п. 1(с) статті 31 Лансаротської конвенції), у тому числі дозволивши їм юридичний супровід з боку їх законного представника. Щоб мінімізувати кількість допитів і, таким чином, уникнути подальших травм, Лансаротська конвенція також передбачає використання відеозапису та рекомендує приймати такі записи як доказ (стаття 35).
«X. and Others v. Bulgaria», п. 214
Показання заявників, що були отримані та записані психологами з ЦРТ за допомогою батька заявників, та показання, які вони згодом надали прокурору Італії у справах неповнолітніх, також записані на DVD, які італійська влада визнала достовірними на підставі висновків, зроблених спеціалістами, містили деякі точні деталі та називали конкретних осіб винуватцями стверджуваного сексуального насильства. Більшість доступних документів поступово передавалися болгарській владі у контексті кількох запитів про відкриття кримінального провадження, поданих прокурором Мілану по дипломатичних каналах, а пізніше Міністерством юстиції Італії та CAI. Якби болгарська влада мала сумніви щодо достовірності цих тверджень, зокрема через певні суперечності, що спостерігалися у послідовних повідомленнях заявників, або можливість того, що їхні батьки вплинули на них, вона могла б спробувати з’ясувати факти, подавши запит опитати заявників та їхніх батьків (for a similar situation, see «G.U. v. Turkey», № 16143/10, п. 71, 18 October 2016). Це дало б змогу оцінити достовірність тверджень заявників та за необхідності отримати додаткову інформацію щодо деяких з них. Так само спеціалісти, які заслуховували показання дітей, різні психологи, які спілкувалися із заявниками в Італії, також могли б надати відповідну інформацію.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 192
Це правда, що не було б доцільним болгарській владі допитувати заявників – варіант, залишений відкритим італійським прокурором, який радив не допитувати заявників з огляду на той факт, що болгарська влада, можливо, побажає опитати їх – враховуючи ризик посилення будь-якої травми, яку могли зазнати заявники, а також ризик того, що такі слідчі дії виявляться невдалим з огляду на час, що минув з моменту їх першого розкриття інформації, та можливість того, що їхні показання можуть бути заплямованим накладанням спогадів або зовнішніми впливами. Тим не менш, Суд вважає, що за цих обставин болгарська влада мала б оцінити необхідність запитувати такі допити. Постанови органів прокуратури, однак, не містять жодних міркувань з цього приводу, і можливість допиту заявників, здається, не розглядалася, ймовірно, з тієї єдиної причини, що вони не проживали в Болгарії. У зв’язку з цим Суд зауважує, що п. 2 статті 38 Лансаротської конвенції передбачає, що жертви стверджуваного зловживання можуть подати скаргу до компетентних органів держави свого проживання і від них не можна вимагати виїзду за кордон. Стаття 35 цієї Конвенції, зі свого боку, передбачає, що всі допити дітей повинні, наскільки це можливо, проводити одна й та ж особа, і що, де це можливо, аудіовізуальні записи слід використовувати як докази. Отже, у цій справі болгарська влада, керуючись принципами, викладеними у міжнародних документах, могла б вжити заходів для надання допомоги та підтримки заявників в їх подвійному статусу жертв та свідків, а також могла б відвідати Італію у контексті взаємної правової допомоги або просити італійську владу знову допитати заявників.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 216
У транснаціональних справах процесуальне зобов’язання проводити розслідування може тягнути за собою зобов’язання прагнути до співпраці з іншими державами з метою розслідування та судового переслідування. Можливість звернення до міжнародної співпраці з метою розслідування сексуального насильства над дітьми також прямо передбачена статтею 38 Лансаротської конвенції. У цій справі, хоча прокурор Мілану відмовився від юрисдикції на підставі недостатнього юрисдикційного зв’язку з Італією з огляду на факти, було б можливе опитування заявників відповідно до механізмів судової співпраці, що існують зокрема у Європейському Союзі.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 217
Навіть якщо болгарська влада не прагнула безпосередньо допитати заявників, вона могла б принаймні вимагати від своїх італійських колег відеозаписи, зроблені під час розмов заявників з психологами з ЦРТ та їх інтерв’ю з прокурором у справах неповнолітніх. Через це упущення у розслідуванні, якого дуже легко можна було уникнути, болгарська влада не змогла вимагати від фахівців, «підготовлених для цієї мети», переглянути аудіовізуальний матеріал та оцінювати достовірність наданої інформації (Articles 34 § 1 and 35 § 1 (c) of the Lanzarote Convention).
«X. and Others v. Bulgaria», п. 218
Так само, оскільки заявники не надали медичних довідок, болгарська влада могла б знову, в контексті міжнародної судової співпраці, запропонувати їм пройти медичне обстеження, яке дозволило б підтвердити або виключити певні можливості, зокрема заяви першого заявника про зґвалтування.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 219
Суд також зазначає, що заяви заявників та докази, надані їх батьками, також містять інформацію щодо інших дітей, які нібито стали жертвами насильства, та дітей, які, як це стверджується, вчинили зловживання. У зв’язку з цим Суд зазначає, що навіть якщо не було можливості розпочати кримінальне провадження щодо дітей, які не досягли віку кримінальної відповідальності, деякі дії, про які заявники заявили як такі, що було вчинено іншими дітьми, становили жорстоке поводження у значенні статті 3 Конвенції та насильство у значенні статті 19 Конвенції про права дитини. Отже, владу пов’язував процесуальний обов’язок пролити світло на факти, про які заявляли заявники. Однак, незважаючи на ці звіти, розслідування обмежувалося опитуванням та видачею анкет кільком дітям, які ще жили у дитячому будинку, в середовищі, яке могло вплинути на їхні відповіді. Так, Суд зазначає, що болгарська влада не намагалася опитати всіх дітей, названих заявниками, які тим часом покинули дитячий будинок, безпосередньо або, якщо це було необхідне, шляхом звернення до механізмів міжнародного правового співробітництва.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 220
З огляду на характер та серйозність стверджуваного сексуального насильства та, як про це наголошували заявники, було необхідно розглянути питання використання слідчих заходів більш прихованого характеру, таких як спостереження за периметром дитячого будинку, прослуховування телефону або перехоплення телефонних та електронних повідомлень, а також використання агентів під прикриттям. Приховані операції такого роду прямо передбачені п. 5 статті 30 Лансаротської конвенції і широко використовуються по всій Європі для розслідувань щодо жорстокого поводження з дітьми. У зв’язку з цим Суд бере до уваги аргумент Уряду про те, що такі заходи можуть порушувати право на конфіденційність заінтересованих осіб і потребують судового дозволу на основі наявності достовірних доказів того, що було скоєно правопорушення. Суд повторює, що міркування щодо дотримання гарантій, що містяться у статті 8 Конвенції, можуть на законних підставах обмежувати обсяг слідчих дій («Đorđević», п. 139). Тим не менш, у цій справі такі заходи виглядають доречними та пропорційними, враховуючи твердження заявників про причетність організованої форми злочинності та той факт, що було ідентифіковано відповідних осіб. Такі заходи можна було впроваджувати поступово, починаючи з тих, що мали найменший вплив на приватне життя осіб, таких як зовнішнє спостереження за входами та виходами з дитячого будинку, і, рухаючись далі, за необхідності та на основі відповідних судових дозволів, до більш агресивних заходів, такі як прослуховування телефонних дзвінків, з метою забезпечення поваги до права, передбаченого статті 8 Конвенції відповідних осіб, що також слід враховувати.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 213[9]
Суд не може розмірковувати про хід та результати розслідування, якби воно було проведено по-іншому. Тим не менш, Суд шкодує про те, що після електронного листа, надісланого батьком заявника до SACP, та звіту Nadja Centre від листопада 2012 року SACP просто надіслала батькові лист, написаний болгарською мовою, з проханням надати додаткову інформацію. Суд зазначає, що Лансаротська конвенція заохочує використання спеціальних ліній довіри в Інтернеті або телефоні як засобу повідомлення про зловживання, і не робить початок розслідування залежним від заяв потерпілих. За обставин цієї справи, SACP могла, у рамках гарантування анонімності потенційним жертвам, запитати всі необхідні деталі у Nadja Centre, який контактував з Telefono Azzurro; це дало б можливість ідентифікувати відповідний дитячий будинок та провести негласні слідчі заходи ще до публікації статті у тижневику L’Espresso у січні 2013 року. Хоча це правда, як зазначив Уряд, що стаття у тижневику L’Espresso, про яку повідомлялося у болгарській пресі, можливо, насторожила можливих винуватців зловживань, Суд вважає, що сам факт її публікації міг спонукати їх зв’язатися один з одним по телефону або через інші види обміну повідомленнями, що було можливістю продемонструвати корисність таких негласних слідчих розшукових дій.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 222
Незважаючи на твердження заявників про те, що фотограф D. зробив фотографії та зафільмував відео, слідчі не розглядали можливість обшукати його майстерню, якщо це необхідно з відповідною ухвалою суду, та промоніторити засоби масової інформації, на яких такі зображення могли бути збережені. Загалом, вилучення телефонів, комп’ютерів, камер, відеокамер чи інших засобів масової інформації, якими користуються особи, конкретно зазначені у списках, складених батьком заявника та надісланих болгарській владі, могло призвести до, можливо, якщо не реального отримання доказів сексуального насильства, яким заявники нібито піддавалися декілька місяців до цього, то принаймні до отримання доказів, що стосуються подібного насильства над іншими дітьми.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 223
Незважаючи на те, що після публікації статей у пресі та запитів італійської влади було розпочато три дослідчих перевірки, болгарська влада обмежила свої зусилля допитом людей, присутніх у дитячому будинку або поблизу нього, і закрила справу виключно на основі цього методу розслідування, який повторювався у різних формах у кожному з трьох дослідчих перевірок. У зв’язку з цим Суд вважає неприйнятним те, що ще до того, як висновки першої перевірки SACP в дитячому будинку 14 та 15 січня 2013 року – яка була дуже обмеженою з точки зору проведених слідчих дій – були відтворені у письмовому звіті та повідомлені до органів кримінальної юстиції, президент SACP, виступаючи по телебаченню, звинуватив батьків заявників у наклепі, маніпуляціях та неадекватному вихованні. Через кілька днів, коли результати кримінального розслідування все ще не були відомі, група депутатів, які відвідали дитячий будинок, продемонструвала аналогічне ставлення до ситуації. Такі заяви неминуче підривають об’єктивність, а, отже, і достовірність перевірок, проведених SACP та самої цієї установи як такої (п. 207).
«X. and Others v. Bulgaria», п. 224
Незаперечним є те, що болгарська влада, проводячи три дослідчих перевірки, про які йдеться, офіційно відповіла на прохання італійської влади та, побічно, на запити батьків заявників. Однак Суд підкреслює, що від перших заяв, зроблених президентом SACP 16 січня 2013 року, до остаточної постанови, винесеної прокуратурою Верховного касаційного суду 27 січня 2016 року, після відкриття процесу комунікації у цій справі в Суді, мотиви, наведені для рішень органів влади, свідчать про обмежений характер розслідувань.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 225
Так, перша дослідча перевірка була закрита виключно на підставі звіту SACP. У другій і третій дослідчих перевірках органи влади, не заслухавши доказів заявників безпосередньо та навіть не переглянувши відеозаписи, надали вирішальної ваги поясненням, які пропонували особи, які були допитані, та суперечностям у заявах заявників, зокрема щодо імен та ролей фігурантів, яких вони назвали, хоча деякі з цих суперечностей, особливо стосовно імені Е., легко пояснити. Остання постанова прокуратури найвищої інстанції від 27 січня 2016 року стверджувала, що заявники заявляли про звинувачення у зловживанні, оскільки вони «[боялися] бути відкинутими їхніми усиновлювачами, які категорично не схвалювали їх аморальну поведінку … [і] прагнули викликати жалість … розповідаючи про події, які насправді не мали місця в реальності, що вони начебто стали жертвами злочинів». Однак ця постанова, яка, здається, ґрунтується на заяві, зробленій президентом SACP за кілька годин після початку розслідування три роки тому (п.п. 207, 224), не містила деталей щодо фактичних обставин, на яких ґрунтувалися зроблені висновки.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 226
Аналіз зібраної інформації та причин, наведених для прийняття рішень, виявляє недоліки, які могли знизити ефективність розслідування у цій справі. Викладені причини, схоже, не є результатом ретельного вивчення отриманих доказів і, схоже, показують, що слідчі органи замість з’ясування усіх відповідних фактів прагнули встановити неправдивість тверджень заявників, підкреслюючи неточності, які вони містили, зокрема, щодо імені директора та того факту, що особа на ім’я N. не працювала в дитячому будинку, а працювала стороннім підрядником.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 227
Усі ці міркування свідчать про те, що слідчі органи, які не скористалися, зокрема, наявними механізмами розслідування та міжнародної співпраці, не вжили усіх розумних заходів, щоб пролити світло на факти цієї справи та не провели повного й ретельного аналізу наявних у них доказів. Встановлені недоліки здаються достатньо серйозними, щоб можна було вважати, що проведене розслідування не було ефективним для цілей статті 3 Конвенції, інтерпретованої у світлі інших чинних міжнародних документів, зокрема Лансаротської конвенції. З цього випливає, що мало місце порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.
«X. and Others v. Bulgaria», п. 228
[1] «X. and Others v. Bulgaria», application № 22457/16, judgment 02.02.2021
[2] «Batı and Others v. Turkey», applications №№ 33097/96 and 57834/00, judgment 03/06/2004
[3] «X. and Others v. Bulgaria», application № 22457/16, judgment 02.02.2021
[4] «Bouyid v. Belgium» [GC], application № 23380/09, judgment 28.09.2015
[5] «A., B. and C. v. Latvia», application № 30808/11, judgment 31.03.2016
[6] «M.G.C. v. Romania», application № 61495/11, judgment 15.03.2016
[7] «Armani Da Silva v. the UK» [GC], application № 5878/08, judgment 30.03.2016
[8] «M.P. and Others v. Bulgaria», № 22457/08, judgment 15.11.2011
[9] «X. and Others v. Bulgaria», application № 22457/16, judgment 02.02.2021
