i) загальне медичне обслуговування
Медичні служби в місцях позбавлення волі повинні бути здатними забезпечити медичну допомогу та лікування, а також відповідну дієту, фізіотерапію, реабілітацію чи будь-який інший спеціальний догляд на такому ж рівні, який пропонується пацієнтам в цивільних медичних закладах[1].
Повинна бути передбачена забезпеченість лікарським, допоміжним медичним і технічним персоналом а також бути надані відповідні приміщення, обладнання і устаткування[2].
Кожна в’язниця має бути оснащена як мінімум дефібрилятором і киснем, а також апаратом ЕКГ. Також мають бути належним чином обладнані тюремні медичні кабінети[3].
Повинен бути забезпечений відповідний нагляд за розподілом ліків та медичних препаратів, а підготовка медичних препаратів має доручатись виключно кваліфікованому персоналу (фармацевту, медичній сестрі тощо)[4].
На кожного пацієнта повинна бути заведена медична картка, в якій занотовуватиметься діагностична інформація а також поточні записи про зміни стану здоров’я пацієнта та про будь-які спеціальні обстеження пацієнта. У разі переведення пацієнта до іншої установи, його медична картка повинна бути передана лікарям цієї установи[5].
Окрім цього, медичний персонал кожної бригади повинен щоденно вносити записи до журналу, в якому має фіксуватись інформація щодо окремих інцидентів, які стосуються пацієнтів. Такі реєстраційні записи корисні саме тому, що вони дають загальне уявлення про ситуацію з медичним обслуговуванням у місці позбавлення волі і одночасно висвітлюють окремі проблеми, які можуть виникати[6].
Передумовою успішного функціонування медичної служби є те, що лікарі і допоміжний медичний персонал мають змогу регулярно проводити зустрічі і створювати робочі групи під керівництвом головного лікаря, який очолює цю службу[7].
iі) психіатрична допомога
У порівнянні із звичайним населенням у осіб, яких позбавлено волі, частіше зустрічаються симптоми психічного розладу. Тому для роботи в медичній службі в кожному закладі позбавлення волі повинен бути запрошений лікар, який спеціалізується в психіатрії, а декілька працівників із допоміжного медичного персоналу повинні отримати підготовку в цій області медицини[8].
Забезпеченість лікарями і допоміжним медичним персоналом а також внутрішнє планування місць позбавлення волі повинні давати змогу регулярно здійснювати програми фармакологічної, психотерапевтичної та професійної терапії[9].
Комітет особливо підкреслює роль, яку повинен відігравати керівний склад в’язничного персоналу у превентивному виявленні ув’язнених, які страждають психічними захворюваннями (до яких відносять депресію, агресивний стан і таке інше), з метою відповідного корегування умов їхнього утримання. Такому напрямку діяльності може сприяти відповідна медична підготовка окремих членів охоронного персоналу[10].
Утримувати душевнохворого ув’язненого і доглядати за ним слід в лікарняному закладі з достатнім обладнанням і належним чином підготовленим персоналом. Таким закладом могла б бути звичайна (цивільна) психіатрична лікарня або спеціально обладнаний психіатричний заклад в рамках пенітенціарної системи[11].
З одного боку, часто висувають доводи про те, що з етичних міркувань душевнохворих осіб, яких було позбавлено волі, доречно госпіталізувати поза межами пенітенціарної системи в закладах, відповідальність за які покладено на державні служби охорони здоров’я. З іншого боку, можна стверджувати, що існування лікувальних психіатричних закладів в рамках пенітенціарної системи дозволяє здійснювати догляд за хворими в оптимальних умовах безпеки і підвищує ефективність роботи медичних та соціальних служб. Яким би не був обраний підхід, кількість місць у такому психіатричному закладі повинна бути достатньою; надто часто зустрічаються випадки, коли доводиться довго очікувати на переведення хворого. Переведення таких осіб до психіатричного закладу має розглядатись як питання першочергової значимості[12].
Лікування психічно нестійкого та буйного пацієнта слід поводити під суворим наглядом із забезпеченням догляду за хворим, та, якщо це буде визнано необхідним, із застосуванням заспокійливих медичних препаратів. Застосування засобів фізичного впливу може бути виправданим лише в разі крайньої необхідності, при цьому завжди вимагається або безпосередня вказівка лікаря, або негайне повідомлення лікаря з метою отримати подальше його схвалення. Засоби фізичного впливу слід вилучити при самій першій можливості. Їх ніколи не слід застосовувати або продовжувати їхнє застосування в якості покарання[13].
В разі застосування засобів фізичного впливу про це необхідно зробити запис в медичній картці пацієнта та у відповідному журналі, де вказується час початку та закінчення застосування засобів а також всі обставини цього випадку та причини вживання засобів[14].
[1] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 38.
[2] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 38.
[3] Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, Para 112, P. 67.
[4] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 38.
[5] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 39.
[6] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 39.
[7] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 40.
[8] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 41.
[9] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 41.
[10] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 42.
[11] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 43.
[12] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 43.
[13] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 44.
[14] Медичні служби у в’язницях. 3-а Загальна доповідь, CPT/Inf(93)12-part, 1993. П. 44.
About The Author
