17 вересня 2025 року Держдума РФ прийняла закон про денонсацію Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, а вже 29 вересня російський президент Володимир Путін підписав цей закон. З цього моменту Росія фактично перестала бути учасником цього документа Ради Європи.
Хоча РФ була виключена з Ради Європи ще у 2022 році після того, як Парламентська асамблея Ради Європи одностайно прийняла висновок про вигнання Росії, вона продовжувала бути учасницею Європейської конвенції про запобігання катуванням.
Це було можливо, оскільки це “відкрита конвенція”, до якої можуть бути приєднані й країни, які не є членами Ради Європи.
Денонсація Європейської конвенції про запобігання катуванням засвідчила подальшу “сепарацію” РФ із цивілізованим світом, з європейськими цінностями, з верховенством права. Такі дії лише підтверджують той факт, що катування – це звичаєва практика росіян, і вони не збираються когось переслідувати й карати за ці злочини. Спершу Росія перестала бути членом Ради Європи, потім вийшла з Європейської конвенції з прав людини, далі – Європейської конвенції про запобігання катуванням.
Водночас Росія досі залишається членом Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарань. Також під час війни на РФ розповсюджується дія міжнародного гуманітарного права, яке, зокрема, забороняє катування військовополонених, а також катування та жорстоке поводження з цивільним населенням на окупованих територіях. Йдеться про Женевські конвенції 1949 року (ЖК III, ЖК IV).
Таким чином, можна припустити, що саме контрольний механізм Європейської конвенції про запобігання катуванням із неанонсованими візитами Комітету до місць несвободи став “зайвим” і таким, що наражає на витік інформації про практики катування у РФ у світ. А отже, було ухвалено рішення вийти з Конвенцій і свідомо відмовитися від періодичних візитів Комітету з незалежними експертами до місць несвободи у РФ.
Навіть попри те, що Комітет не видає обов’язкових до виконання рішень, не розв’язує питання компенсацій, а лише публікує звіти з рекомендаціями, РФ ухвалила рішення не допускати його на свою територію, задля чого і денонсувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням.
Ще в листопаді 2024 року на сайті Ради Європи з’явилося оголошення про повну відсутність співпраці між Комітетом Ради Європи із запобігання катуванням і владою РФ. Комітет зазначив, що він намагався вести “конструктивний діалог” з російською владою, щоб дати можливість комітету відновити моніторингові візити до місць позбавлення волі в Росії. Усі держави — учасниці конвенції повинні запровадити необхідні заходи для здійснення моніторингових візитів на їхній території/
Крім того, у рамках стандартного обміну інформацією між комітетом і державою-учасницею комітет звернувся до російської влади з проханням надати йому інформацію про певні конкретні події, які викликали занепокоєння, такі як раптова смерть Олексія Навального під час ув’язнення.
У відповідь на ці запити Росія не надала жодної інформації, а також не вжила жодних заходів для того, щоб комітет міг здійснювати моніторингові візити до цієї країни.
ЄКЗК вважає, що відсутність будь-якої відповіді по суті на його запити та бездіяльність російської влади щодо надання комітету можливості виконувати свій превентивний мандат у Російській Федерації свідчить про неспроможність співпрацювати. Тому ЄКЗК вирішив зробити цю публічну заяву відповідно до пункту 2 статті 10 конвенції. Також комітет повідомив, що не отримав від уряду РФ дозволу на публікацію 23 звітів про свої візити та відповіді на них російської влади.
Як бачимо, Росія повністю ігнорувала свої міжнародні зобов’язання за Європейською конвенцією про запобігання катуванням. Тому денонсація Конвенції стала цілком логічним продовженням.
Численні свідчення того, що РФ під час вторгнення в Україну застосовувала катування як звичаєві практики, зафіксовані у звітах міжнародних та національних організацій. ООН також регулярно засвідчує факти катувань, жорстокого поводження, зґвалтувань на територіях, які окуповані РФ, у своїх звітах. Зокрема у звіті щодо поводження з цивільними особами, позбавленими волі в контексті збройного нападу Російської Федерації на Україну, а в інших повідомленнях – щодо посилення репресій і широкого поширення тортур у Росії щодо всіх опозиціонерів влади й режиму.
Щодо контрольного механізму за Конвенцією ООН проти катувань і діяльності тематичного Комітету проти катувань, то комітет періодично заслуховує звіти російського уряду. Наприклад, РФ звітувала у листопаді 2012 року. Останнє звітування перед комітетом було в серпні 2018 року (шоста періодична доповідь). Подальших звітів перед цим комітетом не відбувалося і фактично цей механізм не має свого прямого впливу на країну, лише надаючи заключні зауваження із рекомендаціями.
Практика катувань і жорстокого поводження набула широкого поширення в Росії й на окупованих нею територіях. Поки жодні міжнародні конвенції не здатні це припинити, навіть якщо РФ лишається формально їхньою учасницею (як у випадку з ООН).
Водночас катування, пов’язані з агресією Росії щодо України, є воєнними злочинами. Притягувати до відповідальності за ці злочини можуть як правоохоронні органи та суди України (здебільшого за процедурою in absentia), так і національні суди інших держав, які мають юрисдикцію за принципом універсальної юрисдикції.
Також ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду відкриває шлях для притягнення росіян за воєнні злочини в МКС. Тож документування та доведення злочинів катування, які вчиняє Росія під час війни, є надзвичайно важливим як для притягнення винних до відповідальності, так і для подальшого отримання Україною компенсацій та репарацій.
About The Author
