Зміни, внесені DOCS, ґрунтувалися на висновках про загальносистемне використання в’язничними бандами вервиць як символів ідентифікації членства в бандах.
За словами відповідачів, деякі ув’язнені носили релігійні буси, щоб за кольором бус можна було ідентифікувати приналежність до певного угруповання.
DOCS дійшов висновку, що ці вервиці сприяли бандитському насильству, суперництву та конфронтації, оскільки ув’язнені могли ідентифікувати членів конкуруючих банд за кольором вервиць, які ті носили.
Відповідачі стверджують, що діяльність банд спричиняє «тертя, суперництво і навіть насильство серед ув’язнених, тим самим загрожуючи безпеці та порядку в установі».
Таким чином, директива про заборону носіння вервиць є спробою відповідачів зменшити рівень бандитського насильства та сприяти «зацікавленості DOCS у припиненні діяльності банд та інших несанкціонованих угруповань».
Відповідачі не продемонстрували, яким чином директива, що забороняє носіння вервиць навіть під одягом, сприяє переконливому інтересу держави в найменш обмежувальний спосіб. Позивачі переконливо доводять, що носіння вервиць під одягом вирішило б занепокоєння DOCS.
Носіння вервиць у такий спосіб дозволяє уникнути їх публічної демонстрації і, отже, легкої ідентифікації членів банди, водночас дозволяючи позивачам сповідувати свою релігію. Викликає занепокоєння повне відхилення відповідачами пропозиції позивачів на підставі того, що відповідачі спекулятивно називають «проблемою правозастосування».
Крім того, побоювання відповідачів, що вони не зможуть гарантувати, що вервиці не будуть помічені або виставлені напоказ, якщо носити їх під одягом, не мають під собою достатніх підстав. Міркування відповідачів про те, що вервиці можна побачити, коли позивачі роздягаються, або що їх можна побачити крізь одяг, є, якщо розглядати їх у найсприятливішому світлі, просто непереконливими. Ці гіпотетичні прояви були б не більше, ніж випадковість, яка не сприяла б легкій ідентифікації банди, що, за твердженням відповідачів, є причиною того, що вервиці сприяють бандитському насильству.
Прикметно, що відповідачі не довели, що були спроби або фактичне незаконне використання вервиць Сантерії будь-яким в’язничним угрупуванням. Не зрозуміло, що вервиці, які використовували члени банди, хоч якось навіть віддалено нагадують вервиці Сантерії, чи то за формою, чи то за кольором. Хоча відповідачі стверджують, що вервиці були дозволені виключно для релігійних цілей, відповідачі не продемонстрували, як саме вервиці Сантерії використовувалися бандами для полегшення або заохочення бандитської діяльності.
Суду не було представлено жодних доказів того, що справжня проблема не пов’язана з іншим джерелом, наприклад, з використанням бандами вервиць для ремесел та хобі, а не з релігійними вервицями, чи то з вервицями культу Сантерія, чи з іншими предметами релігійного культу.
Навіть якби відповідачі надали переконливі докази зв’язку між носінням вервиць та насильством у бандах, відповідачі не спростували твердження позивачів про те, що вони не є членами банд або що вервиці, які вони хочуть носити, не відображають жодного з відомих кольорів банд.
Реакція відповідачів на заперечення позивачами особистої причетності до банд чи діяльності в них зводиться до припущення, що вервиці позивачів можуть бути забарвлені в кольори банд для неналежного використання, і що DOCS не знає про всі кольори, які зараз або колись у майбутньому можуть бути визначені як ідентифікатор членства в банді.
Слабкість позиції відповідачів очевидна. Можливість того, що вервиці можуть бути створені, щоб відображати кольори банди та приналежність до неї, жодним чином не заважає співробітникам DOCS конфісковувати такі вервиці. У такому випадку вервиці більше не будуть представляти або використовуватися в релігійних цілях.
Подальше занепокоєння відповідачів тим, що якась неіснуюча в даний час група ув’язнених може в майбутньому сформуватися та прийняти кольори, або що існуючі банди можуть змінити кольори, щоб вони збігалися з кольорами вервиць позивачів, а потім вирішити носити їх під одягом без публічного показу, є нічим іншим, як «чистими припущеннями», які, як я вже зазначав, не можуть і не повинні бути підставою для обмеження конституційних прав позивачів.
Campos v. Coughlin, 854 F. Supp. 194 (S.D.N.Y. 1994). US District Court for the Southern District of New York – 854 F. Supp. 194 (S.D.N.Y. 1994). May 3, 1994
About The Author
