Заявник скаржився на умови його утримання в імміграційному центрі, які, на його думку, порушували статтю 3 Конвенції.
«Feilazoo v. Malta», п. 65[1]
Значний брак особистого простору у місці несвободи є вагомим аспектом, який слід враховувати для того, щоб з’ясувати, чи умови утримання були такими, що «принижували гідність» з точки зору статті 3 Конвенції.
«Feilazoo v. Malta», п. 82
Окрім необхідності мати достатній особистий простір, інші аспекти фізичних умов тримання під вартою мають значення для оцінки відповідності статті 3 Конвенції. Такі елементи включають доступ до фізичних вправ, природне освітлення або повітря, наявність вентиляції та відповідність основним санітарно-гігієнічним вимогам. Тюремні стандарти, розроблені КЗК, згадують про фізичні вправи на свіжому повітрі та вважають базовою гарантією добробуту ув’язнених те, що усім без винятку дозволяється принаймні одну годину щодня виконувати фізичні вправи на свіжому повітрі і – бажано – як частину більш широкої програми діяльності поза камерою.
«Feilazoo v. Malta», п. 83
Суд вже мав нагоду висловити свою стурбованість щодо адекватності та умов утримання у Safi Barracks. Різні міжнародні доповіді висловлюють стурбованість з цього приводу. І КЗК, і International Commission of Jurists вважали, що ці умови можуть становити нелюдське та принизливе поводження за статтею 3 Конвенції. Крім того, ці умови загострилися під час лівійської кризи, коли Mr Suso Musa перебував під вартою. У цьому контексті Суду було важко вважати такі умови належними для осіб, які не вчинили кримінальних правопорушень, але які, часто побоюючись за своє життя, втекли зі своєї країни. Після постановлення цього рішення у 2016 році Суд знову мав нагоду вивчити умови утримання у Safi Barracks та визнав порушення статті 3 Конвенції, де затримані були вразливими особами, затриманими на тривалий термін.
«Abdullahi Elmi and Aweys Abubakar», п.п. 114-115[2]; «Suso Musa v. Malta», п. 101[3]; «Feilazoo v. Malta», п. 84[4]
Справи, що стосуються тверджень про неналежні умови тримання під вартою, не підпадають під суворе застосування принципу afirmanti incumbit probatio (той, хто щось стверджує, повинен довести це твердження), оскільки у таких випадках лише уряд-відповідач має доступ до інформації, яка здатна підтвердити або спростувати ці звинувачення. Відповідно, заявники можуть відчувати певні труднощі з отриманням доказів для обґрунтування скарги з цього приводу. Тим не менш, у таких випадках від заявників можна очікувати, що вони нададуть щонайменше детальний опис фактів, які є предметом оскарження, та нададуть – якомога більшою мірою – деякі докази на підтвердження своєї скарги. Однак після того, як Суд повідомив Уряд про скаргу заявника, саме на Уряд покладено обов’язок збирати та надавати відповідні документи. Якщо Уряд не надав переконливих доказів щодо матеріальних умов ув’язнення, це може мати наслідком висновок щодо обґрунтованості тверджень заявника. Суд зазначає, що у той час коли заявник подав фотографії, що обґрунтовують багато його заяв, Уряд подав лише ряд загальних тверджень, жодне з яких не підтверджувалося жодними документами чи конкретними деталями.
«Khudoyorov v. Russia», п. 113[5]; «Gubin v. Russia», п. 56[6]; «Feilazoo v. Malta», п. 85
Заявника оглядали лікарі у зв’язку з його захворюваннями, коли це було необхідно, і йому було призначено відповідне медичне лікування, як це було б у випадку, якщо він проходив лікування у державній лікарні, як і будь-який інший громадянин на волі. Суд повторює, що лікування у місцях позбавлення волі повинно бути відповідним та порівнянним із якістю лікування, яке державні органи зобов’язалися надавати населенню в цілому. Водночас це не означає, що кожному ув’язненому необхідно гарантувати таке ж лікування, що надається у найкращих закладах охорони здоров’я у суспільстві.
«Story and Others» v. Malta, п. 108[7]; «Prestieri v. Italy» (dec.)[8]; «Feilazoo v. Malta», п. 86
Щодо переповненості, то Суд зазначає, по-перше, що з одного боку, заявник посилався на фотографічні свідчення та публічні заяви, не надаючи деталей. З іншого боку, розрахунки, на які спирається Уряд, є приблизними та непереконливими. Уряд стверджував, без будь-якого обґрунтування, що перший поверх блоку «В» у Safi Barracks, де утримувався заявник, мав загальну площу 207 кв.м. і що на той час там утримувалося не більше 45 осіб. Суд зазначає, що це подання стосується періоду до червня 2020 року, коли Уряд подав свої перші заяви, тобто перед будь-яким напливом шукачів притулку, який зазвичай відбувається у літні місяці через сприятливі погодні умови. У зауваженнях Уряду за листопад 2020 року не було зроблено жодного подібного подання. По-друге, Суд вважає важливим повторити методологію розрахунку мінімального особистого простору, виділеного ув’язненому у багатомісному приміщенні для його оцінки на відповідність вимогам статті 3 Конвенції. Виходячи з методології КЗК, санітарний простір у камері не можна зараховувати до загальної площі камери. З іншого боку, розрахунок наявної площі приміщення включає простір, зайнятий меблями. Важливим у цій оцінці є питання чи мали змогу ув’язнені нормально пересуватися у камері. Уряд, який мав кращі можливості надати ці дані, не надав Суду достатньо інформації для визначення фактичного місця, виділеного заявнику упродовж відповідного періоду. Звідси випливає, що за відсутності точних цифр упродовж усього періоду та відповідних вимірювань, наданих будь-якою зі сторін, Суд не може з упевненістю дійти висновку про те, що переповненість була достатньо серйозною, щоб сама по собі виправдати висновок про порушення статті 3 Конвенції.
«Muršić v. Croatia», п. 114; «Feilazoo v. Malta», п. 87
У будь-якому випадку Суд має оцінити інші аспекти умов тримання під вартою, які мають значення для оцінки на відповідність статті 3 Конвенції. Суд стурбований різними заявами, особливо з огляду на те, що затримання заявника тривало близько 14 місяців. Деякі з цих проблем вже були висвітлені у попередніх справах («Suso Musa», п. 101, in general; «Abdullahi Elmi and Aweys Abubakar», п. 110, concerning ventilation, sanitary facilities and activities; «Yanez Pinon and Others», п. 115, in relation to smoking). Інші раніше здавалися менш тривожними (ibid. п. 109 in fine, in relation to food, clothing and hygiene products), але за відсутності конкретних спростувань, у даному випадку, могли стати підставою для перегляду. Суд також ставить під сумнів, що туалети не функціонували належним чином, а гуртожитки були населені комахами та мишами.
«Feilazoo v. Malta», п. 87
Однак Суд вражений особливо тим фактом, що заявника майже 75 днів тримали в контейнері без доступу до природного світла або повітря, і що упродовж перших 40 днів у нього не було можливості займатися спортом. Уряд оскаржив заяву, стверджуючи, що заявника помістили одного до «кімнати» з деякими меблями, а пізніше повернули до «комплексу», і що упродовж цього часу йому дозволяли виходити на вулицю у відповідний час. Однак Уряд не надав жодних пояснень щодо розташування чи структури «кімнати», яка, здається, була подалі від блоку «В» (з’єднання), а також не надав жодних фотографічних доказів чи деталей щодо ситуації упродовж цього періоду. Зокрема, Уряд не стверджував, що «кімната» мала природне освітлення або вентиляцію, а також не надав конкретних подробиць щодо дозволених у цей період вправ на свіжому повітрі. Дійсно, маючи на увазі використання контейнерів у контексті відкритих центрівта конкретні заяви заявника з посиланням на точні дати, коли це відбувалося та за яких обставин, Суд вважає розумним надати довіру версії подій заявника.
«Feilazoo v. Malta», п. 89
Хоча розміщення в контейнері як таке не може означати нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, обмеженість освітлення та вентиляції, на які скаржиться заявник у цій справі упродовж цього періоду, викликають занепокоєння. Такі умови утримання мали були бути ще більше погіршені обмеженим часом для тренувань упродовж перших 40 днів (якщо взагалі такий час був). У зв’язку з цим Суд зазначає, що заявник стверджував, що його доступ до телефону був обмеженим, а це означає, що він міг фактично користуватися телефоном час від часу (якого, звичайно, не було в кімнаті), тому Суд не помічає невідповідності, про яку вказується Урядом у заявах заявника. Суд повторює, що відсутність доступу до відкритого повітря та фізичних вправ є чинником, який має значну вагу в поєднанні з іншими умовами. Щодо страждань від спеки у контейнері, твердження про що висунуто заявником, Суд повторює, що страждання від холоду та спеки не можна недооцінювати, оскільки такі умови можуть вплинути на самопочуття та можуть за крайніх обставин вплинути на здоров’я.
«Feilazoo v. Malta», п. 90
Крім того, упродовж цих 75 днів, коли заявник утримувався в контейнері, але особливо упродовж перших 40 днів цього періоду, коли якого йому навіть не дозволяли виходити на тренування, заявник був поміщений до ізоляції de facto, хоча і не de jure. Тим не менш, залишаються актуальними ті ж загальні принципи («Podeschi», п.п. 109, 116), а саме: необхідно враховувати конкретні умови, жорсткість заходу, його тривалість, мету, яку переслідують, та її вплив на зацікавлену особу. У зв’язку з цим тривалість періоду, що розглядається, вимагає ретельного вивчення Судом його обґрунтованості, необхідності вжитих заходів та їх пропорційності щодо інших можливих обмежень, гарантій, запропонованих заявнику, щоб уникнути свавілля, а також вжитих органами влади заходів, щоб переконатися, що фізичний та психологічний стан заявника дозволяв йому залишатися в ізоляції (ibid., and Ramirez Sanchez v. France [GC], № 59450/00, п. 136). Не заперечується, що заявник був ізольований для власного захисту на його власну вимогу. Однак суворість та тривалість вжитого заходу, а саме те, що упродовж щонайменше 40 днів заявник майже не контактував ні з ким (окрім охоронців, а також лише здійснював декілька телефонних дзвінків), за цих обставин здаються надмірними. Схоже, влада не вжила жодних заходів для забезпечення того, щоб фізичний та психологічний стан заявника дозволяв би йому перебувати в ізоляції. Крім того, не було продемонстровано, що за конкретних обставин цієї справи були б передбачені інші альтернативи цій ізоляції.
«Feilazoo v. Malta», п. 91
Також Суд стурбований твердженням, яке не було спростоване Урядом, про те, що після цього періоду заявника було переведено до інших житлових приміщень, де новоприбулі шукачі притулку перебували на карантині COVID-19. Немає жодних ознак того, що заявник потребував такого карантину – особливо після періоду ізоляції – який, крім того, тривав майже 7 тижнів. Таким чином, розміщення його упродовж декількох тижнів з іншими особами, які могли б становити загрозу для його здоров’я за відсутності будь-яких відповідних міркувань для цього, не може розглядатися як захід, що відповідає основним санітарним вимогам
«Feilazoo v. Malta», п. 92
Викладених вище міркувань достатньо, щоб Суд дійшов висновку про порушення статті 3 Конвенції у цій справі.
«Feilazoo v. Malta», п. 93
[1] «Feilazoo v. Malta», application № 6865/19, judgment 11.03.2021
[2] «Abdullahi Elmi and Aweys Abubakar», applications № 25794/13, 28151/13, judgment 22.11/2016
[3] «Suso Musa v. Malta», application № 42337/12, judgment 23.07.2013
[4] «Feilazoo v. Malta», application № 6865/19, judgment 11.03.2021
[5] «Khudoyorov v. Russia», application № 6847/02, judgment 08.11.2005
[6] «Gubin v. Russia», application № 8217/04, judgment 17.06.2010
[7] «Story and Others v. Malta», applications №№ 56854/13, 57005/13 and 57043/13, judgment 29.10.2015, final 29.01.2016
[8] «Prestieri v. Italy», (dec.), application № 66640/10, decision 29.01.2013
About The Author
