Заявник мав тривалу імміграційну історію відносин з кіпрською владою після першого приїзду до Кіпру в 1991 році. Упродовж періоду 1991 – 2012 років заявника двічі депортували. Більше того, хоча заявник отримав кіпрське громадянство, воно згодом було скасовано, і провадження, яке заявник порушив для оскарження цього рішення, було невдалим. Після скасування його громадянства та другої депортації у червні 2012 року заявник у невстановлену дату знову незаконно в’їхав до Кіпр.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п.п. 5-6[1]
10 лютого 2013 року заявник був заарештований поліцією під час випадкової перевірки особи на вулиці, а наступного дня щодо нього було видано розпорядження про затримання та депортацію. Його помістили під варту до блоку № 10 Центральної в’язниці Нікосії, а 18 лютого 2013 року заявник був переведений до Центру для затриманих у Менойї.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п.п. 7-8
19 червня 2013 року Міністр внутрішніх справ розглянув питання про затримання заявника та вирішив продовжити його ще на 6 місяців. Згідно з внутрішніми примітками у матеріалах справи видно, що заявник не мав паспорта і що було дано вказівки щодо видачі проїзного документа, щоб заявника можна було депортувати. Також було зазначено, що заявник не співпрацював з органами влади щодо видачі паспорта.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 9
Заявника утримували з 11 лютого 2013 року до його депортації 8 липня 2014 року в місцях імміграційного затримання у різних закладах.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 46
Твердження про жорстоке поводження повинні бути підтверджені відповідними доказами.Оцінюючи докази, Суд прийняв стандарт доказування «поза розумним сумнівом», але додав, що докази можуть випливати із співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених припущень або подібних неспростованих презумпцій факту. Рівень переконання, необхідний для досягнення конкретного висновку, та розподіл тягаря доказування невід’ємно пов’язані зі специфікою фактів, характером висунутих тверджень та правом Конвенції.
«El-Masri v. the FYRM [GC], п. 151; «Monir Lotfy v. Cyprus», п. 126; «Labita v. Italy» [GC], п. 121
Стосовно скарги заявника щодо стверджуваного ним приковування його наручниками до стільця та нападу працівників поліції 17 липня 2013 року в підрозділі імміграційної поліції в Нікосії, Суд зазначає, що заявник не скаржився на заявлене жорстоке поводження до будь-якого органу державної влади. Його скарга від цієї дати не надходила і не надсилалася до жодного державного органу. Його адвокат, якому було надіслано лист, не передав цю скаргу компетентним органам. Важливіше, однак, схоже, що ані заявник, якого одразу після цього було доставлено до Верховного Суду для першого провадження у справі habeas corpus, ані його адвокат, який представляв заявника в цьому провадженні, не скаржились на таке поводження у цьому суді. Ця бездіяльність залишається незрозумілою. Крім того, заява заявника про неналежне поводження є абстрактною та позбавленою будь-яких фактичних деталей. Отже, Суд встановлює, що заявник не висунув аргументованої заяви про жорстоке поводження з ним.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 127
Щодо скарги заявника щодо стверджуваного жорстокого поводження 9 жовтня 2013 року з боку офіцерів Центру в Менойї, є цілком очевидним, що цього дня між співробітниками та заявником стався інцидент. Уряд стверджував, що співробітники застосували силу проти заявника, щоб надягти на нього наручники і доставити до камери після нападу заявника на двох з них.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 128
З матеріалів справи випливає, що двох співробітників та заявника було доставлено до Accident and Emergency Department of Larnaca General Hospital для огляду трьома різними лікарями. Медичні висновки експертиз офіцерів збігаються з їхньою версією подій. Згідно з медичною картою, заявник відмовився від обстеження і не скаржився на жорстоке поводження. Маючи на увазі, що заявника регулярно доставляли до лікарні, а з його медичної справи видно, що лікарі реєстрували його скарги в інших випадках, включаючи скарги на побиття, Суд не має підстав сумніватися в правдивості запису лікаря того дня. У зв’язку з цим Суд також надає ваги тому факту, що коли наступного дня заявника доставили до іншої лікарні з дерматологічною проблемою, лікар не зафіксував ніяких травм, а заявник не скаржився на будь-які з них та/або що він зазнав жорстокого поводження напередодні. Крім того, з матеріалів справи випливає, що заявник не подавав свої заяви про жорстоке поводження, хоча він мав можливість це зробити раніше, більше 4-х місяців після заявленого інциденту, і зробив це лише в контексті іншого розслідування, а потім – у подальшому листуванні. Пояснення щодо цієї затримки заявником не надано.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 129
У своїй скарзі заявник скаржився на те, що з ним жорстоко поводився один, а потім вже вісім офіцерів, не надавши додаткових деталей інциденту, проте згодом у своїй заяві від 18 лютого 2014 року та подальшій кореспонденції він посилався на п’ятьох поліцейських. Заявник зазначив, що офіцери били його руками та ногами по різних частинах тіла на сходах, а потім знову по дорозі до камери. Однак така сила могла б призвести до того, що заявник отримав би більш серйозні тілесні ушкодження, ніж ті, що викладені в його заяві, а саме набряки на руках та за лівим вухом, які могли бути спричинені наручниками та спробами знерухомити його. Заявник, який був представлений у цьому провадженні адвокатом, не надав жодних пояснень цим розбіжностям, що явно погіршує довіру до його тверджень.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 130
За цих обставин заявник не обґрунтував належним чином свою скаргу про жорстоке поводження з боку офіцерів у вказану дату.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 131
Нарешті, тією мірою, якою заявник скаржився на те, що його побили співробітники поліції з Центрі в Менойї 19 жовтня 2013 року після прохання перевести його до лікарні, Суд зазначає, що заявник взагалі не надав будь-які подробиці щодо того, що нібито сталося, і точного поводження, якому він нібито піддавався. Його лист від 27 жовтня 2013 року не був надісланий жодному національному органу влади. Крім того, його версія подій не збігається з медичною картою, з якої, як видно, він не просив того дня їхати до лікарні, але в будь-якому випадку його туди доставили, бо він випив шампунь. Лікар, який його оглянув, зазначив, що заявник скаржився на запаморочення і що його побили. Лікар також зазначив, що у заявника були різні садна. Однак, за відсутності будь-яких деталей, наданих заявником щодо способу, яким було завдано йому заявлене побиття, вони самі по собі недостатніми для того, щоб закласти основу спірної скарги на жорстоке поводження.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 132
Насамкінець, беручи до уваги всі вищезазначені міркування, Суд дійшов висновку, що заявник не подав аргументованої скарги на те, що з ним жорстоко поводились у жодну із зазначених вище дат. Звідси випливає, що його скарги є явно необґрунтованими і повинні бути визнані неприйнятними відповідно до п. 3(а) та п. 4 статті 35 Конвенції.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 129133
Наступна скарга заявника стосується душу, який заявник був зобов’язаний прийняти за присутності офіцерів (скільки було офіцерів – заявник не вказує) перед відвідуванням стоматолога. Уряд стверджував, що в силу регламенту Центру душові процедури за присутності офіцерів проводились як заходи безпеки. Проте заявник стверджував, що це було саме покарання, а не захід безпеки. Заявник у рамках цього провадження поскаржився лише на один такий інцидент.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 135
Суд зазначає, по-перше, що присутні офіцери були тієї самої статі, що і заявник. По-друге, хоча заявник скаржився на те, що вони принижували його, наказавши йому приймати душ за їхньої присутності, заявник не стверджував, що під час прийняття душу співробітники принижували його, вербально чи фізично знущалися над ним. Також не проводився обстеження всього тіла.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 135
Беручи до уваги тривалість часу, проведеного заявником у Центрі в Менойї, його часті трансфери з Центру до лікарні головним чином для призначення лікарів і той факт, що це, здається, був одноразовим випадком, Суд має застереження щодо загального обґрунтування безпеки, висунутого урядом. Незважаючи на це, беручи до уваги обставини інциденту та, зокрема, відсутність будь-яких принижуючих та/або каральних елементів, Суд приходить до висновку, що, хоча приймання душу перед офіцерами повинно спричинити моральні незручності для заявника, ця незручність сама по собі не досягає мінімального рівня суворості, необхідного, щоб потрапити в сферу дії статті 3 Конвенції.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 137
Відповідно, ця скарга також є явно необґрунтованою і повинна бути визнана неприйнятною відповідно до п. 3(а) та п. 4 статті 35 Конвенції.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 138
Вимоги заявника за статтею 3 Конвенції є явно необґрунтованими через його неспроможність подати справу prima facie і, отже, продемонструвати основу аргументованого позову. Оскільки у цій справі Суд встановив, що заявник не подав достовірної скарги відповідно до матеріальної частини статті 3 Конвенції, його процесуальна скарга відповідно до цього положення також повинна бути відхилена як явно необґрунтована у значенні п. 3(а) та п. 4 статті 35 Конвенції.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 139
Щодо скарги щодо доступу до медичної допомоги у Центрі в Менойї, то хоча стаття 3 Конвенції не може трактуватися як загальне зобов’язання звільнити затриманих за станом здоров’я, держава зобов’язує захищати фізичне благополуччя осіб, позбавлених волі. Суд визнає, що медична допомога, яка надається у в’язниці, не завжди може бути на такому ж рівні, як у медичних закладах для суспільства в цілому. Тим не менше, держава повинна забезпечити, щоб охорона здоров’я затриманих була забезпечено належним чином, зокрема, шляхом надання їм відповідної медичної допомоги.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 147
Згідно з медичною документацією, наданою Урядом, та матеріалами справи в цілому, заявник у цій справі не страждав від будь-якого конкретного стану здоров’я, який міг би зробити його ув’язнення більш обтяжливим. Проаналізувавши великі обсяги медичних записів, Суд встановив, що немає жодних ознак того, що заявник не отримував належної медичної допомоги та/або лікування під час утримання в Центрі в Менойї. Навпаки, здається, що під час тримання під вартою він регулярно звертався і отримував медичну допомогу та лікування, включаючи ліки та препарати, не тільки в клініці на місці, проте й у лікарні. Крім того, Суд уже встановив, що його версія подій 19 жовтня 2013 року не збігається з медичною картою. Це правда, що під час тримання під вартою у заявника погіршилось психологічне здоров’я, і він двічі випивав шампунь, перебуваючи під вартою у Центрі в Менойї, і подряпався, але його тоді доставляли до лікарні, а також відвідували психіатр. Слід визнати, що за цих обставин більш ретельне психіатричне спостереження могло б бути корисним заявнику, але з огляду на той факт, що він продовжував отримувати медичну допомогу упродовж усього свого тримання в Менойї, Суд вважає, що цього недостатньо для того, щоб порушити питання відповідно до статті 3 Конвенції.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 149
Отже, твердження заявника щодо відсутності необхідної медичної допомоги під час утримання його у Центрі в Менойї не було належно обґрунтованим. Звідси випливає, що ця скарга є явно необґрунтованою і її слід відхилити відповідно до п. 3(а) та п. 4 статті 35 Конвенції.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 150
Щодо скарги щодо блоку № 10 Центральної в’язниці Нікосії, поліцейського відділення Арадіппу, поліцейського відділення Поліс Хрисохус та поліцейського відділення Айя-Напі, то Суд вважає непотрібним розглядати питання щодо вичерпання національних засобів правового захисту відповідно до цього пункту або про те, чи входить перший період тримання заявника під вартою в центральних тюрмах Нікосії у шестимісячний строк, оскільки Суд вважає, що скарга заявника щодо утримання у вищезазначених закладах у будь-якому випадку є неприйнятною з наступних причин.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 163
По-перше, у своїй заяві заявник не описував умови утримання у жодному з цих закладів; заявник не навів конкретних деталей про камери чи інші аспекти фізичних умов, таких як освітлення, вентиляція, санітарні умови, фізичні вправи та харчування. Заявник також не надав жодних деталей у своїх подальших спостереженнях та не піддав сумнівам опис Уряду умов свого ж ув’язнення. Його заява ґрунтувалася на характері цих установ як таких та тривалості його утримання у цих закладах.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 164
Поліцейські та інші подібні установи, які за своєю суттю є місцями, призначеними для розміщення людей на дуже короткий час, не є належними місцями для тримання людей, які чекають на застосування такого адміністративного заходу як депортація. Однак, оцінюючи, чи мало місце порушення статті 3 Конвенції, Суд бере до уваги висновки, зроблені КЗК щодо умов утримання в таких закладах на тривалий період, конкретних недоліків щодо тримання заявника під вартою в кожному конкретному випадку, зокрема, перенаселеність, відсутність відкритого простору для фізичних вправ, погані санітарні умови, неякісна їжа, а також тривалість утримання заявника («Haghilo», п.п. 160-69; «H.A. and Others v Greece», № 19951/16, п.п. 166-70; «S.Z. v. Greece», п. 40; «Thuo», п.п. 159-63; «Preci v. Greece» (dec.), № 9387/15; «Ciocan and Others v. Greece» (dec.), № 41806/13; «Chazaryan and Others v. Greece», № 76951/12, де у всіх Суд постановив, що утримання в установі такого типу на короткі періоди автоматично не призводить до порушення статті 3 Конвенції).
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 165
Заявника утримували у блоці № 10 Центральної в’язниці Нікосії упродовж 7 днів. Потім заявника утримували у поліцейському відділенні Арадіппу упродовж 20 днів, потім знову в блоці №10 на 1 місяць і 20 днів, у поліцейському відділенні Поліса Хрисохуса упродовж 4 днів, та в поліцейському відділенні Айя-Напи упродовж 18 днів.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 167
У зазначених закладах заявник мав від 3,5 до 10,8 кв.м. особистого простору. У Центральній в’язниці Нікосії, де його тримали найдовше, він мав 4,5 кв.м., у дільниці Айя-Напа близько 9,4 кв.м., а в дільниці Поліс Хрисохус – близько 10,8 кв.м. У цих трьох приміщеннях він мав доступ до природного освітлення та свіжого повітря, а також доступ до санітарних приміщень та засобів гігієни. І в Центральній в’язниці Нікосії, і в дільниці Айя-Напа він мав доступ до фізичних вправ на відкритому повітрі. Хоча в дільниці Поліс Хрисохус заявник мав доступ лише до внутрішнього двору для позакамерних вправ, його там затримали лише 4 дні, а потім перевели до дільниці Айя-Напа.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 168
У поліцейській дільниці Арадіппу, де заявник мав близько 3,5 кв.м. особистого простору, Суд бере до уваги зауваження КЗК про незадовільний доступ до природного освітлення, погані гігієнічні умови та небезпечний центр утримання. Суд також зазначає, що у цій дільниці був лише внутрішній двір. Однак він зазначає, що заявника тримали там упродовж короткого періоду 12 днів, а потім перевезли до Центральної в’язниці Нікосії, де він скористався кращими умовами та відкритим подвір’ям.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 169
З огляду на загальні умови цих установ, як описано вище, відсутність конкретних скарг заявника та тривалість утримання заявника в цих установах, Суд вважає, що рівень, необхідний для визнання ув’язнення нелюдського й такого, що принижує гідність, поводження, досягнуто не було.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 170
Суд пам’ятає про аргументи заявника, що стосуються його частих переїздів та утримання в різних закладах. Тим не менш, Суд встановлює, що вони не порушують жодних питань відповідно до статті 3 Конвенції.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 171
Стосовно Центру в Менойї, то Суд одразу ж зазначає, що заявник утримувався в цьому Центрі, який є спеціалізованим центром для утримання нелегальних мігрантів, двічі, а саме з 18 лютого по 6 липня 2013 року та з 30 вересня 2013 року до його депортації 8 липня 2014 року.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 173
Як і його скарга щодо інших ізоляторів, скарга заявника у формі заяви та подальших спостережень є загальною, без надання конкретних деталей про фізичні умови його утримання в цьому центрі. Крім того, заявник не спростовував опис умов ув’язнення, наданий Урядом. Заявник лише послався на звіт КЗК за 2014 рік.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 174
Беручи до уваги висновки КЗК, висновки Омбудсмена, опис Уряду умов, а також відсутність у заявника конкретної інформації щодо будь-яких конкретних недоліків, Суд доходить висновку, що виключно недостатній особистий простір, наданий затриманим під час утримання заявника в цьому центрі, порушує питання відповідно до статті 3 Конвенції. Отже, Суд обмежить розгляд скарги за цим пунктом цим питанням.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 175
КЗК у своєму звіті за 2014 рік висловив занепокоєння загальною проблемою недостатнього особистого простору для кожного затриманого в Центрі в Менойї, зазначивши, що умови життя були обмеженими, оскільки до 8-ми осіб утримувались у багатокамерних камерах площею лише близько 17 кв.м., тобто трохи більше 2 кв.м. житлової площі на одного затриманого. Тому КЗК рекомендував владі зменшити офіційний ліміт багатокамерних камер до 4-х осіб.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 181
Уряд стверджував, що заявник утримувався у камері площею 18,36 кв.м., яка на той час використовувалася для утримання до 8-ми ув’язнених, і що під час свого затримання він перебував у камері разом із від 4-х до 7-ми інших ув’язнених. Отже, Суд зазначає, що, залежно від кількості інших ув’язнених, заявник повинен був мати від 2,29 кв.м. до 4,59 кв.м. особистого простору. Отже, коли заявник утримувався разом із 7-ма іншими затриманими, він мав би лише 2,29 кв.м. особистого простору, що було явно нижче прийнятного мінімального стандарту. Беручи до уваги відповідні принципи, проголошені в його прецедентній практиці, Суд приходить до висновку, що у цій справі виникає сильна презумпція порушення статті 3 Конвенції.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 182
Повертаючись до того, чи існують фактори, здатні спростувати цю презумпцію, Суд зазначає, що Уряд не надав жодних документів щодо кількості затриманих, які утримувались із заявником у камері щодня упродовж усього періоду його утримання. Отже, оскільки Уряд не довів, що необхідний особистий простір заявника обмежувався на короткий час, випадково та у незначній мірі, ця презумпція не може бути поставлена під сумнів.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 183
Поданих вище міркувань достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок, що упродовж відповідного періоду умови утримання заявника створювали для заявника труднощі, що перевищували неминучий рівень страждань, притаманних законному позбавленню свободи, і, таким чином, становили неналежне поводження, заборонене статтею 3 Конвенції.
«Monir Lotfy v. Cyprus», п. 185
[1] «Monir Lotfy v. Cyprus», application № 37139/13, judgment 29.06.2022
About The Author
