У цій справі Суд дійшов висновку, що було порушено статтю 3 Конвенції стосовно всіх періодів між 27 червня 2015 року та 6 грудня 2017 року, які перший заявник провів у режимі камери покарання або у режимі закритої ізоляційної камери. Також було порушено статтю 3 Конвенції щодо періоду з 1 червня 2016 року по 26 вересня 2017 року, який другий заявник провів у режимі камери покарання.
| Предмет | Тривале утримання в одиночній камері шляхом послідовного застосування дисциплінарних покарань у в’язниці Віру, Естонія. |
| Заявники | Перший заявник (Шмідт): отримав 28 дисциплінарних покарань (2015–2018 рр.), провівши до 566 днів безперервно в камері покарання. Другий заявник (Шмігол): утримувався в камері покарання протягом 482 днів практично безперервно (червень 2016 року – вересень 2017 року). |
| Ключове питання | Чи порушувало послідовне та тривале застосування режиму камери покарання як дисциплінарного заходу статтю 3 Конвенції |
| Національні суди | Естонські суди визнали незаконними періоди утримання у камері покарання тривалістю 566 та 482 дні та присудили відповідно 1 700 та 1 500 євро – суми, які ЄСПЛ згодом визнав необґрунтовано низькими. |
ОЦІНКА СУДУ
Суд визнав порушення статті 3 Конвенції щодо всіх періодів утримання в одиночній камері, яких зазнали обидва заявники. Він застосував кумулятивну оцінку, вважаючи, що навіть окремо «законні» періоди утримання — якщо розглядати їх разом — піддавали заявників труднощам, що перевищували неминучий рівень страждань, властивий утриманню під вартою. 45-денний максимальний строк, встановлений законом, став «практично марним», коли було послідовно застосовано кілька покарань. Суд різко розкритикував в’язницю Віру за використання одиночного ув’язнення як звичайного дисциплінарного заходу у відповідь на відмову від роботи, а не як справжнього заходу крайньої необхідності.
Суд також встановив, що естонські органи влади не створили ефективної системи періодичної, проактивної оцінки психологічної здатності заявників витримувати тривалу ізоляцію. Рідкісний доступ до психолога в поєднанні з відсутністю регулярного незалежного перегляду обґрунтованості продовження застосування цього заходу було визнано недостатнім для дотримання стандартів Конвенції.
ПІДТВЕРДЖЕНІ КЛЮЧОВІ ПРИНЦИПИ
Ізоляція повинна застосовуватися лише у виняткових випадках і як крайній захід, на якомога коротший термін, з незалежним судовим наглядом та регулярним моніторингом психічного та фізичного здоров’я ув’язненого (Правила Нельсона Мандели; Правило 43, Європейські тюремні правила; Стандарти ЄКПП). Тривала ізоляція без належного психічного та фізичного стимулювання є шкідливою за своєю суттю і несумісна зі статтею 3, якщо вона не виправдана надзвичайними обставинами.
РЕЗУЛЬТАТ
Було встановлено порушення статті 3 Конвенції щодо всіх оскаржуваних періодів для обох заявників. Суми внутрішньої компенсації були визнані необґрунтовано низькими; обидва заявники зберегли статус жертв відповідно до статті 34. Рішення суду підтверджує, що послідовне застосування дисциплінарної ізоляції, що перевищує будь-які значущі обмеження становить нелюдське або принижуюче гідність поводження, незалежно від формальної законності кожного окремого покарання.
| Період | Дні | Режим | Оцінка національного суду | Оцінка ЄСПЛ | Стаття 3 Порушення? |
| ПЕРШИЙ ЗАЯВНИК (заяви № 3501/20 та 43128/21) – Шмідт | |||||
| 27 червня – 4 вересня 2015 р. | 69 | Режим камери покарання | Апеляційний суд Тарту (21 травня 2019 р.): Законно – термін не перевищував значно встановлений законом 45-денний ліміт; заявник перебував у звичайному режимі протягом 6-52 днів між періодами. | Порушення встановлено в рамках сукупної оцінки всіх періодів з 27 червня 2015 р. по 6 грудня 2017 р. Висновок національних судів про законність не виключав висновку за статтею 3, зважаючи на загальний сукупний ефект. | Так (сукупний) |
| 23 вересня – 25 жовтня 2015 р. | 33 | Режим ізоляційної камери (захід безпеки; введений після того, як заявник кинув пляшку в охоронця) | Адміністративний суд Тарту (25 жовтня 2019 р.): Законно – захід безпеки, відмінний від дисциплінарного покарання; має запобіжний характер; термін менше 45 днів; заявник перебував під звичайним режимом безпосередньо перед поміщенням. | Виявлено кумулятивне порушення. Суд зазначив, що, незважаючи на те, що режим у закритій ізоляційній камері був дещо менш суворим, він все одно становив одиночне ув’язнення (23 години на добу в камері). Після 33-денного ув’язнення безпосередньо слідував 30-денний режим у камері покарання, що скоротило фактичну перерву до лише 19 днів. | Так (сукупно) |
| 26 жовтня – 25 листопада 2015 р. | 30 | Режим камери покарання | Апеляційний суд Тарту (21 травня 2019 р.): Законно – термін нижче 45-денного обмеження; заявник мав можливість провести розумну кількість днів у звичайному режимі між виконанням окремих покарань. | Порушення виявлено в рамках сукупної оцінки. Суд зазначив, що з червня 2015 р. по травень 2016 р. заявник провів приблизно 8 місяців з 11 в одиночній камері. | Так (сукупно) |
| 1 грудня 2015 р. – 4 лютого 2016 р. | 65 | Режим камери покарання | Апеляційний суд Тарту (21 травня 2019 року): Законно – хоча термін дещо перевищив 45-денний ліміт, суд зазначив, що Закон про позбавлення волі не встановлює верхньої межі для послідовного застосування окремих заходів. Заявник неодноразово порушував правила ув’язнення. | Порушення визнано сукупним. ЄСПЛ висловив серйозну стурбованість тим, що 45-денний внутрішній максимум став «практично марним» у разі послідовного застосування декількох покарань, а також тим, що одиночне ув’язнення не використовувалося як крайній захід. | Так (сукупно) |
| 11 березня – 10 травня 2016 р. | 60 | Режим камери покарання | Апеляційний суд Тарту (21 травня 2019 р.): Законно. Заявник мав доступ до соціальних програм («Навчання заміни агресивності»), перебував під медичним наглядом, мав щоденні 1-годинні прогулянки на свіжому повітрі, а також мав дозвіл на телефонні дзвінки та листування. | Виявлено кумулятивне порушення. Суд взяв до уваги участь у соціальній програмі, але визнав її недостатньою для компенсації кумулятивної шкоди від повторюваної та тривалої ізоляції. | Так (сукупно) |
| 20 травня 2016 р. – 6 грудня 2017 р. (протягом 747-денного періоду, що закінчився 6 червня 2018 р.) | 566 | Режим камери покарання (безперервний) | Апеляційний суд Тарту (21 травня 2019 р.): Незаконний – в’язниця не оцінила психічні та фізичні наслідки тривалого утримання в одиночній камері. Присуджено компенсацію: 1 700 євро (Апеляційний суд Тарту, 1 грудня 2020 р.) за 566 днів за моральну шкоду. | Порушення ст. 3 було прямо підтверджено. ЄСПЛ погодився з вітчизняними судами щодо незаконності, але визнав суму 1 700 євро необґрунтовано низькою – заявник зберіг статус жертви. ЄСПЛ вказав на відсутність значущої періодичної оцінки психічного здоров’я здатності витримувати тривале утримання в одиночній камері. | Так (виразно) |
| 6 грудня 2017 р. – 6 червня 2018 р. (залишок 747-денного періоду) | 181 | Режим камери покарання (продовження) | Адміністративний суд Тарту: провадження щодо компенсації за 7 грудня 2017 р. – 30 серпня 2018 р. в кінцевому підсумку не було розглянуто по суті (заявник звільнений у березні 2020 р.; не підтримував зв’язку; позов відхилено у жовтні 2020 р.). | Період не розглянуто по суті ЄСПЛ (заява визнана неприйнятною щодо цього періоду). | Недоступно (неприйнятна) |
| ДРУГИЙ ЗАЯВНИК (заява № 45907/20) – Шмігол | |||||
| 1 червня 2016 р. – 27 червня 2017 р. | 392 | Режим камери покарання (послідовні дисциплінарні покарання за відмову від роботи) | Апеляційний суд Тарту (29 березня 2018 р., справа № 3-17-356): Незаконно, оскільки терміни перевищували 45-денний ліміт. В’язниця не пояснила, як вона перевірила, що послідовне застосування покарання не зашкодить здоров’ю заявника. Адміністративний суд Тарту (14 грудня 2018 р., справа № 3-18-360): визнав моральну шкоду за цей підперіод; визнав визнання незаконності достатнім відшкодуванням. | Порушення ст. 3 підтверджено як частина 482-денного періоду. ЄСПЛ погодився з оцінкою Верховного суду; визнав компенсацію в розмірі 1 500 євро необґрунтовано низькою. | Так (виразно) |
| 29 червня – 22 серпня 2017 р. | 55 | Режим камери покарання | Верховний суд (15 квітня 2020 р.): Незаконно. Нижчі суди ( ) помилилися, обмеживши відповідний період до 27 червня 2017 р. Одноденна перерва була недостатньою для пом’якшення негативних наслідків одиночного ув’язнення. Всі 482 дні (1 червня 2016 р. – 26 вересня 2017 р.) визнані незаконними. Присуджено компенсацію: 1 500 євро за 482 дні. | Порушення ст. 3 підтверджено. ЄСПЛ погодився, що одноденна перерва в одиночному ув’язненні була недостатньою для ефективного переривання режиму одиночного ув’язнення. | Так (виразно) |
| 24 серпня – 26 вересня 2017 р. | 34 | Режим камери покарання | Верховний суд (15 квітня 2020 р.): Незаконно (включено до висновку про 482 дні). Присуджено 1 500 євро за весь 482-денний період, з урахуванням необхідності врахування прецедентного права ЄСПЛ щодо розміру компенсації. | Порушення ст. 3 підтверджено. 1 500 євро визнано необґрунтовано низькою сумою – заявник зберіг статус жертви відповідно до ст. 34. | Так (виразно) |
Підсумок основних висновків
| Перший заявник – всі періоди | Другий заявник – всі періоди | Остаточні висновки ЄСПЛ |
| Загальний термін утримання в одиночній камері (червень 2015 р. – грудень 2017 р.): ~28 місяців. Внутрішні суди: періоди до 10 травня 2016 р. = законні; 20 травня 2016 р. – 6 грудня 2017 р. (566 днів) = незаконні. Компенсація: 1700 євро (Апеляційний суд Тарту, 1 грудня 2020 р.). | Загальний термін утримання в одиночній камері, що розглядається: 482 дні (1 червня 2016 р. – 26 вересня 2017 р.). Всі 482 дні визнані незаконними Верховним судом (15 квітня 2020 р.), включаючи підперіоди, розділені одноденною перервою. Компенсація: 1500 євро (Верховний суд, 15 квітня 2020 р.). | Стаття 3 ЄКПЛ ПОРУШЕНА щодо: – Усіх періодів з 27 червня 2015 року по 6 грудня 2017 року (перший заявник); – Усі періоди з 1 червня 2016 р. по 26 вересня 2017 р. (другий заявник). Внутрішня компенсація (1700 євро / 1500 євро) визнана необґрунтовано низькою → обидва заявники зберегли статус жертви відповідно до ст. 34. |
Примітка: ЄСПЛ підкреслив, що 45-денний внутрішній максимум для поміщення в камеру покарання став «практично марним» через послідовне застосування, і що одиночне ув’язнення має застосовуватися лише як крайній захід, на підставі справжніх підстав, з регулярним незалежним моніторингом психічного та фізичного здоров’я ув’язненого, що перебуває в ізоляції (Правила Нельсона Мандели; Правило 43 Європейських тюремних правил; Стандарти ЄКЗК.
About The Author
