Держава має позитивний обов’язок забезпечувати захист від нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження.
«Burlya and Others v. Ukraine», п. 124; «Z. and Others v. the UK», п. 73; «Oshurko v. Ukraine», п. 68[1]; «M.C. v. Bulgaria», п. 149
Такий захист вимагає вжиття розумних та ефективних заходів з метою запобігання поганому поводженню, про яке органи влади знали чи повинні були знати. Зокрема, держава несе відповідальність за кожну особу, яка тримається під вартою, оскільки особа, перебуваючи під владою агентів держави, перебуває у вразливому становищі, а тому органи влади зобов’язані її захищати. Проте цей обов’язок необхідно тлумачити таким чином, щоб не покладати на органи влади надмірний тягар.
«Burlya and Others v. Ukraine», п. 124; «O’Keeffe v. Ireland» [GC], п. 144; «Oshurko v. Ukraine», п. 69; «Berktay v. Turkey», п. 167
Для заявника достатньо показати, що органи влади не зробили всього, що розумно очікувалося від них, для запобігання реалізації реального та прямого ризику його фізичній недоторканності, про який вони знали чи повинні були знати. Йдеться про питання, відповідь на яке залежить від сукупності обставин справи, яка розглядається.
«Keenan v. the UK», п.п. 110-115; «Oshurko v. Ukraine», п. 70
Водночас, беручи до уваги труднощі в забезпеченні правопорядку в сучасному суспільстві, непередбачуваність людської поведінки та оперативний вибір, який необхідно зробити в питаннях пріоритетності та ресурсів, межі цього позитивного зобов’язання необхідно тлумачити таким чином, щоб не накладати нездійснених або непропорційно важких завдань на органи влади.
«Đorđević v. Croatia», п. 139; «O’Keeffe v. Ireland» [GC], п. 144; «Burlya and Others v. Ukraine», п. 124
Тому не кожен стверджуваний ризик поганого поводження може тягнути за собою обов’язок за Конвенцією з боку органів влади щодо вжиття оперативних заходів для запобігання матеріалізації цього ризику. Для того щоб виникло позитивне зобов’язання, необхідно встановити, що органи влади знали або повинні були знати у відповідний момент часу про існування для встановленої особи реального та безпосереднього ризику жорстокого поводження від злочинних дій третьої сторони і що вони не вжили заходів у рамках своїх повноважень, вжиття яких, якщо судити розумно, можна було очікувати для уникнення цього ризику.
«Đorđević v. Croatia», п. 139; «O’Keeffe v. Ireland» [GC], п. 144
Ще одним важливим міркуванням є необхідність забезпечення того, щоб поліція здійснювала свої повноваження з контролю та запобігання скоєнню злочинів у спосіб, який повністю дотримується належної правової процедури та інших гарантій, які законно накладають обмеження на її повноваження в розслідуванні злочинів та притягненні правопорушників до відповідальності (у тому числі гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції).
«Đorđević v. Croatia», п. 139
[1] «Oshurko v. Ukraine», application № 33108/05, judgment 08.09.2011
About The Author
