У кожній країні є певна кількість так званих «небезпечних» ув’язнених (поняття, яке охоплює різні типи осіб), які вимагають особливих умов ув’язнення[1].
Ця група ув’язнених становить (або, принаймні, повинна становити, якщо система класифікації працює задовільно) дуже невелику частку від загальної кількості ув’язнених[2].
Однак саме ця група викликає особливе занепокоєння у Комітету з огляду на те, що необхідність вжиття виняткових заходів щодо таких ув’язнених пов’язана з більшим ризиком нелюдського поводження, ніж у випадку з середньостатистичним ув’язненим[3].
Статус усіх небезпечних ув’язнених, включаючи засуджених, має регулярно переглядатися[4].
Незалежно від тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачуються або були засуджені ув’язнені, та/або їх стверджуваної небезпеки, необхідно докладати зусиль для забезпечення їх належним стимулюванням і, зокрема, адекватним людським спілкуванням[5].
Ще одна характеристика режиму, що застосовується до небезпечних ув’язнених, викликає занепокоєння Комітету. На таких ув’язнених регулярно надягали наручники, коли їх виводили з камери, а також щоразу, коли до камери заходив співробітник. Цей захід також застосовувався під час відвідувань, а також коли відповідні в’язні користувалися телефоном. Практика регулярного застосування наручників до ув’язнених є дуже сумнівною, тим більше, коли вона застосовується упродовж тривалого періоду часу у безпечному середовищі. Для протидії будь-яким загрозам безпеці можуть та повинні бути знайдені інші засоби[6].
Крім того, перебування в наручниках під час прийому відвідувача, безумовно, може розглядатися як таке, що принижує гідність, як для відповідного ув’язненого, так і для його відвідувача[7].
Існуюча практика регулярного надягання наручників на «небезпечних» ув’язнених є непропорційною та каральною; Комітет рекомендує владі Польщі вжити негайних заходів для перегляду цієї практики[8].
Комітет знову закликає владу Польщі переглянути режим, що застосовується до ув’язнених зі статусом «N» та розробити індивідуальні плани, спрямовані на забезпечення належного психічного та фізичного стимулювання ув’язнених зазначеної категорії[9].
Комітет рекомендує вжити заходів у камерах та підрозділах «N» відвіданих установ з метою:
– розширити або вивести з експлуатації камеру в Бидгоському слідчому ізоляторі площею 5,5 кв.м.;
– зменшити наповнюваність камер з метою забезпечення щонайменше 4 кв.м. житлової площі на одного ув’язненого зі статусом «N» у багатомісних камерах;
– усунути недоліки доступу до природного світла, штучного освітлення та вентиляції;
– переглянути конструкцію вікон камер таким чином, щоб ув’язнені могли бачити за межами своїх камер;
– обладнати прогулянкові дворики укриттям від негоди[10].
Комітет закликає владу Польщі відмовитися від політики рутинного застосування засобів стримування до ув’язнених зі статусом «N» під час медичних оглядів[11].
Комітет знову закликає владу Кіпру вжити конкретних заходів для впровадження індивідуальних планів покарання та програм психосоціальної підтримки для ув’язнених, які відбувають довічне та тривале ув’язнення, а також контролювати поточну ситуацію, а також розширити доступ до широкого спектру цілеспрямованих заходів для цих ув’язнених[12].
Режим тримання ув’язнених, засуджених до довічного позбавлення волі з суворими умовами утримання, що включає драконівські обмеження та заборону контактів з іншими «довічниками», є фундаментально хибним і має бути переглянутим не лише у в’язниці Імралі, проте й у тюремній системі Туреччини в цілому. Обмеження повинні завжди ґрунтуватися на індивідуальній оцінці ризиків, а не бути автоматичним наслідком виду призначеного покарання. Крім того, ув’язнені засуджені до довічного позбавлення волі з суворими умовами утримання не повинні бути відокремлені від інших довічно засуджених лише на підставі вироку[13].
Комітет ще раз закликає владу Туреччини вжити без подальших зволікань необхідних заходів, щоб усі ув’язнені у в’язниці Імралі могли, якщо вони того бажають, мати побачення з родичами та адвокатами[14].
До перегляду відповідного законодавства Комітет рекомендує владі Туреччини вжити заходів для забезпечення того, щоб у в’язницях типу «R» і типу «Е» ув’язнені, засуджені до довічного ув’язнення з суворими умовами утримання (як й інші ув’язнені суворого режиму) могли проводити більше часу поза камерою в спілкуванні з іншими ув’язненими[15].
Встановлення особливого режиму для довічно ув’язнених має бути покладено на керівництво пенітенціарних установ та завжди базуватись на індивідуальній оцінці ризику; такий режим не повинен бути автоматичним наслідком конкретного виду призначеного покарання. Комітет хоче підкреслити, що довічно ув’язнені (як і всі ув’язнені) відправляються до в’язниці в якості покарання, а не для покарання у в’язниці[16].
Комітет закликає владу Болгарії продовжувати розвивати режим для довічно ув’язнених, зокрема, забезпечуючи більше громадських заходів (включаючи доступ до роботи та освіти) [17].
Комітет закликає владу Болгарії забезпечити, щоб ізоляція довічно ув’язнених завжди ґрунтувалося на індивідуальній оцінці ризиків та не застосовувалася довше, ніж це суворо необхідно[18].
Згідно з прецедентним правом Суду, ув’язнювати особу довічно без жодної реальної надії на звільнення є формою нелюдського поводження. Тут також слід послатися на пункт 4(a) Рекомендації Комітету міністрів Rec(2003)22 щодо умовно-дострокового звільнення[19], який чітко вказує, що закон має передбачити умовне звільнення для всіх засуджених, включаючи довічно ув’язнених[20].
Комітет закликає владу Болгарії внести зміни до законодавства з метою умовно-дострокового звільнення всіх довічно ув’язнених за умови перегляду загрози для суспільства, яку вони можуть становити, на основі індивідуальної оцінки ризиків[21].
Довічне ув’язнення має підлягати процедурі перегляду, що має супроводжуватися відповідними гарантіями. Такі перегляди повинні базуватися на індивідуальних цілях планування виконання вироку, визначених на початку відбування покарання, і регулярно переглядатися згодом. Мета повинна полягати не лише у тому, щоб надати зацікавленим ув’язненим можливість ефективного скорочення строку покарання, проте й мати мету, до якої потрібно прагнути, яка повинна мотивувати позитивну поведінку у в’язниці[22].
Політика автоматичного розміщення ув’язненого у режимі максимальної безпеки має бути переглянута з метою запровадження системи, заснованої на індивідуальній оцінці ризику та оцінці загроз безпеці персоналу та інших ув’язнених[23].
Спосіб застосування максимального режиму безпеки має бути переглянутий з метою надання ув’язненим, які підпадають під цей режим, більше часу поза камерою та ширшого спектру занять, а також можливості об’єднання разом у межах своїх відділень (крил)[24].
Комітет рекомендує владі Румунії переглянути методику включення ув’язненого до групи високого ризику[25].
Комітет рекомендує ретельно переглянути політику застосування наручників до ув’язнених із групи високого ризику, щоб переконатися, що такий захід є справді винятковим та ґрунтується на індивідуальній та всебічній оцінці ризику, проведеній належним чином навченим персоналом[26].
Необхідно покласти край практиці тримання ув’язнених із групи підвищеного ризику в наручниках під час медичних консультацій (а також будь-яких інших співбесід)[27].
Комітет рекомендує докладати подальших зусиль для розробки динамічного підходу до безпеки щодо ув’язнених, які відбувають довічне ув’язнення або дуже тривалі строки покарання. Такий підхід значною мірою залежатиме від виділення достатніх ресурсів для персоналу, який володіє та використовує навички міжособистісного спілкування, розвитку спеціального навчання та прийняття відповідних заходів утримання, що забезпечують більшу стабільність персоналу[28].
Ув’язнені, які перебувають у режимі посиленої безпеки, повинні мати індивідуальні програми цілеспрямованої діяльності різного характеру (включаючи роботу, освіту, спілкування та цільові програми реабілітації)[29].
Умови, схожі на одиночне ув’язнення, слід застосовувати лише тоді, коли вони абсолютно необхідні для поводження з відповідними ув’язненими та упродовж якомога короткого періоду[30].
Позбавлення волі є покаранням само по собі, і небезпечне посилення ув’язнення як частина покарання неприпустимо. Враховуючи потенційно шкідливі наслідки довгострокової ізоляції для відповідних ув’язнених, принцип пропорційності вимагає, щоб будь-який режим одиночного ув’язнення запроваджувався лише на основі індивідуальної оцінки ризику та лише на найкоротший можливий час[31].
[1] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 8 to 19 May 2000, Para 68, P. 28.
[2] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 8 to 19 May 2000, Para 68, P. 28.
[3] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 8 to 19 May 2000, Para 68, P. 28.
[4] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 8 to 19 May 2000, Para 69, P. 28.
[5] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 8 to 19 May 2000, Para 71, P. 29.
[6] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 8 to 19 May 2000, Para 72, P. 29.
[7] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 8 to 19 May 2000, Para 72, P. 29.
[8] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 8 to 19 May 2000, Para 72, P. 29.
[9] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 26 November to 8 December 2009, Para 91, P. 37; Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 5 to 17 June 2013, Para 50, P. 26.
[10] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 5 to 17 June 2013, Para 49, P. 26.
[11] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 5 to 17 June 2013, Para 80, P. 39; Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 26 November to 8 December 2009, Para 124, P. 47.
[12] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 February 2017, Para 83, P. 45.
[13] Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 28 to 29 April 2016, Para 13, P. 6.
[14] Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 28 to 29 April 2016, Para 15, P. 7.
[15] Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 10 to 23 May 2017, Para 51, P. 31.
[16] Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 16 to 17 January 2013, Para 17, P. 9.
[17] Report on the visit to Bulgaria carried out by the CPT from 25 September to 6 October 2017, Para 87, P. 47.
[18] Report on the visit to Bulgaria carried out by the CPT from 25 September to 6 October 2017, Para 87, P. 47.
[19] Recommendation Rec (2003) 22 on conditional release (parole) (24 September 2003).
[20] Report on the visit to Bulgaria carried out by the CPT from 25 September to 6 October 2017, Para 88, P. 47.
[21] Report on the visit to Bulgaria carried out by the CPT from 25 September to 6 October 2017, Para 88, P. 47; Report on the periodic visit to Bulgaria carried out by the CPT from 1 to 13 October 2021, Para 50, P. 29.
[22] Report on the visit to Hungary carried out by the CPT from 20 to 29 November 2018, Para 89, P. 41.
[23] Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, Para 83, P. 54.
[24] Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, Para 85, P. 56.
[25] Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, Para 87, P. 57; Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 10 to 21 May 2021, Para 94, P. 48.
[26] Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, Para 87, P. 57; Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 10 to 21 May 2021, Para 94, P. 48.
[27] Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, Para 87, P. 57; Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 10 to 21 May 2021, Para 94, P. 48.
[28] Report on the visit to Hungary carried out by the CPT from 20 to 29 November 2018, Para 94, P. 43.
[29] Report on the visit to Slovenia carried out by the CPT from 28 March to 4 April 2017, Para 47, P. 24.
[30] Report on the visit to Slovenia carried out by the CPT from 28 March to 4 April 2017, Para 47, P. 24.
[31] Report on the periodic visit to Italy carried out by the CPT from 28 March to 8 April 2022, Para. 62, P. 27.
About The Author
