Використання гумових кийків

Використання гумових кийків проти ув’язнених мало характер помсти. Це не сприяло і не могло сприяти виконанню завдань, на які були поставлені перед офіцерами в’язниці. Безпричинне насильство, до якого офіцери навмисно вдавались, мало на меті викликати у заявників почуття страху й приниження та зламати їх фізичний і моральний опір. Метою такого поводження було приниження ув’язнених та спонукання їх до покори. Крім того, удари кийком, мабуть, завдали їм сильних психічних та фізичних страждань, хоча вони, мабуть, не спричинили довгострокової шкоди для здоров’я. За цих обставин до ув’язнених застосовувалось поводження, яке можна охарактеризувати як катування.

«Dedovskiy and Others v. Russia», п. 85, п. 94[1]

Суд не встановив жодної необхідності, яка могла б виправдати використання гумових кийків проти заявника. Навпаки, дії офіцерів були вкрай непропорційними приписаним заявнику проступкам та явно не відповідали цілям, яких прагнули досягти офіцери. З поданих урядом матеріалів випливає, що група офіцерів увійшла до камери № 3, де заявника було затримано з наміром провести його обшук. Заявник відмовився виходити з камери, ображав співробітників та тягнув їх одяг.

За цих обставин офіцерам, можливо, потрібно було вдатися до фізичної сили, щоб вивести заявника з камери. Однак Суд не впевнений, що удар кийком по ув’язненому сприяв досягненню бажаного результату, а саме сприяв обшуку. Тому удар кийком був лише формою розправи або фізичного покарання.

Крім того, заявника побили не в ході випадкової операції, яка могла спричинити несподівані події, у ході проведення якої офіцери підрозділу спеціального призначення могли реагувати без попередньої підготовки. Уряд не заперечував, що офіцери заздалегідь спланували свою діяльність і що вони мали достатньо часу для оцінки можливих ризиків та вжиття всіх необхідних заходів для виконання свого завдання. Була задіяна група офіцерів, і вони явно переважали заявника, який, схоже, на той момент був у камері один. Крім того, Суд не впевнений, що заявник чинив опір наказам офіцерів таким чином, який міг спонукати використовувати гумові кийки.

Суд також пам’ятає про скаргу заявника на те, що побиття тривало в коридорі навіть після того, як він виконав наказ і залишив камеру. У цьому відношенні Суд зазначає, що якщо Уряд вважав ці твердження неправдивими, він міг спростувати їх шляхом, наприклад, показань свідків чи інших доказів. Тим не менш, в процесі провадження у Суді Уряд жодного разу не оскаржував цей аспект фактичних тверджень заявника.

Як зазначалося вище, використання гумових паличок проти заявника мало характер помсти. Це не сприяло і не могло сприяти виконанню завдань, які ставили перед собою офіцери. Каральне насильство, до якого офіцери навмисно вдавались, мало на меті викликати у заявника почуття страху й приниження та зламати його фізичний чи моральний опір. Метою такого поводження було приниження заявника та спонукання його до підкорення. Крім того, удари палиці, мабуть, заподіяли йому сильні психічні та фізичні страждання. Відповідно, мало місце порушення статті 3 Конвенції.

«Artyomov v. Russia», п.п. 169-173, п. 184[2]

[1] «Dedovskiy and Others v. Russia», application № 7178/03, judgment 15.05.2008

[2]  «Artyomov v. Russia», application № 14146/02, judgment 27.05.2010

About The Author

yagunov

See author's posts