У цьому виданні, беручи до уваги більш ніж суттєвий обсяг дослідження, я вирішив не бути занадто оригінальним.
Базовою ідеєю цього видання я вирішив залишити, як і в монографіях 2011 та 2020 років, думку Ульріха Бека про те, що сьогодні навіть теоретичні передумови «соціальної держави» та «соціального забезпечення» плавляться під пекучим сонцем глобалізації та відливаються у форми, які уможливлюють політичний вплив у відповідних сферах соціальних відносин. Те, що видає себе за універсалізм західного Просвітництва і прав людини, є нічим іншим, як голосом «мертвих, старих білих чоловіків», які ущемляють права меншин, підносячи до абсолюту свою партійну «метарозповідь»[1].
Проблема полягає у тому, що у 2025 році «старі білі чоловіки» перестали бути «мертвими», ще більше загостривши актуальність дослідження пенітенціарних систем та пенітенціарної політики у ХХІ столітті в силу радикалізації поглядів на цілі кримінального покарання, поширення застосування ув’язнення, зниження рівня толерантності до катувань та інших форм неналежного поводження (іноді до нульового рівня), знецінення реабілітаційної складової у діяльності багатьох в’язниць та системної протизаконності пенітенціарних систем у вигляді неформальних в’язничних ієрархій, глибоко інкорпорованої до сучасних пенітенціарних систем. Реабілітаційні обрії, ідеали та мрії Філадельфії та Оберну остаточно загубилися у Царстві Аїда консервативної класичної пенітенціарної думки, поступившись місцем новому символу епохи – сальвадорській мегав’язниці СЕСОТ.
Говорячи про науковий аналіз будь-якої пенітенціарної проблематики, потрібно зазначити, що у ХХІ столітті класична юридична наука вичерпала себе у своєму намаганні ідентифікувати проблеми застосування каральних практик, так само як і проблеми пенітенціарної системи, не кажучи вже про шляхи та методи вирішення таких проблем. Головними причинами такого пенологічного «вичерпання» були та залишаються консерватизм юридичної науки та її перманентна самоізоляція від глобалізаційних тенденцій та впливів.
Пенітенціарна наука та практика зробили все, що від них залежало, щоб продемонструвати свою стверджувану аполітичність, кристальність і непорочність свого «кримінально-виконавчого» елементу, створюючи мертві схоластичні конструкції навколо «виконання покарань», «виправлення» та «ресоціалізації». Намагаючись надати собі «науковість», пенітенціарна наука та практика не помічали, що, чим більше вони намагаються бути «науковими», тим більше вони стають політизованими. Традиційний (формально-юридичний) підхід до дослідження пенітенціарних систем як ізольованих національних пенологічних акваріумів, що перебувають осторонь глобалізаційних процесів, зазнав краху.
Ми можемо спостерігати дедалі більше випаровування віри у традиційне кримінальне правосуддя з його класичними «цілями», яке не здатне адаптуватися до умов сучасного світу та відповідати його об’єктивним умовам. Необхідно зробити крок, спрямований на модернізацію кримінального права та пенітенціарної науки. Питання полягає, які саме нові концепції та ідеї можуть їх врятувати.
Саме такий крок я намагався зробити у цій монографії.
Принаймні я намагався оцінити сучасні уявлення про злочин, цілі покарання, практики виконання покарань та методи поводження з девіантами максимальнореалістично.
[1] Бек, У. (2001). Что такое глобализация? Ошибки глобализма – ответы на глобализацию. Москва. С.21.
About The Author
