Щодо ув’язнених, які страждають на певне фізичне чи психічне захворювання, три фактори повинні бути взяті до уваги при вирішенні питання сумісності перебування їх під вартою: 1) стан здоров’я ув’язненого; 2) адекватність медичної допомоги в місцях позбавлення волі; 3) доцільність продовженням тримання під вартою у зв’язку зі станом здоров’я ув’язненого.
«Neshkov and Others v. Bulgaria», п. 244; «Mouisel v. France», п.п. 40-42; «Dybeku v. Albania», п. 42; «Melnik v. Ukraine», п. 94
Особлива увага повинна бути приділена в цьому зв’язку рекомендаціям, що містяться в пунктах 39 та 48 Європейських пенітенціарних правил, незважаючи на їх необов’язковий характер.
«Neshkov and Others v. Bulgaria», п. 244
Адміністрація пенітенціарних установ мусить забезпечувати охорону здоров’я всіх ув’язнених цих установ.
Правило 39 Європейських пенітенціарних правил
Ув’язнені не повинні піддаватися ніяким експериментам без їхньої згоди. Експерименти за участю ув’язнених, які можуть привести до фізичних травм, психічних страждань або завдати іншу шкоду здоров’ю, мають бути заборонені.
Правило 48 Європейських пенітенціарних правил
Ненадання належної медичної допомоги ув’язненому підпадає під дію статті 3 Конвенції, тільки якщо його фізичному чи психічному стану було завдано дійсної шкоди, або він зазнав страждань певної інтенсивності, яких можна було уникнути, або мала місце пряма загроза завдання такої шкоди або страждань.
«Aleksandr Vladimirovich Smirnov v. Ukraine», п. 51[1]; «Mikalauskas v. Malta», п. 63[2]
Якщо органи влади прийняли рішення взяти під варту особу, яка має серйозні проблеми зі здоров’ям, вони повинні продемонструвати особливу турботу щодо гарантування таких умов, які б відповідали спеціальним умовам, що випливають з конкретного захворювання.
«Pokhlebin v. Ukraine», п. 61; «Farbtuhs v. Latvia», п. 56[3]; «Barilo v. Ukraine», п. 67; «Price v. the UK», п. 30
Відсутність належної медичної допомоги може становити поводження, що суперечить статті 3 Конвенції.
«Lunev v. Ukraine», п. 71; «Sokil v. Ukraine», п. 47
При оцінці того, чи виконала держава обов’язок щодо охорони здоров’я особи, яка тримається під вартою і перебуває на утриманні держави, необхідно проаналізувати, наскільки погіршився стан здоров’я цієї особи упродовж тримання під вартою. Хоч таке погіршення саме по собі не означає порушення статті 3 Конвенції, проте воно може розглядатись як характерний елемент усіх умов тримання. Коли органи влади вирішують помістити та тримати під вартою серйозно хвору особу, вони мають виявити особливу ретельність, гарантуючи такі умови, які відповідають її спеціальним потребам, що зумовлені інвалідністю.
«Ukhan v. Ukraine», п. 73
Влада повинна забезпечити всеосяжне спостереження за станом здоров’я затриманого та його лікуванням під час перебування під вартою, своєчасні і правильні діагноз й лікування та, якщо цього вимагає медичний стан ув’язненого, регулярний і систематичний контроль і всебічну терапію, спрямовану, по можливості, на лікування захворювань затриманого або запобігання їх загостренню, а не на усунення симптомів. Влада повинна також показати, що були створені всі необхідні умови для призначеного лікування. У той самий час при оцінці адекватності лікування слід керуватися перевіркою на належне старання, бо зобов’язання держави надати лікування важко хворому затриманому є зобов’язанням дії, а не зобов’язанням результату.
«Kushnir v. Ukraine», п. 135; «Goginashvili v. Georgia», п. 71[4]; «Holomiov v. Moldova», п. 117[5]; «Popov v. Russia», п. 211[6]; «Sarban v. Moldova», п. 79
Лише той факт, що ув’язненого оглянув лікар та призначив певний вид лікування, автоматично не може привести до висновку, що медична допомога була достатньою. Органи влади мають забезпечити повну фіксацію стану здоров’я особи, яка тримається під вартою, та лікування, яке ця особа отримувала під час перебування під вартою чи позбавлення свободи; забезпечити своєчасність та правильність діагнозів та догляду; а також, у разі необхідності та залежно від характеру захворювання, забезпечити регулярний та систематичний нагляд, який включає в себе всебічний план лікування, що має бути спрямований на лікування захворювань ув’язненого та запобігання їх погіршенню, а не на усунення симптомів. Державні органи також повинні довести, що були створені умови, необхідні для призначеного лікування, щоб це лікування було дійсно отримано.
«Barilo v. Ukraine», п. 66; «Holomiov v. Moldova», п.п. 117-121; «Hummatov v. Azerbaijan», п.п. 115-116[7]; «Kharchenko v. Ukraine», п. 58; «Khudobin v. Russia», п. 83; «Kushch v. Ukraine», п. 77[8]; «Melnik v. Ukraine», п.п. 104-106; «Pokhlebin v. Ukraine», п. 61; «Popov v. Russia», п. 211; «Sarban v. Moldova», п. 79[9]; «Tymoshenko v. Ukraine», п. 200; «Ukhan v. Ukraine», п. 74; «Visloguzov v. Ukraine», п. 69
«Належність» медичної допомоги залишається найбільш важким елементом для визначення. Сам факт огляду ув’язненого лікарем та призначення йому певного виду лікування автоматично не може призвести до висновку, що медична допомога була належною.
«Hummatov v. Azerbaijan», п. 116; «Sergey Antonov v. Ukraine», п. 72
Органи влади повинні також забезпечити докладне документування стану здоров’я ув’язненого та його лікування упродовж ув’язнення, оперативність та точність діагнозу і лікування, а за умови, коли це викликано медичним станом, – регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою лікування хвороб ув’язненого або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення симптомів
«Korneykova and Korneykov v. Ukraine», п. 149[10]; «Hummatov v. Azerbaijan», п.п. 109, 114, 115; «Lutsenko v. Ukraine (№ 2)», п. 133; «Sergey Antonov v. Ukraine», п. 72; «Khudobin v. Russia», п. 83; «Popov v. Russia», п. 211
Державні органи влади також повинні довести, що було створено умови, необхідні для фактичного надання призначеного лікування.
«Sergey Antonov v. Ukraine», п. 72; «Hummatov v. Azerbaijan», п. 116; «Holomiov v. Moldova», п. 117
У той же час обов’язок держави вилікувати тяжко хворого ув’язненого є обов’язком вжиття засобів, а не досягнення результату (критерій належної старанності).
«Sergey Antonov v. Ukraine», п. 72; «Goginashvili v. Georgia», п. 71
Статтю 3 Конвенції не можна тлумачити як таку, що гарантує кожному ув’язненому медичну допомогу на рівні «найкращих закладів охорони здоров’я», хоча загалом ресурси медичних установ пенітенціарної системи обмежені порівняно з ресурсами закладів охорони здоров’я».
«Sergey Antonov v. Ukraine», п. 74; «Grishin v. Russia», п. 76
Суд залишає за собою достатню гнучкість при визначенні того, який саме рівень охорони здоров’я вимагався у контексті конкретних обставин справи. Зазначений стандарт має бути «сумісним з людською гідністю» ув’язненого та повинен враховувати «практичні потреби ув’язнення».
«Korneykova and Korneykov v. Ukraine», п. 150; «Sergey Antonov v. Ukraine», п. 74; «Aleksanyan v. Russia», п. 140; «Lunev v. Ukraine», п. 71[11]
Перенаселення, неналежне медичне лікування та незадовільні санітарні умови тримання заявника упродовж усього часу становили поводження, що принижує людську гідність.
«Melnik v. Ukraine», п.п. 110-112; «Peers v. Greece», п. 74
Незабезпечення ув’язненому належної медичної допомоги та лікування становило нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження.
«Kucheruk v. Ukraine», п. 152
[1] «Aleksandr Vladimirovich Smirnov v. Ukraine», application № 69250/11, judgment 13.03.2014
[2] «Mikalauskas v. Malta», application № 4458/10, judgment 23.06.2013
[3] «Farbtuhs v. Latvia», application № 4672/02, judgment 02.12.2004
[4] «Goginashvili v. Georgia», application № 47729/08, judgment 04.10.2011
[5] «Holomiov v. Moldova», application № 30649/05, judgment 07.11.2006
[6] «Popov v. Russia», application № 26853/04, judgment 13.07.2006
[7] «Hummatov v. Azerbaijan», application № 9852/03, 13413/04, judgment 29.11.2007
[8] «Kushch v. Ukraine», application № 53865/11, judgment 03.12.2015
[9] «Sarban v. Moldova», application № 3456/05, judgment 04.10.2005
[10] «Korneykova and Korneykov v. Ukraine», application № 56660/12, judgment 24.03.2016
[11] «Lunev v. Ukraine», application № 4725/13, judgment 22.10.2015
About The Author
