18 вересня 2026 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) оприлюднило тематичну доповідь, підготовлену за результатами роботи Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні за період з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2026 року (Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights [OHCHR], 2026, para. 1). Доповідь ґрунтується передусім на конфіденційних інтерв’ю з постраждалими, а також на судових документах, офіційних даних та відкритих джерелах; факти включалися за стандартом «розумні підстави вважати» (OHCHR, 2026, paras. 9, 11). Верховний комісар Фолькер Тюрк охарактеризував встановлене як частину «жахливої практики катувань, залякування та примусу» (UN News, 2026; Deutsche Welle, 2026).
Загалом задокументовано 1004 випадки, з яких 984 стосуються звітного періоду, а 20 сталися до 2022 року, але раніше не були обліковані; при цьому один «випадок» означає одну постраждалу особу і може охоплювати багато епізодів насильства (OHCHR, 2026, para. 2). 89 відсотків випадків віднесено на рахунок органів влади Російської Федерації (збройні сили, Федеральна служба виконання покарань, ФСБ), 11 відсотків – на рахунок органів влади України (Збройні Сили, Державна кримінально-виконавча служба, СБУ) (OHCHR, 2026, para. 3).
За підрахунком на основі даних доповіді, понад 80 відсотків постраждалих (823 з 1004) – чоловіки, переважно у місцях несвободи; жінки та діти страждали головним чином на окупованій території (OHCHR, 2026, paras. 16, 60; UN News, 2026). УВКПЛ наголошує, що ці дані є репрезентативними, але не вичерпними: Російська Федерація не надала доступу ні до окупованих територій, ні до військовополонених і цивільних затриманих, а самі постраждалі мовчать через травму, сором, стигму, страх звинувачень у колабораціонізмі та недовіру до правоохоронних органів, тому реальна кількість є значно більшою (OHCHR, 2026, paras. 10, 13; Radio Svoboda, 2026). Ключовий висновок полягає в тому, що сексуальне насильство застосовувалося як метод катування та інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (OHCHR, 2026, para. 2).
Російським органам влади атрибутовано 892 випадки (725 чоловіків, 151 жінка, 14 дівчат і 2 хлопці) у трьох контекстах (OHCHR, 2026, para. 16). Перший – українські військовополонені та утримуваний медичний персонал: з 915 опитаних після звільнення 572 особи (63 відсотки) надали послідовні й детальні свідчення. Ураження геніталій електричним струмом за допомогою польового телефона ТА-57 («тапіка») або електрошокера пережили 155 осіб (27 відсотків), побиття геніталій – 246 (43 відсотки), примусове оголення – 372 (65 відсотків); 75 відсотків зазнали кількох форм насильства, 72 відсотки – неодноразово, 48 відсотків – у кількох місцях тримання, що вказує на системність практики (OHCHR, 2026, paras. 17–23).
Насильство супроводжувало всі етапи полону – від захоплення та етапування, процедури «приймання» і допитів до обшуків камер та останніх днів перед обміном; найчастіше його вчиняв персонал ФСВП, а зафіксовано його у 83 офіційних установах та 81 неофіційному чи транзитному місці в шести регіонах України і двадцяти п’яти регіонах Російської Федерації (OHCHR, 2026, paras. 21, 24–30).
Другий контекст – цивільні затримані: 205 випадків (156 чоловіків, 48 жінок, 1 хлопець), зокрема 13 зґвалтувань, переважно під час допитів з метою отримання відомостей, зізнань або примусу до співпраці; ще 19 випадків 2014–2022 років засвідчують тяглість цієї практики (OHCHR, 2026, paras. 31–33, 38).
Третій контекст – насильство поза місцями несвободи в населених пунктах під окупацією: 95 цивільних осіб (72 жінки, 8 чоловіків, 14 дівчат, 1 хлопець), 57 зґвалтувань, з яких 15 групових; наймолодшій постраждалій було чотири роки, найстаршій – 82, у трьох жінок унаслідок зґвалтування народилися діти (OHCHR, 2026, paras. 42–43; Sheludkova, 2026). Типовими обставинами були самовільне заселення військових у приватні будинки, обшуки, викрадення та «фільтрація»; більшість випадків припадає на березень–листопад 2022 року, однак вони фіксуються і у 2025 році, тож ризик для жінок і дівчат у прифронтових громадах зберігається (OHCHR, 2026, paras. 50–56).
Принципово різною є реакція держав. УВКПЛ не відомо про жодні кроки Російської Федерації з розслідування чи переслідування таких діянь; натомість федеральні закони № 270-ФЗ (2023) та № 64-ФЗ (2024) звільняють військовослужбовців від кримінальної відповідальності, процесуальні гарантії в місцях тримання не діють, а лікарі подекуди були присутні при знущаннях або брали в них участь (OHCHR, 2026, paras. 5, 57–58). Контекст доповнює те, що у вересні 2025 року Росія денонсувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням, а у травні 2026 року була вперше включена до «чорного списку» Генерального секретаря ООН щодо сексуального насильства в конфліктах (Sheludkova, 2026).
Водночас Україна надає УВКПЛ повний і конфіденційний доступ, в офіційних місцях тримання гарантії загалом дотримуються; укладено Рамкову програму співпраці з ООН (2022), діє спеціалізований підрозділ Офісу Генерального прокурора, ратифіковано Римський статут, ухвалено Закон № 4067-IX про невідкладні проміжні репарації та підзаконні акти до нього (червень 2026 року) (OHCHR, 2026, paras. 7, 77–81).
Рекомендації адресовано всім сторонам (припинити всі форми сексуального насильства, запровадити плани запобігання, оперативно, ретельно й неупереджено розслідувати всі випадки з притягненням до відповідальності також командирів, забезпечити репарації та комплексні послуги для постраждалих), Російській Федерації (припинити застосування сили і вивести війська, публічно засудити насильство, надати доступ незалежним спостерігачам, скасувати норми про звільнення від відповідальності), Україні (захистити полонених на початковому етапі полону і якнайшвидше переводити їх до офіційних місць тримання, залучати постраждалих до формування послуг, забезпечити ресурсами закон про репарації) та міжнародній спільноті (OHCHR, 2026, paras. 85–88).
За словами Верховного комісара, винні мають відповідати «незалежно від звання чи приналежності» (UN News, 2026). Отже, доповідь фіксує не поодинокі ексцеси, а сексуальне насильство як складову системи катувань у місцях несвободи під контролем Російської Федерації; асиметрія сторін полягає не лише в масштабах, а й в інституційній реакції: законодавчо закріплена безкарність проти співпраці з моніторинговими механізмами за ще не завершеного притягнення винних до відповідальності.
References
Deutsche Welle. (2026, September 18). Voina v Ukraine: OON zafiksirovala bolee 1000 sluchaev seksualizirovannogo nasiliia [War in Ukraine: UN recorded more than 1,000 cases of sexualized violence]. https://amp.dw.com/ru/vojna-v-ukraine-oon-zafiksirovala-bolee-1000-slucaev-seksualizirovannogo-nasilia/a-79332238
Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. (2026). Sexual violence in the context of the Russian Federation full-scale armed attack against Ukraine: 24 February 2022 – 31 July 2026 (A/HRC/63/CRP.2). https://www.ohchr.org/sites/default/files/documents/hrbodies/hrcouncil/sessions-regular/session63/a-hrc-63-crp-2.pdf
Radio Svoboda. (2026, September 19). OON opisala 1004 sluchaia seksual’nogo nasiliia v khode voiny v Ukraine [UN described 1,004 cases of sexual violence during the war in Ukraine]. RFE/RL. https://www.svoboda.org/a/oon-opisala-1004-sluchaya-seksualjnyh-pytok-v-hode-voyny-v-ukraine/33859475.html
Sheludkova, I. (2026, September 18). Seksual’noe nasilie kak oruzhie i pytka: 89% prestuplenii soversheny silami RF s nachala voiny protiv Ukrainy [Sexual violence as a weapon and torture: 89% of crimes committed by Russian forces since the start of the war against Ukraine]. Euronews. https://ru.euronews.com/2026/09/18/sexual-violence-war-russia-ukraine-un-report
UN News. (2026, September 18). Ukraina: doklad OON raskryvaet «uzhasaiushchuiu kartinu» seksual’nogo nasiliia v usloviiakh voiny [Ukraine: UN report reveals “horrifying picture” of sexual violence in wartime]. United Nations. https://news.un.org/ru/story/2026/09/1468708
About The Author
