Комітет розуміє «одиночне ув’язнення» як утримання ув’язненого окремо від інших ув’язнених, наприклад: 1) на підставі рішення суду; 2) як дисциплінарну санкцію, передбачену в рамках пенітенціарної системи; 3) як адміністративний превентивний захід; 4) як захід для захисту самого ув’язненого[1].
Ув’язнений, щодо якого застосовується такий захід, утримується, як правило, сам, проте, в деяких державах він може утримуватися разом з одним або двома іншими ув’язненими[2].
Водночас одиночне ув’язнення само по собі потенційно створює проблеми, пов’язані із забороною катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання[3].
Крім того, воно може створювати умови для навмисного жорстокого поводження з ув’язненими поза увагою інших ув’язнених і персоналу в’язниці[4].
Одиночне ув’язнення ще більш обмежує і без того дуже обмежені права осіб, позбавлених волі. Ці додаткові обмеження не притаманні позбавленню волі як такому, і отже повинні бути окремо обґрунтовані. Для перевірки того, чи є застосування будь-якого специфічного заходу виправданим, доцільно використовувати традиційні критерії, закріплені в положеннях Європейської конвенції з прав людини та розвинуті у практиці ЄСПЛ:
(a) Пропорційним: будь-яке додаткове обмеження прав ув’язненого повинно бути пов’язане з реальною або потенційною шкодою, яку спричинили або можуть спричинити його дії (або з потенційною шкодою, якої йому може бути завдано) в пенітенціарній установі. Враховуючи, що одиночне ув’язнення є серйозним обмеженням прав ув’язненого і містить в собі ризики для самого ув’язненого, фактична або потенційна шкода повинна бути принаймні настільки же серйозною, наскільки серйозним є сам захід, і піддаватися усуненню тільки за допомогою цього заходу. Це знайшло своє відображення, наприклад, у тому, що в більшості країн особи утримуються в одиночній камері як покарання лише за найсерйозніші дисциплінарні проступки, але цей принцип повинен дотримуватися щоразу, коли застосовується цей захід. Чим довше триває одиночне ув’язнення, тим переконливішими мають бути підстави для нього і тим пильніше належить стежити за тим, щоб застосування цього заходу досягло визначеної мети[5].
(b) Правомірним: необхідно передбачити в національному законодавстві відповідні положення для кожного виду одиночного ув’язнення, що допускається в країні. Ці положення мають бути розумними. Їх необхідно повідомити у зрозумілій формі всім, хто може піддаватися одиночному ув’язненню. У законі слід чітко визначити конкретні обставини, за яких кожний вид одиночного ув’язнення може бути застосований; осіб, які можуть його призначати; процедури, яких мають дотримуватися такі особи; право ув’язненого висловлювати свої погляди в рамках процедури прийняття рішення про застосування одиночного ув’язнення; вимогу інформувати ув’язненого, щодо якого було вирішено застосувати такий захід, у якомога докладнішій формі, про підстави прийняття такого рішення (зрозуміло, що у певних випадках можуть існувати розумні підстави не надавати специфічної інформації з причин дотримання безпеки або в цілях захисту інтересів третіх осіб); періодичність та порядок перегляду рішень, а також процедуру оскарження рішень. Режим кожного виду одиночного ув’язнення повинен бути встановлений законом, при цьому кожний з режимів має чітко відрізнятися від інших[6].
(c) Підзвітним: повинні здійснюватися та зберігатися докладні записи стосовно рішень про одиночне ув’язнення особи та стосовно перегляду таких рішень. Записи повинні чітко вказувати на фактори, які було взято до уваги при винесенні рішень, та на інформацію, на яку вони спиралися. Також мають здійснюватися записи про участь ув’язненої особи в процедурі прийняття рішень про її поміщення в одиночну камеру або про її відмову брати участь у такій процедурі. Крім того, повинні докладно реєструватися всі контакти персоналу тюремної установи з особою під час її одиночного ув’язнення, спроби налагодити з нею діалог та її реакція на такі спроби[7].
(d) Необхідним: правило, згідно з яким допускаються тільки такі обмеження, які є необхідними для безпечного і належного утримання особи та дотримання вимог правосуддя, однаковою мірою застосовуються і до осіб, що перебувають в одиночному ув’язненні. Відповідно, під одиночного ув’язнення особу не повинно бути, наприклад, автоматично позбавлено права на побачення, телефонні розмови та листування або доступу до видів діяльності, що зазвичай є доступними для ув’язнених осіб (як-от матеріалів для читання). Так само, режим має бути достатньо гнучким, або дозволяти усувати будь-які обмеження, які у конкретних випадках не вважаються необхідними[8].
(e) Недискримінаційним: при прийнятті рішення про одиночне ув’язнення особи треба стежити не лише за тим, щоб бралися до уваги всі питання, які є важливими у справі, але також за тим, щоб не бралися до уваги ті питання, які не мають значення для справи. Органи влади повинні стежити за застосуванням будь-якого виду одиночного ув’язнення для того, щоб переконатися, що цей захід не застосовується непропорційно, без об’єктивного і розумного виправдання і не є спрямованим проти конкретного ув’язненого або групи ув’язнених[9].
Особи, що відбувають одиночне ув’язнення, повинні утримуватися у гідних умовах. Крім того, такий захід повинен передбачати накладення мінімальних обмежень на ув’язнених з урахуванням мети його застосування і поведінки ув’язнених і завжди супроводжуватися енергійними зусиллями тюремного персоналу на усунення існуючих проблем[10].
Режими одиночного ув’язнення, зокрема, повинні бути якомога більш позитивними та спрямованими на усунення чинників, які виправдовують необхідність застосування заходу[11].
Процедури прийняття рішень про застосування одиночного ув′язнення та їхнього перегляду повинні передбачати правові та практичні гарантії[12].
Треба забезпечити, щоб одиночне ув’язнення завжди являло собою пропорційну реакцію на складні ситуації, що виникають у в’язницях. Це сприятиме позитивним відносинам між персоналом та ув’язненими і обмежить шкоду, завдану особам, які дуже часто вже належать до найбільш неспокійних і неврівноважених осіб, що утримуються у в’язниці[13].
[1] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 54.
[2] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 54.
[3] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 53.
[4] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 53.
[5] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 55.
[6] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 55.
[7] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 55.
[8] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 55.
[9] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 55.
[10] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 64.
[11] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 64.
[12] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 64.
[13] Одиночне ув’язнення. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part2, 2011. П. 64.
