Три статистичні ряди – чисельність населення Російської Федерації, чисельність ув’язнених і втрати російських військ у війні проти України – зазвичай аналізуються окремо, однак після 24 лютого 2022 року вони утворюють єдиний механізм. На основі зіставлення річних показників за 1991–2026 роки можна дійти висновку, що різке скорочення в’язничного населення Росії не є наслідком ні демографічного спаду, ні «гуманізації» кримінальної політики, а значною мірою відображає переміщення ув’язнених на фронт, де вони зазнають непропорційно високих втрат, які, своєю чергою, поглиблюють демографічну кризу.
Чисельність населення наведено як розумне середнє офіційної оцінки Росстату на 1 січня та оцінки ООН на середину року. Чисельність ув’язнених охоплює всіх осіб в установах кримінально-виконавчої системи, включно із СІЗО, станом на 1 січня, а для 2023–2026 років – за даними ФСВП Росії, UNODC та заявами керівництва ФСВП і Верховного Суду РФ. Там, де опублікованих даних немає, наведено орієнтовні оцінки автора з огляду на тенденції попередніх років і війну (позначено знаком «≈» і «оцінка автора»). З 2015 року Росстат включає до населення РФ окупований український Крим, а пенітенціарна статистика з 2014 року – установи на окупованих територіях України, що лише применшує реальний масштаб скорочення.
ДИНАМІКА НАСЕЛЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
Населення Росії пройшло три фази: максимум 148,6 млн у 1991–1993 роках; скорочення до 143,4 млн у 2009–2010 роках; формальне «зростання» до 147,1 млн у 2020 році, яке майже повністю пояснюється включенням до обліку окупованого Криму (стрибок приблизно на 2,6 млн осіб у 2015 році) та ретроспективним перерахунком за переписом 2021 року, якість якого обґрунтовано оскаржується. З 2021 року триває нове скорочення (джерело – Росстат; ООН).
Показники 2022–2026 років є верхньою межею. Природне скорочення у 2024 році становило 599 тис. осіб, сумарний коефіцієнт народжуваності на кінець 2025 року знизився до 1,374. З 2025 року Росстат припинив публікацію майже всіх демографічних показників, оцінку населення на 1 січня 2026 року не оприлюднено, а незалежні демографи оцінюють постійне населення приблизно в 140 млн осіб. Значення 144,1 млн на 2026 рік є консервативним і не повністю враховує бойові втрати та еміграцію. Крім того, у призовний і «контрактний» вік входить нечисленне покоління демографічної ями 1990-х років, тож мобілізаційний ресурс молодих чоловіків скорочується незалежно від війни.
ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ УВ’ЯЗНЕНИХ
В’язничне населення Росії скоротилося від понад 1 млн осіб наприкінці 1990-х років (пік – 1 073,2 тис. у березні 2000 року) до 282 тис. у травні 2026 року. Скорочення 2000–2021 років було поступовим і пов’язаним з амністіями, лібералізацією кримінального закону та альтернативними покараннями; протягом 2021 року воно сповільнилося до 17–18 тис. осіб на рік. Концепція розвитку кримінально-виконавчої системи 2021 року ставила за мету досягти 300 тис. ув’язнених лише до 2030 року.
З 1 січня 2022 року по травень 2026 року в’язничне населення скоротилося з 465,9 тис. до 282 тис. осіб, тобто на 184 тис., або на 39,5 %; лише у вересні–жовтні 2022 року, без жодної амністії, кількість засуджених у колоніях зменшилася на 23 тис.
За довоєнного темпу (20–25 тис. на рік) у травні 2026 року в установах мало б перебувати 360–380 тис. осіб, отже, 80–100 тис. осіб не пояснюються жодною «гуманізацією» (оцінка автора).
Це нижня межа, обчислена за залишками, а не за потоками, тому вона узгоджується з оцінкою української розвідки про 140–180 тис. залучених до війни засуджених станом на листопад 2024 року.
Оцінка на жовтень 2026 року (близько 270 тис.) ґрунтується на темпі скорочення 2025–2026 років (близько 2 тис. на місяць) і липневому 2026 року законі, що розширив коло засуджених, які можуть укладати контракти.
ПОРІВНЯННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ І ЧИСЕЛЬНОСТІ УВ’ЯЗНЕНИХ
Зіставлення двох рядів дозволяє відкинути припущення, що скорочення кількості ув’язнених є наслідком демографічного спаду.
У 2000–2021 роках населення коливалося в межах 143–147 млн, а рівень ув’язнення знизився з 722 до 329 на 100 тис., тобто визначався кримінальною політикою, а не демографією. У 2021 – травні 2026 року населення зменшилося приблизно з 146,7 до 144,1 млн (на 1,8 %), а кількість ув’язнених – з 483 до 282 тис. (на 41,6 %): в’язничне населення скорочувалося більш ніж у 20 разів швидше. Рівень ув’язнення впав до 196 на 100 тис., що збігається з оцінкою World Prison Brief (197). Найрізкіший злам припадає на 2023–2024 роки (з 297 до 243), коли масовим стало вербування до «Шторм Z».
ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО БОЙОВІ ВТРАТИ РОСІЇ
Росія офіційно не розкриває своїх втрат. За даними Генштабу ЗСУ, загальні бойові втрати особового складу російських військ (загиблі й поранені) з 24 лютого 2022 року по 1 жовтня 2026 року становлять близько 1 535 870 осіб. Поіменний список загиблих «Медіазони» і Російської служби Бі-Бі-Сі на 21 вересня 2026 року налічував 258 989 осіб; «Медуза» і «Медіазона» оцінили кількість загиблих на кінець 2025 року в 352 тис., британська розвідка на травень 2026 року – майже в 500 тис.
Ув’язнені – непропорційно уражена категорія. «Вагнер» завербував щонайменше 48 366 ув’язнених; із 19 547 загиблих «вагнерівців» під Бахмутом 17 175 (88 %) були колишніми в’язнями, а загинув приблизно кожен третій завербований. До «Шторм Z» у 2023 році завербовано 28,2–29 тис. ув’язнених. На липень 2026 року поіменно встановлено 26 069 загиблих колишніх ув’язнених – кожен десятий у списку. Ця цифра свідомо занижена: статус визначають лише за оприлюдненим вироком, а в підрозділах «Шторм V» засуджені отримують звичайні жетони. Частка 10 % від 352–500 тис. загиблих дає 35–50 тис., а «вагнерівська» частка загиблих (35 %) від 140–180 тис. завербованих – 49–63 тис. загиблих ув’язнених (оцінка автора).
Взаємозв’язок демографічної динаміки, скорочення кількості ув’язнених і бойових втрат
Зіставлення трьох рядів виявляє причинно-наслідковий ланцюг.
Перша ланка – демографічна: Росія вступила у війну з природним скороченням, низькою народжуваністю і нечисленним поколінням молодих чоловіків; часткова мобілізація 2022 року спричинила масову еміграцію і виявилася політично ризикованою, тому держава перейшла до комплектування армії за рахунок груп, залучення яких не викликає суспільного опору.
Друга ланка – пенітенціарна. Ув’язнені стали найдоступнішим резервом: чоловіки працездатного віку, залежні від адміністрації, без можливості перевірити обіцянки вербувальників, а їхня загибель має мінімальний суспільний резонанс. Законодавча інституціоналізація вербування (листопад 2022, червень 2023, 2024 – підслідні й підсудні, липень 2026) пояснює безперервність скорочення та історичний мінімум у СІЗО – 89 тис. у березні і 85 тис. у травні 2026 року.
Третя ланка – бойова. Колишніх ув’язнених використовували в штурмових підрозділах із найвищою смертністю. «Надлишкове» скорочення в’язничного населення (80–100 тис.), оцінка розвідки (140–180 тис. завербованих) і понад 26 тис. поіменно встановлених загиблих ув’язнених узгоджуються між собою: десятки тисяч осіб, які «зникли» з пенітенціарної статистики, загинули або були поранені на фронті.
Четверта ланка – зворотний демографічний вплив. Втрати зосереджені серед чоловіків 18–50 років; 352–500 тис. загиблих – це 0,25–0,35 % населення, що порівнянно з річним природним скороченням (599 тис. у 2024 році). Разом з еміграцією вони пояснюють значну частину розриву між офіційною (близько 146 млн) і незалежними (близько 140 млн) оцінками населення. Отже, утворюється замкнене коло: демографічна криза звужує мобілізаційну базу, держава компенсує її вербуванням у в’язницях, ув’язнені гинуть непропорційно часто, а їхня загибель поглиблює демографічну кризу.
ВИСНОВКИ
Скорочення кількості ув’язнених у 2022–2026 роках майже на 40 % більш ніж у 20 разів випереджає скорочення населення, не пояснюється довоєнною тенденцією і хронологічно збігається з хвилями вербування «Вагнера», «Шторм Z» і «Шторм V». Офіційні «історичні мінімуми» є статистичним відбитком перетворення пенітенціарної системи на мобілізаційний резерв, що визнає і керівництво ФСВП. Ціною цього «мінімуму» є десятки тисяч загиблих ув’язнених, а демографічні втрати, приховані закриттям статистики Росстату, роблять скорочення населення Росії незворотним у середньостроковій перспективі.
About The Author
