Щиро запрошуємо усіх експертів у сфері кримінального права, кримінології, соціології, політичної науки та інших сфер та галузей для обговорення актуальних питань впливу російської агресії на державу та суспільство.

Дата: 28 листопада 2025 року

Час: 11:00 (Київський час)

Формат: онлайн

Текст монографії за посиланням

Доступ: за посиланням

Meeting ID: 797 3282 4225

Passcode: 9akLq6

Olena Chaltseva, Head of the Department of Political Science and Public Administration (Vasyl Stus Donetsk National University), D.Sc. in Political Science, Ph.D in History, Professor

Andrii Chernousov, Vice-Chair of Kharkiv Institute for Social Research, Ph.D in Sociology

Khatia Dekanoidze, Member of Parliament of Georgia, Minister of Education and Science of Georgia (2012), Head of the National Police of Ukraine (2015–2016)

Maryna Demura, Legal Expert, the Human Rights Centre ZMINA, Associate Professor (Yaroslav Mudryi National Law University), Associate Professor, Attorney at Law, Ph.D in Law

Yanina Hrabova, Information, Counselling and Legal Assistance Program Coordinator, Norwegian Refugee Council, Attorney at Law, Ph.D in Law

Yurii Kanikaiev, Attorney at Law

Oleksandr Leshchenko, Associate Professor of the Kyiv University of Intellectual Property and Law, Managing Partner of Leshchenko & Partners Law Firm, Associate Professor, Attorney at Law, Ph.D in Law

Tetiana Melnychuk, Associate Professor (National University ‘Odesa Law Academy’), Associate Professor (Osnabrück University), Attorney at Law, Ph.D in Law

Mykola Polovyi, Professor (Faculty of Social and Economic Sciences, Comenius University Bratislava), D.Sc. in Political Science, Ph.D in History

Dmytro Tupchiienko, Prof. Doc. (cand) and Lecturer (University of East London), Attorney at Law

Dmytro Yagunov, Associate Professor (Eberhard Karls University), Associate Professor (Vasyl Stus Donetsk National University), Member of the Confederation of European Probation, Ph.D in Public Administration, D.Sc. in Political Science, MSSc in Criminal Justice, Attorney at Law

Albert Yezerov, Judge of Supreme Court (Ukraine), Associate Professor, Ph.D in Law

Valentyna Yurchenko, Expert in civil and family law, Attorney at Law

До списку санкцій увійшли посадовці слідчого ізолятора в Таганрозі, де українська журналістка Вікторія Рощина померла під час утримання під вартою в Росії.

Ключові фігури у списку санкцій

Серед тих, хто, як очікується, зазнає санкцій ЄС, є:

Андрій Поляков, голова Федеральної служби виконання покарань у Ростовській області Росії, який курує установи, де українських в’язнів піддавали побиттю, катуванням, голодуванню та відмовляли в медичній допомозі. Під його керівництвом в СІЗО-2 в Таганрозі умови утримання призвели до смерті журналістки Вікторії Рощиної.

Андрій Михайличенко та Андрій Сапицький, обидва заступники начальника СІЗО-2, нібито брали участь у систематичних тортурах. За повідомленнями, щонайменше 15 ув’язнених померли внаслідок знущань у цій установі. Олександр Штод, директор установи, також включений до списку за свою роль у підтримці нелюдських умов.

До списку також включені російські судові чиновники, причетні до політично мотивованих судових переслідувань, зокрема Тимур Вахрамов, суддя, який виносив рішення проти російських журналістів та активістів, та Артемій Тельмінов, слідчий, який вів справи проти соратників покійного опозиційного лідера Олексія Навального.

Справа Вікторії Рощиної

27-річна журналістка зникла на окупованих Росією територіях України в серпні 2023 року. Росія підтвердила її присутність на своїй території в травні 2024 року, але протягом кількох місяців відмовлялася надавати інформацію про її стан.

Зрештою Росія повідомила про її смерть 19 вересня 2024 року. Українська військова розвідка вказала, що Рощина була в списку для обміну і її повернення було затверджено.

Повний масштаб її поводження під вартою став зрозумілим у березні 2025 року, коли журналісти виявили, що її жорстоко катували. На її тілі були ножові поранення, а на момент смерті вона важила менше 30 кілограмів.

Україна отримала її тіло в лютому 2025 року, хоча воно було помилково ідентифіковано як «неідентифіковане тіло чоловіка» і в ньому бракувало кількох внутрішніх органів. 8 серпня в Києві відбулася церемонія прощання.

Вплив санкцій

Після офіційного прийняття санкції заморозять активи десяти осіб на території ЄС і заборонять їм в’їзд до країн ЄС.

Цей крок є продовженням зусиль ЄС щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у порушеннях прав людини, пов’язаних з війною Росії в Україні.

Уряд вже давно доручив державній пенітенціарній службі створити відділення у в’язницях для 15-17-річних, які вчинили тяжкі злочини. Зараз це завдання розширюється і буде поширюватися також на 13-14-річних, повідомило Міністерство юстиції Швеції.

Швеція вже багато років бореться з бандами, які постійно вербують неповнолітніх, щоб ті скоювали для них тяжкі злочини, аж до вбивств. За чинним законодавством, 13- і 14-річні ще не підлягають кримінальній відповідальності. Законопроєкт ліберально-консервативного уряду прем’єр-міністра Ульфа Крістерссона має на меті змінити це в майбутньому для особливо тяжких злочинів.

Зниження віку кримінальної відповідальності за найтяжчі злочини важливе, зокрема, для захисту суспільства, а також для допомоги дітям, які хочуть покинути злочинний шлях, заявив міністр юстиції Гуннар Стреммер. Він говорив про 100-150 місць для злочинців віком від 13 до 17 років.

За даними уряду, окремі відділення у в’язницях для дітей мають бути готові до роботи з 1 липня 2026 року. У шести в’язницях мають бути створені відділення для хлопців, у двох – для дівчат. Молодші та старші підлітки мають бути розділені між собою, і ці плани не повинні порушувати Конвенцію ООН про права дитини, повідомило Міністерство.

Вона виклала план реформування ЄКПЛ, щоб вона могла відповідати сучасним викликам, пов’язаним з нелегальною імміграцією, таким як банди, що займаються незаконним перевезенням людей.

Мелоні оголосила про зустріч у Брюсселі в четвер, 23 жовтня 2025 року, напередодні саміту Європейської ради, для обговорення питань, що варіюються від депортації мігрантів, засуджених за злочини, до інших інноваційних рішень щодо нелегальної міграції. У неформальній зустрічі взяли участь лідери Австрії, Бельгії, Болгарії, Кіпру, Данії, Німеччини, Греції, Латвії, Італії, Мальти, Нідерландів, Польщі та Швеції.

Європейський суд з прав людини, що входить до складу Ради Європи, був створений для забезпечення дотримання ЄКПЛ, який піддається критиці за те, що зв’язує руки європейським урядам у питанні нелегальної імміграції.

Наприклад, план Мелоні щодо Албанії, згідно з яким мігранти, затримані в Середземному морі, будуть оброблятися в Албанії, яка не є членом ЄС, зіткнувся з юридичними труднощами. Данія також досягла угоди з Руандою про обробку заяв про надання притулку, але угода залишається в силі через побоювання щодо можливих юридичних перешкод, включаючи ЄКПЛ. Тим часом Нідерланди готуються відправити заявників, яким було відмовлено в притулку, до Уганди в рамках плану, який, як очікується, також зіткнеться з юридичними проблемами.

Джорджія Мелоні раніше заявляла, що зараз саме час переглянути міжнародні конвенції та забезпечити, щоб їх виконання відображало сучасні реалії нелегальної міграції — виклики, які були немислимими, коли ці конвенції були написані та підписані Італією.

У своїй недавній промові на Генеральній Асамблеї ООН Мелоні зазначила:

«Ці правила були встановлені в той час, коли масової нелегальної міграції не існувало, як і торговців людьми. … Ці конвенції більше не актуальні в цьому контексті, і коли вони інтерпретуються ідеологічно та однобічно політизованими суддями, вони в кінцевому підсумку порушують закон, а не підтримують його».

У причинах запровадження санкцій вказано: «Ілля Сорокін, на прізвисько «Доктор Зло», є медиком у виправній колонії № 10 у Мордовії, Росія. Військовополонені, які там утримуються, згадують нелюдське і принизливе поводження, від сексуального насильства до інших видів фізичного насильства й ідеологічного впливу. Таке принизливе поводження є порушенням Женевських конвенцій. Ілля Сорокін відмовився лікувати українських військовополонених, які утримувались у виправній колонії № 10 у Мордовії. Він неодноразово катував військовополонених електричним струмом, змушував їх гавкати, співати російські патріотичні пісні й піддавав їх іншим принизливим діям. Ілля Сорокін відкрито підтримує військове минуле Росії та триваючу війну в Україні, а також регулярно публікує націоналістичні дописи і дописи про війну у своїх соціальних мережах, зокрема з використанням символу «Z». Таким чином, Ілля Сорокін підтримує дії й політику, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету й незалежності України».

У липні 2025 року «Схеми» опублікували розслідування про систематичні тортури щодо українських військовополонених у колонії №10 у Мордовії у Росії. Журналістам вдалося ідентифікувати лікаря за допомогою свідчень колишніх бранців, яких утримували там з лютого 2023 року по квітень 2025-го, і відкритих джерел – зокрема, фото й відео співробітників медико-санітарної частини, яка обслуговує колонію.

Від джерел у правоохоронних органах «Схеми» отримали дані про 177 українських військовополонених, яким вдалося повернутись із мордовської колонії №10. Журналісти поговорили з декількома з них. Колишні полонені розповіли про медика, який знущався над ними і не надавав належну медичну допомогу. Бранці не знали його справжнього імені і лише декілька з них бачили його обличчя, більшість чула тільки голос. Вони прозвали його між собою «Доктор Зло».

«Схеми» встановили його особу за допомогою сайту Федеральної служби виконання покарань Мордовії – з якого дізналися, що цю колонію №10 обслуговує медчастина з таким же номером, яка, у свою чергу, є філіалом медико-санітарної частини №13. На сторінках російської МСЧ №13 у соцмережах журналісти знайшли фото і відео з заходів медпрацівників, де вони з відкритими обличчями.

Журналісти відібрали загальні фото й надали їх для впізнання близько 150 колишнім полоненим. Відповіли не всі, але більшість вказала на одного з медпрацівників – він був активним учасником профспілкових виступів, а в соцмережах товаришував із багатьма працівниками мордовської колонії.

Вирішальним доказом стало знайдене «Схемами» відео з заходу, організованому медчастиною №13 і присвячене «дню медичної служби кримінально-виконавчої системи» Росії. На ньому лікаря можна не тільки добре роздивитися, а й почути його голос. Після перегляду цю запису близько пів сотні опитаних військових підтвердили особу.

Це – Ілля Сорокін, йому 35 років, він має двох дітей. Раніше у соцмережах відкрито вказував місце роботи – «Медико-санітарна частина-номер 13 ФСВП Росії». У витоках із російських баз «Схеми» знайшли його дані про доходи у цій медчастині – зокрема, до повномасштабного вторгнення. За 2018 рік він отримав майже 560 тисяч рублів, а у 2021-му – 680 тисяч рублів. У перерахунку на долари – це приблизно 9 тисяч у рік.

У 2022 році Сорокін виклав у соцмережі фото грамоти, на якій вказано, що він нагороджений «за сумлінне виконання громадських обов’язків і активну участь у житті колективу». У грамоті прямо зазначено, що він працює у медчастині, яка обслуговує колонію №10.

Сорокін, йшлося у розслідуванні, має типову російську родину: батько ностальгує за СРСР і Сталіним, сестра – дружина десантника з Тули. Сам Сорокін бере участь у парадах 9 травня з портретами родичів, одягає радянську форму й «георгіївські стрічки». Після окупації відвідував Крим. Сьогодні у його соцмережах – обкладинки з Z-символікою і підтримка російської армії.

Журналісти зв’язалися з Сорокіним. На запитання про знущання над українськими полоненими він коротко відповів: «Такого бути не може. Я там не працюю».

Те, що Сорокін працював в колонії, підтвердила спеціалістка з питань кадрів медчастини №13 Тетяна Журавльова. На запитання, чи працює там Сорокін, вона сказала, що так, і повідомила, що він повернеться на роботу після служби в армії.

Як з’ясували журналісти, наприкінці 2024 року Сорокін пішов служити. Взяв позивний «доктор» і, ймовірно, нині служить у силах матеріально-технічного забезпечення армії РФ. Регулярно зустрічається з колегами з медчастини, отримуючи від них допомогу для підрозділу – зокрема, обладнання, медикаменти й маскувальні сітки, які, як виявилося, постачає його рідна 10-та колонія.

У розслідуванні журналісти також ідентифікували працівників медико-санітарної частини №13, в яку входять лікарі колонії. Згідно зі свідченнями бранців, жоден медик там не надавав їм належну допомогу. Окремо «Схеми» встановили особи тих співробітників колонії, які забезпечували її роботу – здійснювали охорону, шукали персонал, відповідали за дисципліну та побут у таборі. «Схеми» також назвали імена керівництва колонії. Воно, за свідченнями полонених, не лише знало про те, що відбувалося, а, ймовірно, віддавало відповідні накази.

Source, text and photo

Виголошено на спільному заході в Штаб-квартирі Організації Об’єднаних Націй 23 вересня 2025 року міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою та високою представницею/віцепрезиденткою ЄС Каєю Каллас:

“Ми зберігаємо єдність у той час, як загарбницька війна Росії проти України продовжує завдавати страждань людям і дестабілізувати міжнародний мир. Це незаконне, неспровоковане та невиправдане повномасштабне вторгнення, яке триває вже четвертий рік, є кричущим порушенням Статуту ООН.

Міжнародне співтовариство має залишатися єдиним у протидії цим серйозним порушенням міжнародного права та підтримці свободи, суверенітету і територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Ми єдині в нашій солідарності і спільно закликаємо Російську Федерацію припинити вбивства та розпочати змістовні переговори з Україною.

Ще раз наголошуємо, що навмисні удари по цивільних людях чи цивільних об’єктах, а також заподіяння непропорційної шкоди цивільним є воєнними злочинами. Росія має негайно припинити невибіркові ракетні та дронові атаки проти українських міст і громад. Вкотре наголошуємо на необхідності забезпечення відповідальності за найтяжчі злочини згідно з міжнародним правом.

В останні місяці Росія обрала шлях ескалації: висуваючи максималістські вимоги, збільшила кількість нападів на невинних цивільних осіб, а також здійснила безпрецедентне та навмисне порушення повітряного простору держав-членів ЄС дронами та літаками. Росія підриває європейський та глобальний мир і безпеку.

Ці дії демонструють, що саме Росія стоїть на заваді миру. Ніхто не прагне миру більше, ніж український народ. Разом ми закликаємо всіх світових партнерів використати свій вплив і максимально посилити тиск на Росію, щоб вона негайно припинила цю незаконну агресію і доклала зусиль для досягнення справедливого та тривалого миру.

Залишаємося непохитними у підтримці України – у військовому, економічному, політичному та дипломатичному вимірах. Підтримуємо справедливий і тривалий мир, заснований на міжнародному праві та Статуті ООН. Наша підтримка України спрямована на втілення миру в дійсність.”

Ванден-ле-В’є, оснащений 450 відеокамерами, покликаний стати своєрідним центром боротьби з організованою злочинністю і є частиною більш широкої реформи, спрямованої на посилення боротьби з наркозлочинністю в країні. Мета полягає в тому, щоб повністю перекрити зв’язок із зовнішнім світом особливо небезпечним лідерам злочинних угруповань. Міністр юстиції Жеральд Дарманін назвав цей проект «радикальною зміною у в’язничній системі».

Франція у війні з наркотиками

Країна стикається з серйозною проблемою безпеки: у таких містах, як Марсель, Тулуза або в передмістях Парижа, а також у менших сільських населених пунктах, загострюються конфлікти між наркоугрупованнями. Прокурори попереджають, що ситуація може вийти з-під контролю. Підлітків все частіше використовують як кур’єрів або найманих вбивць, зазвичай вербуючи їх через соціальні мережі.

Журналіст і письменник Жан-Марі Магро розслідує організовану злочинність у Марселі. «На півночі міста є райони, де війна наркобанд, про яку говорить прокуратура, є цілком реальною», – сказав він Deutsche Welle. «Це можна побачити, наприклад, на блокпостах, які молоді люди встановлюють на вулицях».

За його словами, там чітко відчувається нормалізація насильства. Статистика підтверджує цю картину: у 2024 році у Франції було зареєстровано 367 випадків вбивств або замахів на вбивство в наркосередовищі, 110 осіб загинули, 341 отримали поранення. Близько чверті злочинців були віком до 20 років.

Нелюдські умови у в’язницях?

Франція – одна з країн із найбільш переповненими в’язницями в Західній Європі. Їх понад 180, а в деяких випадках заповненість перевищує 150%. Європейський суд з прав людини неодноразово засуджував Францію за «нелюдські умови утримання у вязницях». Багато в’язниць не тільки переповнені, але й старі та вологі. Пліснява, щури та таргани – звичне явище.

Але є й очевидні серйозні проблеми з безпекою. Лідери злочинних угруповань продовжують керувати своїми справами з-за ґрат — за допомогою мобільних телефонів, підкинутих дронами, через посередників серед адвокатів або корумпований персонал.

Навесні цього року насильство досягло нового рівня: у кількох французьких містах озброєні угруповання напали на в’язниці з автоматичною зброєю — очевидно, з метою залякати в’язнів-суперників і чинити тиск на судову владу.

Вендан-ле-Вей: в’язниця з максимальним контролем

Нова в’язниця у Вендан-ле-Вей, у північному регіоні поблизу бельгійського кордону, розрахована на утримання близько 100 в’язнів і вважається найбезпечнішою у Франції. Архітектура та організація в’язниці натхненні сумнозвісними американськими в’язницями катігорії supermax та італійською моделлю carcere duro (жорстка в’язниця).

Ув’язнені утримуються в одиночних камерах і мають лише одну годину на день для прогулянок — невеликими групами і під суворим наглядом. Їхнє спілкування суворо обмежене: телефонні дзвінки двічі на тиждень по дві години. Після кожного візиту ув’язнені повинні повністю роздягатися для систематичного обшуку. Мета — запобігти будь-якому контролю злочинних мереж зсередини в’язниці.

Плани будівництва в’язниці в тропічному лісі

На північному узбережжі Південної Америки, у французькій заморській території Гвіана, Париж планує побудувати ще одну в’язницю суворого режиму на 500 злочинців. Планується, що вона буде розташована в тропічному лісі, поблизу історичного «Острова диявола», відомого до 1938 року своєю колоніальною в’язничною системою та всесвітньо відомим романом Анрі Шарріє «Метелик».

Міністр юстиції Дарманін говорить про необхідність «назавжди усунути» лідерів злочинних угруповань з території їхньої батьківщини. Правозахисні організації та опозиція попереджають про створення «французького Гуантанамо».

Висока ціна за більшу безпеку

Проекти в’язниць є дорогими: у Ванден-де-Вій на 100 ув’язнених потрібно близько 250 охоронців, крім того, високі витрати на будівництво, а також витрати на утримання значно перевищують витрати на звичайні в’язниці. Користь такого підходу залишається суперечливою. Критики попереджають про можливі довгострокові психологічні наслідки ізоляції. Багато хто вважає кращими альтернативами такі технічні рішення, як блокування мобільних телефонів, системи захисту від дронів та частіші перевірки камер.

Але реальність неприємна: торгівля наркотиками продовжує процвітати. У 2024 році у Франції було вилучено 47 тонн кокаїну — удвічі більше, ніж у попередньому році. Хоча багато дилерів походять із соціально незахищених верств населення, часто мають мігрантське походження, споживачі є у всіх соціальних класах.

Особливий європейський шлях

Порівняно з іншими європейськими країнами, Франція йде своїм шляхом, запровадивши новий режим максимальної безпеки. Німеччина та Нідерланди використовують камери суворого режиму та інтенсивне спостереження, але не відрізають ув’язнених від зовнішнього світу, тоді як Франція зараз покладається на найсуворіші моделі у світі. Уряд обґрунтовує цю стратегію, посилаючись на близько 600 виявлених крайніх випадків у в’язницях, де звичайні заходи виявилися неефективними.

Висвітлення цього проекту в ЗМІ також вписується в більш широкий політичний розрахунок: міністр юстиції Дарманен вважається можливим консервативним кандидатом на президентських виборах 2027 року. В’язниці максимального режиму також є сигналом для зростаючої кількості виборців, які очікують більш рішучої реакції держави на насильство та організовану злочинність.

Джерело – Deutsche Welle

I would like to express my special thanks to Professor Dr. Rita Haverkamp and her outstanding team of criminologists, to which I am honoured to belong. Professor Haverkamp’s advice and recommendations have made this publication much more critical, relevant and in line with today’s realities.

I am sincerely grateful to Dr. Cornelia Maria Köhler and all my colleagues at the University of Tübingen for the creative atmosphere in which this book was written.

I would like to thank the Rector of Vasyl Stus Donetsk National University, Professor Dr. Ilya Khadzhinov, the Head of the Department of Political Science and Public Administration, Professor Dr. Olena Chaltseva, and all my colleagues at Vasyl Stus Donetsk National University, which has become more than just a place of work for me.

This book is largely based on the case law of the European Court of Human Rights and the practices of the European Committee for the Prevention of Torture, particularly regarding the right to liberty, prevention of torture, and combating informal prisoner hierarchies. Moreover, almost in the last days before the publication of this monograph, the CPT published the world’s first special standard dedicated to the phenomenon of informal prisoner hierarchies and the legal basis for combating this phenomenon in penitentiary institutions in European countries[1]. Therefore, with great pleasure, I would like to express my sincere gratitude to Dr. Mykola Gnatovskyy, whose work – first as a member, Vice-President and President of the CPT, and later as a Judge of the ECtHR – has in many ways shaped modern European prison standards and, consequently, influenced my views.

The publication of this book coincides with my term as a member of the CPT elected in respect Ukraine. Naturally, my views on crime, punishment, and the treatment of prisoners have inevitably changed in the course of my work as a member of the CPT. Therefore, I would like to thank Dr. Alan Mitchell, President of the CPT, and all my colleagues, members of the CPT, with whom I have had the honour of working in the noble cause of preventing torture on the European continent. I would like to thank all my friends and colleagues from the Committee for their discussions, thoughts, views and advice, which have been invaluable to this publication.

Furthermore, I would like to thank Professor Dr. Mykola Polovyi, who was the ‘godfather’ of many of the ideas presented in this monograph.

I would like to thank all my colleagues – Ukrainian lawyers, prosecutors, and judges who have influenced in one way or another the formation of my views, which form the basis of this monograph, especially Yurii Kanikaiev, Dr. Oleksandr Leshchenko, Oksana Muravska, Oleksandr Bohdanov, Oleksandr Budigai and other colleagues.

Special thanks to Volodymyr Meliykhov, Dr. Andrii Chernousov and many other scholars and practitioners who have been working fruitfully in the field of penitentiary reform for a long time.

However, first and foremost, I would like to thank the Armed Forces of Ukraine. The work on this book and its publication took place during difficult times of trials during another imperial armed aggression against my Ukraine. Therefore, I bow my head in gratitude to all the defenders of Ukraine, thanks to whom this monograph could be published. The examples set by lawyer Oleksandr Muravskii and other defenders of Ukraine inspire me to continue my work.

Thank you to everyone who inspired me.

Dieses Buch wurde während meiner Forschungstätigkeit an der Eberhard Karls Universität Tübingen im Rahmen des Philipp-Schwartz-Initiative-Programms der Alexander von Humboldt-Stiftung erstellt und veröffentlicht. Ich bin allen Mitarbeitenden der Alexander von Humboldt-Stiftung und den Koordinatorinnen und Koordinatoren der Philipp-Schwartz-Initiative für ihre Unterstützung bei der Veröffentlichung dieses Buches sehr dankbar.

Besonderen Dank richte ich an Professorin Dr. Rita Haverkamp und ihr hervorragendes kriminologisches Team, dem ich sehr gerne angehöre. Ihre Ratschläge und Empfehlungen machen diese Publikation kritischer, aktueller und realitätsnaher.

Ich bin Frau Dr. Cornelia Maria Köhler und allen Kolleginnen und Kollegen der Eberhard Karls Universität Tübingen für die kreative Atmosphäre, in der dieses Buch entstanden ist, sehr verbunden.

Ich danke dem Rektor der Donetsk Nationalen Vasyl-Stus-Universität, Professor Dr. Illya Khadzhinov, der Leiterin des Lehrstuhls für Politikwissenschaft und Staatsverwaltung, Professorin Dr. Olena Chaltseva, und allen Kolleginnen und Kollegen der Donetsk Nationalen Vasyl-Stus-Universität, die für mich mehr als nur ein Arbeitsplatz geworden ist.

Dieses Buch basiert in vielerlei Hinsicht auf der Praxis des Europäischen Gerichtshofs für Menschenrechte und den Standards des Europäischen Ausschusses zur Verhütung von Folter und unmenschlicher oder erniedrigender Behandlung oder Strafe, insbesondere in Bezug auf die Achtung des Rechts auf Freiheit, der Prävention von Folter und die Bekämpfung informeller Gefängnishierarchien. Kurz vor Veröffentlichung dieser Monografie veröffentlichte der Europäische Ausschuss zur Verhütung von Folter den weltweit ersten Standard zum Phänomen informeller Hierarchien in Haftanstalten und zu den rechtlichen Grundlagen für die Bewältigung dieses Phänomens in Strafvollzugsanstalten in europäischen Ländern[2]. In diesem Rahmen spreche ich Herrn Dr. Mykola Gnatovskyy meinen aufrichtigen Dank aus: Seine Tätigkeit – zunächst als Mitglied, Vizepräsident und Präsident des Europäischen Ausschusses zur Verhütung von Folter und später als Richter am Europäischen Gerichtshof für Menschenrechte – trug maßgeblich zur Gestaltung der modernen europäischen Haftstandards bei; seine Verdienste haben großen Einfluss auf mich.

Die Veröffentlichung dieses Buches fällt in meine Amtszeit als ukrainisches Mitglied des Europäischen Ausschusses zur Verhütung von Folter, was sich auf mein Denken über Straftaten, Strafen und die Behandlung von Gefangenen stark ausgewirkt hat. Der Austausch im Europäischen Ausschuss zur Verhütung von Folter ist für mich überaus anregend: Ich fühle mich geehrt mit dem Präsidenten, Dr. Alan Mitchell, und meinen Kolleginnen und Kollegen zusammenzuarbeiten und bin ihnen zu tiefem Dank für die wertvollen Diskussionen, Gedanken, Ansichten und Ratschläge verpflichtet.

Darüber hinaus bedanke ich mich bei Professor Dr. Mykola Polovyi. Auf ihn gehen einige Ideen zurück, die in dieser Monografie vorgestellt werden.

Ich danke allen Kolleginnen und Kollegen – den ukrainischen Anwältinnen und Anwälten, Staatsanwältinnen und Staatsanwälten sowie Richterinnen und Richtern – , die mich in der einen oder anderen Weise mit ihren Überlegungen bei der Niederschrift beeinflussten. Insbesondere bedanke ich mich bei den Anwältinnen und Anwälten Yurii Kanikaiev, Dr. Oleksandr Leshchenko, Oksana Muravska, Oleksandr Bohdanov und Oleksandr Budigai.

Besonderer Dank gilt Volodymyr Meliykhov, Dr. Andrii Chernousov und vielen anderen Personen aus der Wissenschaft und Praxis, die sich seit langem erfolgreich für Reformen im Strafvollzug engagieren.

Schließlich möchte ich den Soldatinnen und Soldaten der Ukraine danken. Die Arbeit an diesem Buch und seine Veröffentlichung fallen in eine schwere Zeit. Unvermindert hält die imperiale, bewaffnete Aggression gegen meine Ukraine an. Deshalb verneige ich mich in Dankbarkeit vor allen Verteidigerinnen und Verteidigern der Ukraine, auch Dank ihnen konnte diese Monografie veröffentlicht werden. Als einen Verteidiger nenne ich meinen Kollegen und Rechtsanwalt Oleksandr Muravskii, aber auch andere in der ukrainischen Armee tätige Rechtsanwältinnen und Rechtsanwälte spornen mich zu weiterer Forschung an.

Allen namentlich genannten Personen danke ich herzlich für ihre inspirierenden Ideen und Gedanken.

Ця монографія була підготовлена та видана під час моєї роботи та навчання в Університеті Тюбінгена у рамках програми Philipp Schwartz Initiative від Фонду імені Александера фон Гумбольдта, і я надзвичайно радий висловити слова великої подяки усім працівникам Фонду імені Александера фон Гумбольдта та координаторам програми Philipp Schwartz Initiative за сприяння у виданні цієї книги.

Окремі слова подяки я хочу висловити професору Ріті Хаверкамп та її чудовій професійній команді кримінологів, до якої я маю честь належати. Поради та рекомендації професора Хаверкамп зробили це видання набагато більш критичним, актуальним й таким, що відповідає реаліям сьогодення.

Я щиро вдячний доктору Корнелії Марії Кьолєр та усім колегам з Університету Тюбінгена за творчу атмосферу, в якій створювалася ця книга.

Я хочу подякувати ректору Донецького національного університету імені Василя Стуса професору Іллі Хаджинову, завідувачці кафедри політології та державного управління професору Олені Чальцевій та усім колегам з Донецького національного університету імені Василя Стуса, який став для мене більше ніж місцем роботи.

Ця книга багато в чому базується на практиці Європейського суду з прав людини та стандартах Європейського комітету з питань запобігання катуванням, особливо в частині дотримання права на свободу, запобігання катуванням, протидії неформальним в’язничним ієрархіям тощо. Ба більше, майже в останні дні перед публікацією цієї монографії Європейський комітет з питань запобігання катуванням оприлюднив перший в світі окремий стандарт, присвячений феномену неформальних в’язничних ієрархій та правовим основам боротьби з цим феноменом у пенітенціарних установах країн Європи[3]. Тому з великим задоволенням я хочу висловити щирі слова подяки доктору Миколі Гнатовському, діяльність якого – спочатку як члена, Віце-президента і Президента ЄКЗК, а згодом і судді ЄСПЛ – багато в чому сформувала сучасні європейські в’язничні стандарти, а відтак вплинула на мої думки.

Видання цієї книги припало на мою каденцію члена ЄКЗК, обраного від України. Звичайно, що мої погляди на злочин, покарання та поводження з ув’язненими не могли не змінюватися у процесі формування власної практики як члена ЄКЗК. Тому я хочу подякувати доктору Алану Мітчеллу, Президенту ЄКЗК, та усім своїм колегам-членам ЄКЗК, з якими я мав честь працювати у шляхетній справі запобігання катуванням на європейському континенті. Дякую усім друзям і колегам з Комітету за дискусії, думки, погляди та поради, які мали велику цінність для цього видання.

Я хочу подякувати професору Миколі Польовому, який став «хрещеним батьком» багатьох важливих ідей, які представлено у цій монографії.

Я хочу подякувати усім колегам – українським адвокатам, прокурорам та суддям, які вплинули у той чи інший спосіб на формування моїх думок, покладених в основу цієї монографії, особливо Юрію Канікаєву, Олександру Лещенку, Оксані Муравській, Олександру Богданову, Олександру Будігаю та іншим колегам.

Окреме дякую – Володимиру Мелюхову, Андрію Черноусову та багатьом іншим науковцям і практикам, які плідно працюють у сфері пенітенціарної реформи упродовж тривалого часу.

Проте у першу чергу я хотів би подякувати Збройним Силам України. Робота над цією книгою та її видання припали на важкі часи випробувань під час чергової імперської збройної агресії проти моєї України. Тому зі словами подяки я схиляю голову перед усіма захисниками України, завдяки яким ця монографія могла бути опублікована. Приклади адвоката Олександра Муравського та інших захисників України надихають на подальшу працю.

Дякую усім, хто надихав.

[1] The European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (2025). 34th General Report. Activities of the European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment. 1 January – 31 December 2024. Council of Europe. 58 p.; The European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (2025). Informal Prisoner Hierarchy. Prison Standard CPT/Inf (2025) 12. Council of Europe. 25 p.

[2] The European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (2025). 34th General Report. Activities of the European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment. 1 January – 31 December 2024. Council of Europe. 58 p.; The European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (2025). Informal Prisoner Hierarchy. Prison Standard CPT/Inf (2025) 12. Council of Europe. 25 p.

[3] The European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (2025). The Council of Europe anti-torture Committee (CPT) calls for action to combat prison overcrowding and informal hierarchies in prisons. News. April 24, 2025. URL: www.coe.int/ru/web/cpt/-/the-council-of-europe-anti-torture-committee-cpt-calls-for-action-to-combat-prison-overcrowding-and-informal-hierarchies-in-prisons

Їхня стурбованість зосереджена на рішеннях у сфері міграції.

Це складні виклики, і демократії завжди повинні залишатися відкритими для рефлексії через відповідні інституційні канали. Але ясність є надзвичайно важливою.

Європейський суд з прав людини не є зовнішнім органом. Він є правовим органом Ради Європи, створеним нашими державами-членами, заснованим за суверенним вибором і пов’язаним Конвенцією, яку всі 46 членів вільно підписали та ратифікували. Він існує для захисту прав і цінностей, які вони зобов’язалися захищати.
Захист незалежності та неупередженості Суду є нашим фундаментом.

Дебати є здоровими, але політизація Суду – ні. У суспільстві, що керується верховенством права, жодна судова влада не повинна зазнавати політичного тиску. Інституції, що захищають фундаментальні права, не можуть підкорятися політичним циклам. Якщо вони це роблять, ми ризикуємо підірвати ту саму стабільність, для забезпечення якої вони були створені. Суд не повинен бути зброєю – ані проти урядів, ані з їхнього боку.

Цього року Конвенція відзначає 75-ту річницю. Суд втілив її принципи в життя, направляючи європейські держави через загрози судовій незалежності, політичні потрясіння і навіть війну. У кожному випадку він служив надійним компасом, підтримуючи верховенство права і захищаючи права особи в системі стримувань і противаг, яку наші держави вирішили побудувати разом.

Європейський суд з прав людини є єдиним міжнародним судом, який розглядає порушення прав людини в контексті російської агресивної війни проти України. Це ніколи не повинно бути підірвано.

Зіткнувшись із сьогоднішніми складними викликами, наше завдання полягає не в тому, щоб послабити Конвенцію, а в тому, щоб зберегти її сильною і актуальною — щоб забезпечити рівновагу між свободою і безпекою, справедливістю і відповідальністю. Це спадщина, яку ми успадкували. І це наш спільний обов’язок

Source, text and photo – the Council of Europe