Заявник подав скаргу на жорстоке поводження з ним під час перебування заявника під вартою у поліції, разом з іншим підозрюваним, на неможливість скористатися послугами адвоката за власним вибором упродовж цього часу та на подальшу відсутність ефективного службового розслідування за фактами жорстокого поводження з боку офіцерів поліції. Крім того, заявник поскаржився на його затримання у відділку поліції та на його утримання під вартою після цього.

«Stevan Petrović v. Serbia», п. 1[1]

Коли особа висуває аргументовану скаргу або робить достовірне твердження про те, що вона зазнала поводження всупереч статті 3  Конвенції з боку агентів держави, це положення слід читати разом із загальним обов’язком за статтею 1 Конвенції про «забезпечення кожній людині під їх юрисдикцією прав та свобод, визначених у Конвенції», що вимагає, як наслідок, ефективного офіційного розслідування.

«Assenov and Others v. Bulgaria», п. 102[2]; «Stevan Petrović v. Serbia», п. 107[3]; «Bouyid v. Belgium» [GC], п. 124[4]; «Labita v. Italy» [GC], п. 131[5]; «Almaši v. Serbia», п. 60[6]

Яким би не був метод розслідування, органи влади повинні вжити заходів одразу після подання офіційної скарги. Навіть якщо не було подано скарги як такої, слід розпочати розслідування, якщо є достатньо чіткі ознаки того, що жорстоке поводження дійсно було застосовано.

«Stevan Petrović v. Serbia», п. 108; «Stanimirović v. Serbia», п. 39; «Almaši v. Serbia», п. 61

Розслідування повинно призвести до ідентифікації та – за необхідності – покарання винних. У протилежному випадку загальна законодавча заборона катувань, нелюдського й такого, що принижує гідність, поводження та покарання була б, незважаючи на її фундаментальну важливість, неефективною на практиці, і в деяких випадках агенти держави могли б фактично безкарно зловживати правами тих, хто перебуває під їх контролем. Розслідування також повинно бути ретельним: влада завжди повинна робити серйозну спробу з’ясувати, що сталося, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки для закриття розслідування або для ухвалення своїх рішень. Крім того, розслідування має бути оперативним та незалежним.

«Labita v. Italy» [GC], п. 131; «Stevan Petrović v. Serbia», п. 109; «Batı and Others v. Turkey», п. 137; «Krsmanović v. Serbia», п. 74; «Yatsenko v. Ukraine», п. 43; «Almaši v. Serbia», п. 62

Нарешті, розслідування повинно забезпечити достатній елемент громадського контролю для цілей забезпечення підзвітності. Хоча ступінь громадського контролю може змінюватись, скаржник повинен мати ефективний доступ до процедури розслідування у всіх справах. Більш того, щоб забезпечити достатній доступ громадськості, потерпілий або його сім’я повинні бути залучені до процедури тією мірою, якою це необхідно для захисту їх законних інтересів. Однак розкриття або публікація поліцейських звітів та матеріалів розслідування може включати делікатні питання з можливими шкідливими наслідками для приватних осіб або інші розслідування. Тому не може автоматично задовольнятися вимога потерпілого або його близьких родичів про доступ до матеріалів розслідування упродовж проведення розслідування. Необхідний доступ може бути передбачений на інших етапах наявних процедур, і слідчі органи не несуть обов’язку задовольнити кожен запит щодо певного слідчого заходу під час розслідування.

«Labita v. Italy» [GC], п. 131;  Stevan Petrović v. Serbia», п. 109; «Batı and Others v. Turkey», п. 137; «Krsmanović v. Serbia», п. 74; «Yatsenko v. Ukraine», п. 43; «Almaši v. Serbia», п. 62

Скарга заявника на зловживання з боку поліції була такою, що вимагала ефективного офіційного розслідування, зауважуючи, що навіть якщо були відсутні достатні докази того, що заявник насправді піддавався жорстокому поводженню, процесуальне зобов’язання щодо розслідування може виникнути, особливо коли, як і у цій справі, існує потенційний ризик зловживання внаслідок затримання особи агентами держави.

«Stevan Petrović v. Serbia», п. 110; «Stepuleac v. Moldova», п. 64

Суд підкреслює дещо суперечливий підхід до оцінки доказів органами прокуратури при розгляді заяв заявника про жорстоке поводження з боку поліції. Примітно, що прокуратура частково базувала свої висновки на заявах офіцерів поліції, причетних до інциденту, і відкинула свідчення, запропоновані батьками заявника та заявником особисто, очевидно, тому що вони вважалися упередженими за своєю природою. Водночас прокуратура визнала достовірність заяв поліцейських, не надавши переконливих пояснень і не зважаючи на те, що ці заяви також могли бути суб’єктивними та спрямовані на ухилення від кримінальної відповідальності останніх.

«Ognyanova and Choban v. Bulgaria», п. 99[7]; «Stevan Petrović v. Serbia», п. 111; «Antipenkov v. Russia», п. 69[8]

22 лютого 2013 року заявник поскаржився слідчому судді на зловживання з боку офіцерів поліції, але слідчий суддя не встиг оперативно призначити медичний огляд. Крім того, заявник нібито міг ідентифікувати своїх стверджуваних кривдників, але ідентифікація особи з цього приводу ніколи не проводився. Крім того, ані лікарі, які оглядали заявника, ані один із стверджуваних співучасників заявника, які також перебували у відділенні поліції 21 лютого 2013 року, не були заслухані під час розслідування, хоча їх свідчення, можливо, могли б пролити світло щодо питання, що перебуває на порядку денному. Звісно, ​​зрозуміло, що якби ці свідки були заслухані, в кінцевому підсумку від самих відповідних національних органів залежало б розглянути ці заяви разом з іншими наявними доказами та оцінити їх доказову цінність.

«Stevan Petrović v. Serbia», п. 112[9]

Нарешті, 14 листопада 2013 року Сектор внутрішньої безпеки, що проводив власне розслідування, відмовив у наданні заявнику будь-якої інформації щодо перебігу розгляду справи. До 21 липня 2015 року заявнику вдалося отримати протоколи цих проваджень. Все це перешкоджало ефективному доступу заявника до процедури розслідування. Зрозуміло, що розкриття або публікація поліцейських звітів або матеріалів розслідування може іноді стосуватись делікатних питань з можливими шкідливими наслідками для приватних осіб чи інших розслідувань, тому це не можна розглядати як автоматичну вимогу у всіх ситуаціях. Проте, у даному випадку, однак, не було жодних ознак жодного з цих питань.

«Stevan Petrović v. Serbia», п. 113

У світлі вищесказаного органи держави не провели ефективного офіційного розслідування за заявами заявника про жорстоке поводження. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції в процесуальному аспекті.

«Stevan Petrović v. Serbia», п. 114

Стаття 3 Конвенції слід розглядати як одне з найбільш фундаментальних положень Конвенції, що закріплює основні цінності демократичних суспільств, що створюють Раду Європи. На відміну від інших положень Конвенції, вона застосовується в абсолютному значенні, без винятків або застережень, або можливості відступу за статтею 15 Конвенції.

«Ilias and Ahmed v. Hungary» [GC], п. 124; «Chahal v. the United Kingdom», п. 79; «Pretty v. the United Kingdom», п. 49; «Stevan Petrović v. Serbia», п. 115; «Rooman v. Belgium» [GC], п. 141

Відповідно до усталеної судової практики Суду, жорстоке поводження має досягати мінімального рівня жорстокості, щоб попасти під сферу застосування статті 3 Конвенції. Оцінка цього мінімального рівня жорстокості є відносною; це залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках – від статі, віку та стану здоров’я потерпілого.

«Z.A. and Others v. Russia» [GC], п. 181[10]; «Price v. the United Kingdom», п. 24[11];  Gäfgen v. Germany» [GC], п. 88[12]; «Stevan Petrović v. Serbia», п. 116; «Jalloh v. Germany» [GC], п. 67[13]

Суд визнавав поводження «жорстоким», якщо воно inter alia було навмисним, впродовж кількох годин застосовувалося безперервно і спричинило або фактичні тілесні ушкодження, або серйозні фізичні та психічні страждання. Поводження вважається «принижуючим», якщо воно викликало у жертв почуття страху, болісні страждання й почуття неповноцінності, було здатне зламати її фізичний чи моральний опір. Катування, однак, включає навмисне нелюдське поводження, що спричиняє дуже серйозні й жорстокі страждання.

«Aydın v. Turkey», п.п. 83, 84, 84, 86[14]; «Habimi and Others v. Serbia», п. 85[15]; «Stevan Petrović v. Serbia», п. 117[16]; «Labita v. Italy» [GC], п. 121; «Wieser v. Austria», п. 36[17]

У контексті статусу затриманих осіб Суд підкреслив, що особи, які перебувають під вартою, перебувають у вразливому становищі, і що влада зобов’язана захищати їхнє фізичне благополуччя. Будь-яке використання фізичної сили щодо особи, позбавленої свободи, що не було вкрай необхідним з огляду на її поведінку, принижує людську гідність і в принципі є порушенням права, встановленого у статті 3 Конвенції. Суд підкреслює, що слова «в принципі» не можна вважати такими, що означають, що можуть виникнути ситуації, коли таке виявлення порушення не вимагається, оскільки вищезгаданий поріг жорстокості не було досягнуто. Будь-яке посягання на людську гідність вражає саму суть Конвенції. З цієї причини будь-яка поведінка правоохоронців щодо особи, що принижує людську гідність, є порушенням статті 3 Конвенції. Це стосується, зокрема, застосування фізичної сили щодо особи, якщо це не було строго необхідним з огляду на її поведінку, незалежно від впливу на особу, про яку йде мова.

«Stevan Petrović v. Serbia», п. 118[18]; «Mouisel v. France», п. 40[19]; «Habimi and Others», п. 86; «Jevtović v. Serbia», п. 76[20]

Твердження про жорстоке поводження мають бути підтверджені відповідними доказами. При оцінці доказів Суд загалом застосує стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Однак такий доказ може випливати із співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджуваних висновків або подібних незаперечних презумпцій фактів. Якщо події, про які йдеться, цілком або значною мірою відбуваються виключно у межах компетенції органів влади, як і у випадку осіб, які перебувають під їхнім контролем під час утримання під вартою, виникають вагомі презумпції фактів щодо тілесних ушкоджень, що сталися під час такого затримання. Відтак, тягар доказування можна вважати покладеним на органи влади, які мають надати задовільне та переконливе пояснення, а за відсутності такого пояснення Суд може зробити висновки, які можуть бути несприятливими для Уряду. Незважаючи на те, що в принципі завдання Суду не полягає у тому, щоб підміняти власною оцінкою фактів оцінку національних судів, Суд тим не менш не пов’язаний висновками національних судів з цього приводу.

«Ireland v. the United Kingdom», п. 161; «Stevan Petrović v. Serbia», п. 119; «Salman v. Turkey» [GC], п. 100; «Jevtović v. Serbia», п. 77

Заявник стверджував, що 20 – 21 лютого 2013 року він зазнав жорстокого поводження з боку поліції, і що його батьки були свідками його жорстокого поводження внаслідок випадковості, що мала місце згодом. Заявник також стверджував, що це було зроблено для того, щоб примусити його зізнатися у злочинах, в яких його звинувачували. Однак, на думку Суду, слід зазначити, що заявник поскаржився на зазначене жорстоке поводження лише 22 лютого 2013 року перед слідчим суддею, але при цьому не повідомив про це адвоката, призначеного йому, 20 або 21 лютого 2013 року. Фактично, на допиті, що мав місце 20 лютого 2013 року, був особисто присутній заступник прокурора, який – принаймні формально – був зобов’язаний розслідувати будь-які звинувачення щодо жорстокого поводження з боку офіцерів поліції.

«Stevan Petrović v. Serbia», п. 120

Крім того, у своїй заяві, оприлюдненій 22 лютого 2013 року заявником перед слідчим суддею, заявник одночасно, але дещо збентежено сказав, що йому довелося зізнатися у зазначених злочинах через страх додаткового зловживання з боку офіцерів поліції, але він не міг сказати, що не вчиняв ці злочини, оскільки він фактично це зробив. Однак, коли заявник знову залучив адвоката V.J.Đ. як свого захисника, він вирішив скористатися своїм правом на мовчання щодо звинувачень, намагаючись реалізувати нову стратегію захисту. 22 лютого 2013 року слідчий суддя також, очевидно, не помітив жодних видимих ​​травм на заявнику, інакше він був би за законом зобов’язаний вжити відповідних заходів. У матеріалах справи немає доказів того, що або слідчий суддя, або заступник прокурора мали підстави упереджено ставитися до заявника, і Суд не може занурюватися до спекуляцій з цього приводу. Так само, що стосується призначеного заявникові адвоката з бюро правничої допомоги, Суд зазначає, що заявник не відкликав його до 05 березня 2013 року, що свідчило про відсутність нагальної потреби з боку заявника відмежуватися від особи, яка, можливо, не мала б щирої зацікавленості щодо захисту заявника.

«Stevan Petrović v. Serbia», п. 121

Що стосується медичних оглядів, Суд зазначає, що 21 лютого 2013 року, перебуваючи у Zrenjanin District Prison, заявник був оглянутий тюремним лікарем, який у відповідь на скарги заявника зазначив, що легені заявника потребують додаткового обстеження. 25 лютого 2013 року поліція доставила заявника до медичного закладу для проведення рентгенографії та спірометрії. Лікарі дійшли висновку, що заявник страждає на бронхіт. 27 лютого 2013 року заявника знову оглянув лікар, який не виявив видимих ушкоджень. Нарешті, 27 травня 2014 року судово-медичний експерт надав свої висновки. Експерт взяв до уваги твердження заявника, а також наявну медичну документацію, та дійшов висновку, що, хоча заявник стверджував, що його сильно били по всьому тілу, не існує медичної документації, яка б підтверджувала ці твердження. За цих обставин Суд не може не зробити висновок, що наявні медичні докази не підтверджують твердження заявника про те, що він жорстоко поводився під час перебування під вартою в поліції. Водночас, однак, Суд з деякою стурбованістю зазначає можливість того, що міг бути значний недолік у способі проведення деяких з цих медичних оглядів.

«Stevan Petrović v. Serbia», п. 122

З огляду на викладене вище, застосовуючи стандарт доказування «поза розумним сумнівом», Суд не може встановити порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції, а недоліки у розслідуванні, проведеному сербською владою, не є такими, що дозволяють Суду робити будь-які висновки з цього приводу.

«Stevan Petrović v. Serbia», п. 123[21]

[1] «Stevan Petrović v. Serbia», applications №№ 6097/16 and 28999/19, judgment 20.04.2021

[2] «Assenov and Others v. Bulgaria», application № 24760/94, judgment 28.10.1998

[3] «Stevan Petrović v. Serbia», applications №№ 6097/16 and 28999/19, judgment 20.04.2021

[4] «Bouyid v. Belgium» [GC], application № 23380/09, judgment 28.09.2015

[5] «Labita v. Italy» [GC], application № 26772/95, judgment 06.04.2000

[6] «Almaši v. Serbia», application № 21388/15, judgment 08.10.2019

[7] «Ognyanova and Choban v. Bulgaria», application № 46317/99, judgment 17.11.1998

[8] «Antipenkov v. Russia», application № 33470/03, judgment 15.09.2009

[9] «Stevan Petrović v. Serbia», applications №№ 6097/16 and 28999/19, judgment 20.04.2021

[10] «Z.A. and Others v. Russia» [GC], applications №№ 61411/15, 61420/15, 61427/15 and 3028/16, judgment 21.11.2019

[11] «Price v. the United Kingdom», application №^.33394/96, judgment 10.07.2001

[12] «Gäfgen v. Germany» [GC], № 22978/05, judgment 01.06.2010

[13] «Jalloh v. Germany» [GC], application № 54810/00, judgment 11.07.2006

[14] «Aydın v. Turkey», application № 57/1996/676/866, judgment 25.09.1997

[15] «Habimi and Others v. Serbia», application № 19072/08, judgment 03.06.2014

[16] «Stevan Petrović v. Serbia», applications №№ 6097/16 and 28999/19, judgment 20.04.2021

[17]  «Wieser v. Austria», application № 2293/03, judgment 22.02.2007

[18] «Stevan Petrović v. Serbia», applications №№ 6097/16 and 28999/19, judgment 20.04.2021

[19] «Mouisel v. France», application № 67263/01, judgment 14.11.2022

[20] «Jevtović v. Serbia», application № 29896/14, judgment 03.12.2019

[21] «Stevan Petrović v. Serbia», applications №№ 6097/16 and 28999/19, judgment 20.04.2021

Так, осіб «запрошують» (зазвичай по телефону) до поліції до офіційного оголошення про підозру і до складання протоколу затримання. Такі «розмови» зазвичай тривають кілька годин (іноді упродовж ночі), але інколи можуть тривати до двох днів. Упродовж цього періоду осіб, «запрошених» до поліції, утримують у приміщеннях поліції та допитують на предмет злочину без надання будь-яких правових гарантій (таких як повідомлення про затримання, доступ до адвоката та доступ до лікаря)[2].

Метою цих «неформальних бесід» є отримання зізнання та/або зібрання доказів до того, як затриманій особі буде офіційно оголошено про підозру у вчиненні злочину та повідомлено про її права (і, таким чином, надано можливість ними скористатися) [3].

Комітет закликає владу припинити практику «неформальних бесід»[4].

[1] Report on the visit to Armenia carried out by the CPT from 2 to 12 December 2019, Para 9, P. 10.

[2] Report on the visit to Armenia carried out by the CPT from 2 to 12 December 2019, Para 9, P. 10.

[3] Report on the visit to Armenia carried out by the CPT from 2 to 12 December 2019, Para 9, P. 10.

[4] Report on the visit to Armenia carried out by the CPT from 2 to 12 December 2019, Para 9, P. 10.

Комітет знову закликає владу Литви забезпечити, щоб особи, які перебувають під вартою, були негайно переведені до слідчого ізолятора, щоб покласти край практиці утримання «довирокових» ув’язнених у поліцейських установах[2].

[1] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021, Para 12, P.  11.

[2] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021, Para 12, P.  11.

У минулому влада Кіпру досліджувала можливість запровадження електронної  системи запису допитів поліцейськими, проте її зусилля не увінчалися успіхом. Комітет пропонує владі Кіпру переглянути можливість запровадження електронної системи запису поліцейських допитів[2].

Комітет рекомендує владі Кіпру забезпечити виконання поліцейськими свого обов’язку щодо ретельного заповнення протоколів затримання щодо кожної затриманої особи[3].

[1] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 November 1992, Para 61, P. 24.

[2] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 8 to 17 December 2004, Para 35, P. 18.

[3] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 8 to 17 December 2004, Para 36, P. 18.

Комітет закликає владу вжити дієвих заходів для забезпечення того, щоб особам, затриманим поліцією, систематично надавалося право інформувати близького родича чи третю сторону про свою ситуацію, починаючи з самого початку їх затримання (тобто з моменту, коли вони зобов’язані залишатися у поліції)[2].

Реалізація цього права завжди повинна бути письмово зафіксована із зазначенням точного часу повідомлення та особи, яку було повідомлено[3].

Комітет закликає владу забезпечити систематичне надання затриманим зворотнього зв’язку про те, чи вдалося повідомити близького родича чи іншу особу про факт їхнього затримання[4].

Будь-яка можливість затримки повідомлення близького родича чи іншої близької особи про затримання має бути чітко визначена в законі та має супроводжуватися відповідними гарантіями (наприклад, будь-яка затримка має бути зафіксована письмово)[5].

Комітет рекомендує владі вжити без подальших зволікань необхідних заходів для закріплення в законі права затриманої особи повідомляти когось про свою ситуацію із самого початку затримання[6].

Комітет рекомендує надати поліції чіткі інструкції щодо того, щоб усі особи, позбавлені волі поліцією, мали право інформувати родича чи третю сторону за власним вибором про свою ситуацію із самого початку затримання[7].

Право інформувати родича або третю сторону за власним вибором про свою ситуацію з самого початку затримання має бути практичним та реалізовуватися ефективно[8].

Комітет рекомендує владі Кіпру забезпечити, щоб будь-яка особа, яка утримується під вартою (включаючи іноземців), могла повідомити (наприклад, за допомогою безкоштовного телефонного дзвінка) про факт свого затримання свою сім’ю або третю особу[9].

Комітет закликає владу Туреччини забезпечити виконання посадовими особами органів правопорядку у всій країні своїх юридичних зобов’язань щодо реалізації права на повідомлення про затримання[10].

Право затриманої особи інформувати родича або іншу третю сторону про свою ситуацію має бути чітко захищено з самого початку затримання. Здійснення цього права, звичайно, може бути предметом певних винятків, спрямованих на захист інтересів правосуддя, якщо це стосується розслідування. Однак такі винятки повинні бути чітко визначені та суворо обмежені в часі. Крім того, обов’язком поліцейських, відповідальних за місце затримання, має бути перевірка того, що затриманій особі було надано право повідомити свою сім’ю чи третю сторону про свою ситуацію, і вжиття відповідних заходів, щоб забезпечити практичну реалізацію цього права[11].

[1] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 5 to 17 June 2013, Para 27, P. 16; Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 11 to 22 May 2017, Para 24, P. 17; Report on the periodic visit to Bulgaria carried out by the CPT from 1 to 13 October 2021, Para 22, P. 17; Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 10 to 21 May 2021, Para 30, P. 20; Report on the visit to Slovenia carried out by the CPT from 28 March to 4 April 2017, Para 14, P. 12; Report on the periodic visit to the United Kingdom carried out by the CPT from 8 to 21 June 2021, Para 11, P. 12.

[2] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 9 to 16 September 2020, Para 20, P. 11; Report on the visit to Bulgaria carried out by the CPT from 25 September to 6 October 2017, Para 31, P. 23; Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, Para 26, P. 22; Report on the visit to Hungary carried out by the CPT from 20 to 29 November 2018, Para 25, P. 19; Report on the periodic visit to Germany carried out by the CPT from 1 to 14 December 2020, Para 19, P. 15; Report on the visit to Montenegro carried out by the CPT from 9 to 16 October 2017, Para 24, P. 20.

[3] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 9 to 16 September 2020, Para 20, P. 12; Report on the visit to Bulgaria carried out by the CPT from 25 September to 6 October 2017, Para 31, P. 23; Report on the periodic visit to Bulgaria carried out by the CPT from 1 to 13 October 2021, Para 22, P. 17; Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 10 to 21 May 2021, Para 30, P. 20.

[4] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 9 to 16 September 2020, Para 20, P. 12; Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 11 to 22 May 2017, Para 24, P. 17.

[5] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 November 1992, Para 49, P. 21; Report on the visit to Hungary carried out by the CPT from 20 to 29 November 2018, Para 25, P. 19.

[6] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 22 to 30 May 2000, Para 19, P. 12; Report on the periodic visit to Germany carried out by the CPT from 1 to 14 December 2020, Para 19, P. 15.

[7] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 8 to 17 December 2004, Para 30, P. 15; Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 6 to 17 May 2019, Para 19, P. 13.

[8] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 12 to 19 May 2008, Para 43, P. 20; Report on the periodic visit to the United Kingdom carried out by the CPT from 8 to 21 June 2021, Para 11, P. 12.

[9] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 February 2017, Para 37 P. 25.

[10] Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 10 to 23 May 2017, Para 17, P. 15.

[11] Report on the periodic visit to Italy carried out by the CPT from 28 March to 8 April 2022, Para. 10, P. 16.

Комітет знову закликає владу Молдови внести зміни до КПК щодо права на доступ до адвоката з тим, щоб це право гарантувалося з самого початку затримання. Слід вжити практичних заходів для забезпечення того, щоб затримані особи могли ефективно користуватися правом на доступ до адвоката з моменту, коли вони зобов’язані залишатися у поліції (включаючи можливість адвоката мати конфіденційне побачення з клієнтом та бути присутнім під час допиту)[1].

Неповнолітні не повинні допитуватися за відсутності адвоката та іншої дорослої особи, якій вони довіряють[2].

Комітет сподівається, що влада Молдови реалізує відповідні заходи – у співпраці з Національною радою з питань правничої допомоги – для забезпечення того, щоб затримані особи мали ефективний доступ до безоплатної правничої допомоги[3].

Польща

Комітет рекомендує вжити заходів для забезпечення того, щоб особи, затримані поліцією: 1) з самого початку затримання мали право на доступ до адвоката; 2) негайно інформувалися про право на доступ до адвоката[4].

Комітет закликає владу Польщі без подальших зволікань розробити повноцінну та належним чином фінансовану систему правничої допомоги особам, які перебувають під вартою в поліції та не мають можливості оплатити послуги адвоката, яка б застосовувалася з самого початку затримання[5].

Делегація знову почула багато тверджень, згідно з якими, навіть у тих рідкісних випадках, коли затримані особи зустрічалися зі своїм адвокатом, перебуваючи під вартою у поліції, такі зустрічі систематично відбувалися за присутності працівника поліції. Це є абсолютно неприйнятним[6].

Право на доступ до адвоката має включати право на зустріч з ним, причому наодинці. Якщо розглядати це право як гарантію проти жорстокого поводження (на відміну від засобу забезпечення справедливого судового розгляду), очевидно, що важливо, щоб адвокат перебував за безпосередньої фізичної присутності затриманої особи. Це єдиний спосіб зробити точну оцінку фізичного та психологічного стану затриманої особи. Якщо зустріч з адвокатом відбувається не наодинці, затримана особа може не відчувати себе вільно, щоб розповісти про те, як з нею поводяться[7].

Комітет закликає владу Польщі негайно вжити заходів для того, щоб право на доступ до адвоката було ефективно гарантовано всім особам, які перебувають під вартою в поліції, з самого початку їх затримання, відповідно до Директив ЄС[8].

Комітет закликає владу Польщі забезпечити, щоб особи, затримані поліцією, могли в усіх випадках скористатися своїм правом поговорити з адвокатом наодинці[9].

Делегацію вразила одна особливо негативна практика, а саме те, що новоприбулі ув’язнені (навіть ті, щодо яких уповноважений прокурор схвалив призначення захисника) майже систематично позбавлялися можливості зв’язатися зі своїм адвокатом (особисто чи по телефону) упродовж початкового періоду попереднього ув’язнення (1 – 1,5 місяця), через те, що кожен такий контакт мав бути санкціонований прокурором. Таким чином виникла парадоксальна й дещо абсурдна ситуація, коли ув’язнені формально отримували безоплатну правничу допомогу, але фактично її отримати не могли. Комітет закликає владу Польщі виправити цей неприйнятний стан справ[10].

Кіпр

Комітет неодноразово наголошував на важливості, яку він надає праву затриманих осіб мати доступ до адвоката з самого початку затримання[11].

Комітет рекомендує вжити заходів для того, щоб: 1) усі особи, затримані поліцією, мали право на доступ до незалежного адвоката з самого початку затримання; 2) право на доступ до адвоката включало право на контакт і право на відвідування ним клієнта (в обох випадках в умовах, що гарантують конфіденційність спілкування), а також, в принципі, право зацікавленої особи на присутність адвоката під час допиту[12].

Результати кожного медичного огляду, а також будь-які відповідні заяви затриманого та висновки лікаря мають фіксуватися лікарем у письмовій формі та мають бути доступними для затриманого та його адвоката[13].

Як і в 1996 році, делегація виявила, що право затриманої особи на доступ до адвоката, хоча й теоретично гарантоване, на практиці обмежується. У багатьох випадках затриману особу повідомляють про її право на доступ до адвоката лише після того, як вона деякий час перебуває під вартою в поліції. Крім того, затриманим відмовлялося у праві на доступ до адвоката до тих пір, поки вони не підпишуть офіційну заяву або поки суд не залишить їх під вартою. В одному з таких випадків делегація виявила, що офіцер Департаменту кримінальних розслідувань написав у відповідному бланку, що затриманому не надається доступ до адвоката без попереднього дозволу Департаменту кримінальних розслідувань[14].

Комітет закликає владу Кіпру вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб усі особи, затримані поліцією, могли ефективно скористатися, якщо вони цього бажають, доступом до адвоката із самого початку їх затримання, у тому числі під час будь-якого допиту в поліції. Доступ до адвоката не може залежати від попередньої подачі письмового клопотання підозрюваним. Чіткі законодавчі положення щодо прав затриманих осіб на доступ до адвоката повинні бути повторені всім поліцейським[15].

Відмова від права на правову допомогу повинна підписуватися затриманим регулярно, якщо він не бажає скористатися своїм правом на доступ до адвоката[16].

Комітет рекомендує владі Кіпру розширити систему правничої допомоги, щоб затримані могли б зв’язатися з призначеними державою адвокатами, а адвокати – зустрітися зі своїми клієнтами, в тому числі під час допиту в поліції. Ця система має застосовуватися із самого початку затримання, незалежно від тяжкості ймовірно вчиненого злочину та незалежно від того, чи була відповідна особа офіційно звинувачена у вчиненні злочину[17].

Туреччина

Влада Туреччини має вжити усіх необхідних заходів (у тому числі законодавчого характеру) для забезпечення того, щоб кожна особа, затримана органами правопорядку, мала реальне право на доступ до адвоката (що включає право розмовляти з адвокатом приватно та мати присутність адвоката під час допиту), починаючи з самого початку затримання[18].

Мета Комітету гарантувати ефективне право на доступ до адвоката – з самого початку затримання поліцією – не пов’язана з питаннями належного процесу чи права на захист; вона спрямована на запобігання жорстокому поводженню[19].

Досвід Комітету свідчить, що ризик залякування та жорстокого поводження є найбільшим у період безпосередньо після затримання

Болгарія

Комітет знову закликає владу Болгарії активізувати свої зусилля для забезпечення того, щоб право на доступ до адвоката для всіх осіб, позбавлених волі офіцерами органів правопорядку, було повністю реальним на практиці, починаючи з самого початку затримання[20].

Доступ до адвоката під час затримання є не лише питанням справедливого судового розгляду, але, що важливіше, основним запобіжником проти жорстокого поводження. Комітет знову закликає владу Болгарії активізувати свої зусилля для забезпечення того, щоб право на доступ до адвоката для всіх осіб, затриманих органами правопорядку, було ефективним на практиці, починаючи із самого початку затримання[21].

Комітет повторює свою рекомендацію систематично надавати інформацію про права усім особам, затриманим поліцією – спочатку в усній формі на самому початку їх фактичного позбавлення волі, а згодом у письмовій формі, як тільки їх доставляють до поліцейської установи. Необхідно вжити заходів для того, щоб затримані завжди отримували копію «декларації прав» (і їм було дозволено зберігати її в камері)[22].

Румунія

Будь-якій особі, затриманій поліцією, має бути надана можливість поговорити наодинці з адвокатом[23].

Комітет рекомендує владі Румунії забезпечити, щоб поліцейські відкладали початок допиту до прибуття адвоката, коли затримана особа подала запит на присутність адвоката (за винятком передбачених законом випадків)[24].

Грузія

Комітет повторює свою рекомендацію щодо необхідності вжиття заходів для забезпечення реальності права на доступ до адвоката, починаючи з початку затримання[25].

Чорногорія

Комітет закликає органи влади Чорногорії забезпечити, щоб усі особи, затримані поліцією, були проінформовані про своє право на доступ до адвоката та мали можливість реалізувати це право з самого початку їх затримання поліцією. Є особливо важливим, щоб адвокат зустрічався із затриманою особою наодинці на ранній стадії процесу та був присутнім під час допиту відповідної особи[26].

Сполучене Королівство

Комітет рекомендує владі Сполученого Королівства вжити заходів для того, щоб затримані особи мали реальний безперешкодний доступ до адвоката упродовж усього періоду затримання[27].

Слід вжити заходів, щоб гарантувати конфіденційність консультацій між затриманою особою та її адвокатом[28].

Італія

За результатами консультацій з асоціаціями адвокатів влада Італії має вжити належних заходів для забезпечення ефективного надання адвокатами допомоги під час затримання – незалежно від того, чи їх обирає затримана особа, чи вони призначаються ex officio[29].

[1] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 24, P. 17.

[2] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 24, P. 17.

[3] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 25, P. 17.

[4] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 30 June to 12 July 1996, Para 51, P. 24; Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 11 to 22 May 2017, Para 24, P. 17.

[5] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 5 to 17 June 2013, Para 27, P. 16.

[6] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 5 to 17 June 2013, Para 29, P. 17.

[7] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 5 to 17 June 2013, Para 29, P. 17.

[8] Directive (EU) 2016/1919 of the European Parliament and of the Council of 26 October 2016 on legal aid for suspects and accused persons in criminal proceedings and for requested persons in European arrest warrant proceedings.

[9] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 9 to 16 September 2020, Para 22, P. 12; Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 11 to 22 May 2017, Para 26, P. 18.

[10] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 9 to 16 September 2020, Para 23, P. 13.

[11] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 8 to 17 December 2004, Para 31, P. 16; Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 23 September to 1 October 2013, Para 17, P. 12.

[12] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 November 1992, Para 52, P. 22; Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 12 to 26 May 1996, Para 40, P. 18.

[13] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 12 to 26 May 1996, Para 24, P. 13.

[14] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 22 to 30 May 2000, Para 20, P. 13.

[15] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 February 2017, Para 3, P. 25.

[16] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 February 2017, Para 3, P. 25.

[17] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 February 2017, Para 38, P. 26; Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 23 September to 1 October 2013, Para 18, P. 12.

[18] Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 6 to 17 May 2019, Para 22, P. 15; Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 10 to 23 May 2017, Para 18, P. 16; Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 9 to 21 June 2013, Para 26, P.15.

[19] Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 6 to 17 May 2019, Para 22, P. 15; Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 10 to 23 May 2017, Para 18, P. 16; Report on the visit to Turkey carried out by the CPT. from 9 to 21 June 2013, Para 27, P.16.

[20] Report on the periodic visit to Bulgaria carried out by the CPT from 1 to 13 October 2021, Para 23, P. 18.

[21] Report on the visit to Bulgaria carried out by the CPT from 25 September to 6 October 2017, Para 31, P. 23.

[22] Report on the periodic visit to Bulgaria carried out by the CPT from 1 to 13 October 2021, Para 25, P. 19.

[23] Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, Para 28, P. 23

[24] Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 7 to 19 February 2018, Para 27, P. 23; Report on the visit to Romania carried out by the CPT from 10 to 21 May 2021, Para 30, P. 20.

[25] Report on the visit to Georgia carried out by the CPT from 10 to 21 September 2018, Para 22, P. 19.

[26] Report on the visit to Montenegro carried out by the CPT from 9 to 16 October 2017, Para 25, P. 20.

[27] Report on the periodic visit to the United Kingdom carried out by the CPT from 8 to 21 June 2021, Para 18, P. 15.

[28] Report on the periodic visit to the United Kingdom carried out by the CPT from 8 to 21 June 2021, Para 18, P. 15.

[29] Report on the periodic visit to Italy carried out by the CPT from 28 March to 8 April 2022, Para. 21, P. 16.

Можливість для осіб, які затримані поліцією, мати доступ до адвоката, є однією з основоположних гарантій проти жорстокого поводження[1].

Існування такої можливості має стримуючий вплив на тих, хто схильний до жорстокого поводження щодо затриманих. Адвокат є саме тією особою, що може вжити відповідних заходів у разі, якщо жорстоке поводження дійсно має місце[2].

Ризик залякування та фізичного жорстокого поводження є найвищим одразу після затримання. Щоб бути ефективним, право доступу до адвоката має бути гарантовано від самого початку затримання[3].

Право на доступ до адвоката має застосовуватися з моменту затримання незалежно від конкретного правового статусу особи, а точніше, здійснення цього права не повинно залежати від офіційного оголошення особи «підозрюваним». Наприклад, у багатьох правових системах в Європі особи можуть бути зобов’язані приходити до правоохоронних органів – і залишатися там – упродовж певного періоду як «свідки» або для «надання інформації»; Водночас ці особи можуть піддаватися ризику жорстокого поводження[4].

Право на доступ до адвоката повинно надаватися кожному затриманому незалежно від того, наскільки дрібним є правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється[5].

Особи можуть бути позбавлені волі на кілька тижнів за вчинення адміністративного правопорушення. Комітет не вбачає ніяких підстав для позбавлення цих осіб права на доступ до адвоката[6].

Комітет уже неодноразово стикався з такою практикою, коли осіб, які у дійсності підозрювались у скоєнні злочину, формально утримували у зв’язку з адміністративним правопорушенням для того, щоб уникнути застосування гарантій, які застосовуються до осіб, що підозрюються у скоєнні злочину. Виключення певних категорій правопорушень зі сфери застосування права на доступ до адвоката неминуче призводить до ризику розвитку такого роду лазівок[7].

Право на доступ до адвоката повинно застосовуватися незалежно від тяжкості злочину, в скоєнні якого підозрюється затримана особа. Дійсно, особи, які підозрюються в скоєнні особливо тяжких злочинів більш ніж інші ризикують піддатися жорстокому поводженню і, отже, більш ніж інші потребують доступу до адвоката. Отже, Комітет виступає проти заходів, які передбачають систематичну відмову упродовж визначеного періоду в доступі до адвоката для затриманих осіб, які підозрюються у вчиненні певних категорій злочинів (наприклад, злочинів, що караються відповідно до антитерористичного законодавства). Питання про те, чи є обмеження права на доступ до адвоката виправданим, має оцінюватися у кожному конкретному випадку, а не визначатися категорією злочинів[8].

Комітет повністю визнає, що в окремих випадках може бути необхідно упродовж певного часу не дозволяти затриманій особі бачитися із самостійно обраним нею адвокатом. Однак це не повинно призводити до того, що особі буде повністю відмовлено у доступі до адвоката упродовж періоду, про який йде мова. У таких випадках має бути забезпечено доступ до іншого незалежного адвоката, якому можна довіряти, щоб не ставити під загрозу законні інтереси слідства. Це цілком можливо зробити, якщо заздалегідь знайти задовільні рішення для такого роду ситуації, порадившись з місцевою колегією адвокатів або спілкою юристів[9].

Право на доступ до адвоката під час утримання в поліції має охоплювати право зустрітися з ним та спілкуватися віч-на-віч. Саме якщо розглядати це як гарантію проти жорстокого поводження (на відміну від засобів, що забезпечують справедливий судовий розгляд), дуже важливо, щоб адвокат був фізично присутнім біля затриманої особи. Тільки це надає можливість точно оцінити її фізичний і психологічний стан. Крім того, якщо зустріч з адвокатом не проходить у приватному порядку, затримана особа може побоюватися розповідати, яким чином з нею поводяться. Допустивши, що, як виняток, інтереси особи може захищати не обраний нею адвокат, а замість нього інший адвокат, обраний відповідно до узгодженої заздалегідь процедури, Комітет не вбачає жодної необхідності відступати від принципу конфіденційності зустрічей між адвокатом і зацікавленою особою[10].

Право на доступ до адвоката повинно також охоплювати право на присутність адвоката під час допиту, а також можливість для адвоката брати участь у допиті затриманого. Очевидно, що це не повинно ні заважати поліції відразу ж починати допитувати затриману особу, яка скористалася своїм правом на доступ до адвоката, ще до прибуття адвоката, якщо цього вимагає крайня терміновість справи, що розглядається, ні виключати можливість замінити адвоката, який перешкоджає належному проведенню допиту. Разом з тим, у разі виникнення такої ситуації, поліція згодом повинна відповідати за свої дії[11].

Для того, щоб право на доступ до адвоката під час затримання ефективно забезпечувалося на практиці, необхідно передбачити відповідну процедуру для осіб, які не мають фінансової змоги оплатити послуги адвоката[12].

[1] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 18.

[2] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 18.

[3] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 18.

[4] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 18.

[5] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 20.

[6] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 20.

[7] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 20.

[8] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 21.

[9] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 22.

[10] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 23.

[11] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 24.

[12] Доступ до адвоката як засіб запобігання неналежному поводженню. 21-а Загальна доповідь, CPT/Inf(2011)28-part1, 2011. П. 25.

Основоположні гарантії проти жорстокого поводження (право на повідомлення родича або іншої третьої особи про затримання, право на доступ до адвоката та лікаря) повинні застосовуватися із самого початку затримання. Цими правами повинні користуватися не тільки особи, затримані у зв’язку з вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, але й ті, хто зобов’язаний залишатися в поліції з інших причин (наприклад, як свідок або особа, викликана для впізнання)[1].

Усі особи, затримані поліцією, мають бути повністю проінформовані про їхні основні права з самого початку позбавлення волі (тобто з моменту, коли вони зобов’язані залишатися в поліції). Це має забезпечуватися наданням чіткої усної інформації з самого початку (після прибуття до приміщення поліції) і доповнюватися за першої ж можливості наданням письмової форми, в якій чітко та ясно викладені права затриманої особи. Ця форма повинна бути доступною на відповідному діапазоні мов[2].

Кожного разу, коли особу доставляють або викликають до поліцейської установи (незалежно від причини), її присутність завжди належним чином реєструється. Зокрема, у протоколі має бути зазначено, хто був доставлений (викликаний), ким, за чиїм наказом, в який час, з якої причини, в якій якості (підозрюваний, свідок тощо), кому було передано відповідну особу і коли особа залишила приміщення поліції[3].

Повинна здійснюватися фіксація відповідної інформації про дотримання основоположних гарантій проти жорстокого поводження (наприклад, коли особі було роз’яснено її права; коли про її затримання було повідомлено третю особу; коли вона мала контакти з адвокатом, лікарем або представником консульської установи)[4].

Польща

Усі особи, затримані поліцією, повинні бути повністю поінформовані про їхні основні права з самого початку позбавлення волі (тобто з моменту, коли вони зобов’язані залишатися в поліції). Це має бути забезпечено шляхом надання чіткої усної інформації в момент затримання, яка повинна доповнюватися за першої же можливості наданням письмової інформації про права затриманих осіб[5].

Комітет вкотре рекомендує владі Польщі розробити письмову форму, в якій би чітко та ясно викладені права затриманих. Затриманим особам слід пропонувати підписати заяву про те, що вони були поінформовані про свої права, і завжди надавати їм копію згаданої вище письмової форми про їхні права. Бланк має бути доступним на відповідному діапазоні мов. Особливу увагу слід приділяти тому, щоб затримані особи дійсно розуміли свої права; обов’язком поліцейських є переконатися в тому, що це дійсно так[6].

Кіпр

Комітет надає особливого значення трьом правам осіб, затриманих поліцією: 1) праву повідомити близького родича чи іншу третю сторону про своє затримання; 2) праву на доступ до адвоката; 3) праву на доступ до лікаря. Ці права є трьома основними гарантіями проти жорстокого поводження із затриманими особами, які мають застосовуватися з самого початку затримання (як тільки відповідні особи зобов’язані залишатися в поліції)[7].

Болгарія

Під час затримання не можна застосовувати більше сили, аніж це суворо необхідно. Після того, як затриманих осіб взято під контроль, завдання їм ударів не може бути виправдано жодним чином. Офіцери поліції повинні бути навчені запобіганню та мінімізації насильства під час здійснення затримання. У випадках, коли застосування сили стає необхідним, вони повинні вміти застосовувати професійні методи, які максимально знижують будь-який ризик заподіяння шкоди особам, яких вони намагаються затримати[8].

Чорногорія

Коли особу доставляють (викликають) до поліцейської установи з метою збору інформації про злочин, її присутність завжди має фіксуватися належним чином. Зокрема, у протоколі має бути зазначено, хто був доставлений (викликаний), ким, за чиїм розпорядженням, в який час, з якої причини, в якому статусі (підозрюваний, свідок тощо), кому передано відповідну особу та коли особа залишила приміщення поліції[9].

[1] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 20, P. 16.

[2] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 31, P. 20.

[3] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 32, P. 20.

[4] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 32, P. 20.

[5] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 5 to 17 June 2013, Para 31, P. 18; Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 26 November to 8 December 2009, Para 30, P. 18.

[6] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 5 to 17 June 2013, Para 31, P. 18.

[7] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 22 to 30 May 2000, Para 17, P. 12.

[8] Report on the visit to Bulgaria carried out by the CPT from 25 September to 6 October 2017, Para 23, P. 18.

[9] Report on the visit to Montenegro carried out by the CPT from 9 to 16 October 2017, Para 29, P. 22.

Комітет рекомендує владі Молдови продовжувати свої зусилля із запобігання жорстокому поводженню щодо затриманих осіб з боку офіцерів поліції та залишатися пильними щодо будь-якої інформації, що свідчить про жорстоке поводження. Офіцерам поліції слід нагадувати, що будь-яка форма жорстокого поводження із затриманими особами є незаконною й неприйнятною та буде каратися відповідно[1].

Польща

Комітет закликає владу Польщі рішуче продовжувати зусилля з боротьби із жорстоким поводженням з боку офіцерів поліції. Офіцери поліції по всій країні повинні отримати чітке нагадування про те, що всі форми жорстокого поводження (у тому числі словесні образи) із затриманими особами є незаконними та будуть каратися відповідно[2].

Делегація почула низку звинувачень у фізичному жорстокому поводженні. Більшість цих тверджень стосувалося застосування надмірної сили під час затримання або одразу після затримання щодо осіб, які, як повідомляється, вже були під контролем та які не чинили (або більше не чинили) опору офіцерам поліції. Стверджуване жорстоке поводження полягало у штовханні людини обличчям до землі (або обличчям до стіни), стоянні на колінах над особою, в тому числі на її обличчі, або наступанні на неї, іноді супроводжуючись ляпасами та/або ударами (у тому числі ногами). Були також численні твердження про болісне й тривале заковування рук наручниками за спиною. Деякі люди стверджували, що їх піднімали за наручники та/або тягнули таким чином по землі. Делегація також почула невелику кількість заяв про фізичне жорстоке поводження, яке набуло форми ляпасів і, в одному випадку, ударів ногами під час допиту в поліцейській дільниці[3].

Слід повторювати офіцерам поліції, що під час затримання не можна застосовувати більше сили, аніж це необхідно, і що після того, як затриманих осіб взято під контроль, нанесення їм ударів не може мати жодного виправдання. Якщо вважається необхідним застосувати наручники до особи під час затримання або упродовж періоду затримання, наручники за жодних обставин не повинні бути занадто тугими і повинні застосовуватися лише до тих пір, поки це вкрай необхідно[4].

Офіцери поліції повинні бути краще навчені запобіганню та мінімізації насильства при здійсненні затримання. У випадках, коли застосування сили стає необхідним, вони повинні вміти застосовувати професійні прийоми, які максимально зменшують будь-який ризик заподіяння шкоди особам, яких вони намагаються затримати[5].

Кіпр

Керівники поліції повинні недвозначно інформувати правоохоронців, що жорстоке поводження є неприпустимим і буде суворо каратися[6].

Міністр юстиції та громадського порядку і керівник поліції неодноразово нагадували офіцерам поліції про їхній обов’язок поважати Конституцію, міжнародні конвенції з прав людини та законодавство Кіпру. Комітет рекомендує Міністру повторити це повідомлення всім поліцейським, інформуючи їх про те, що жорстоке поводження з затриманими є образою цінностей, які становлять саму основу держави, і не буде толеруватися. У цьому повідомленні має бути чітко зазначено – і має бути підкріплено конкретними діями, – що будь-який сигнал щодо можливого жорстокого поводження буде мати наслідком відповідне розслідування, а винні у жорстокому поводженні будуть піддані суворим санкціям[7].

Незалежно від того, наскільки ефективним може бути розслідування, вкрай важливо, щоб після виявлення доказів жорстокого поводження слідувало застосування належного покарання (кримінального чи дисциплінарного); будь-який інший підхід породив би атмосферу безкарності[8].

Усі офіцери поліції повинні чітко розуміти, що будь-яка форма жорстокого поводження із затриманими особами (включаючи словесні образи, расистську поведінку, погрози та психологічне жорстоке поводження) є кримінальним злочином або – у відповідних випадках – дисциплінарним проступком[9].

Затримання у поліцейських відділках саме по собі створює підвищений ризик жорстокого поводження, адже поліцейські відділки не є належним приміщенням для затримання осіб більше ніж на кілька днів. Особи, які перебувають під вартою понад трьох днів, повинні бути негайно переведені до пенітенціарної установи; такий підхід не перешкоджає поліції у разі потреби проводити подальші допити осіб, які тримаються під вартою[10].

Туреччина

Комітет повторює свою рекомендацію щодо чіткого й твердого повідомлення усім посадовим особам органів правопорядку про нульову толерантність до жорстокого поводження, починаючи з найвищого політичного рівня, а саме Президента Республіки. У рамках цього повідомлення слід ще раз наголосити, що будь-які форми жорстокого поводження щодо затриманих (включаючи словесні образи), а також будь-яке терпиме ставлення до жорстокого поводження з боку керівництва є незаконними та каратимуться відповідним чином[11].

Німеччина

Поліцейські, які носять маски, балаклави або інше екіпірування, що може перешкоджати їх ідентифікації, зобов’язані носити чітко помітні засоби ідентифікації (наприклад, унікальний номер на формі та/або шоломі)[12].

Вірменія

Коли особу доставляють (викликають, «запрошують») до поліцейської установи з будь-якої причини (включаючи бесіду з поліцейським), її присутність має завжди бути належним чином зареєстрована в єдиному електронному обліковому реєстрі. У протоколі має бути зазначено, хто доставлений (викликаний, «запрошений»), ким, за чиїм розпорядженням, в який час, з якої причини та в якій якості (підозрюваний, свідок тощо), коли особа залишила приміщення відповідної установи[13].

Копія протоколу має бути доступна на вимогу відповідної особи[14].

[1] Report on the visit to Moldova carried out by the CPT from 28 January to 7 February 2020, Para 19, P. 15.

[2] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 5 to 17 June 2013, Para 23, P. 15; Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 26 November to 8 December 2009, Para 13, P. 11; Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 9 to 16 September 2020, Para 17, P. 10

[3] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 9 to 16 September 2020, Para 12, P. 7.

[4] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 9 to 16 September 2020, Para 17, P. 10.

[5] Report on the visit to Poland carried out by the CPT from 9 to 16 September 2020, Para 17, P. 10.

[6] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 November 1992, Para 21, P. 14.

[7] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 8 to 17 December 2004, Para 20, P. 12; Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 12 to 19 May 2008, Para 20, P. 13; Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 23 September to 1 October 2013, Para 57, P. 28.

[8] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 8 to 17 December 2004, Para 26, P. 14; Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 23 September to 1 October 2013, Para 12, P. 10.

[9] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 February 2017, Para 15, P. 14.

[10] Report on the visit to Cyprus carried out by the CPT from 2 to 9 February 2017, Para 45, P. 29.

[11] Report on the visit to Turkey carried out by the CPT from 6 to 17 May 2019, Para 14, P. 12.

[12] Report on the periodic visit to Germany carried out by the CPT from 1 to 14 December 2020, Para 17, P. 13.

[13] Report on the visit to Armenia carried out by the CPT from 2 to 12 December 2019, Para 19, P. 16.

[14] Report on the visit to Armenia carried out by the CPT from 2 to 12 December 2019, Para 19, P. 16.

«Centre for Legal Resources on behalf of Valentin Câmpeanu v. Romania» [GC], п. 131

Немає доказів того, що працівники поліції або в’язниці мали намір здійснювати заходи всупереч статті 3 Конвенції. Проте самі умови перебування заявниці надають підстави говорити про таке порушення. Порушення статті 3 Конвенції констатується з точки зору можливості передбачити це порушення, оскільки з обставин справи було цілком очевидно, що засудження особи, прикутої до інвалідного візка і позбавленої можливості обслуговувати себе, до покарання у вигляді ув’язнення – навіть на незначний строк – без забезпечення їй належних умов тримання під вартою неодмінно призведе до порушення конвенційного права.

«Price v. the UK», п. 30[1]

[1] «Price v. the UK», application № 33394/96, judgment 10.07.2001